Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

Гойднулась, попливла перед очима Торна кімната. І наче здалеку-здалеку чується незвично різкий голос:

— Візьми себе в руки! Негайно дзвони до Кейз-Ола. Її може врятувати тільки він!

Торн кліпнув очима. Над ним стояв Кольрідж з пляшечкою ліків у руках.

Напівприсмерк. Велика, просто умебльована кімната. Широке ліжко. На ньому, вкритий пуховою ковдрою, лежить підстаркуватий чоловік. Він спить міцно, його дихання спокійне й глибоке. Так сплять люди з чистою совістю після плідного дня напруженої праці. Тільки мішки під очима старого та дещо нездоровий колір шкіри свідчать про перевтому.

Все це Айт бачить на великому екрані в передпокої спальні містера Кейз-Ола.

Аж дивно: не відчувається ні ворожості, ні злості. Тільки снується в голові питання: що потрібно оцій енергійній, безперечно обдарованій істоті, щоб стати справжньою людиною? Що дало трильйонерові його незліченне багатство? Оцю скромну спальню, не менш скромний щоденний раціон — тільки й того, що приготовлений найвидатнішими кулінарами за найсуворішими рецептами, — та невибагливий зручний одяг? Все це можна мати за сто дайлерів на декаду. Йому лишилося жити не так багато. Ото й жив би мирно, нікого не чіпаючи. Так ні, не хоче він миру. Він хоче потягти за собою в домовину весь світ.

Ну, та годі філософствувати — немає часу. Айт рішуче натискає на кнопку:

— Кгм… Ясновельможний… Змушений збудити…

Трильйонер спить чуйно. Він одразу ж розплющує очі. В нього не буває на обличчі того виразу пом'ятості, незадоволеності, який виникає у зненацька розбуджених пасивних та безвільних людей. Здавалось, Кейз-Ол і не спав: його погляд насторожений, гострий. Постать напружилась.

— Ну?

— Професор Торн утретє протягом години просить з'єднати. Каже: «Якщо не з'єднаєте — висаджу в повітря Лос-Алайн!»

— Дурень! — кинув Кейз-Ол чи то Айтові, чи Торну. — Вмикай негайно!

Айтові дуже цікаво, що скаже Торн. Звичайно, справа аж надто важлива, коли професор наважився погрожувати самому містерові Кейз-Олу. Може, йдеться про антиречовинну бомбу? Адже цей неоковирний, коротконогий чолов'яга на так званій нараді вчених-атомників ляпнув, що створив антиречовину. Саме ляпнув, бо видно було, як після цього він збентежився, втягнув голову в плечі й принишк. Аж не вірилось, що цей жалюгідний підтоптаний товстун і є всесвітньовідомий Торн, чесний і принциповий, який створив атомну бомбу, а потім рішуче виступив проти неї і підписав «Протест двадцяти семи»… Що ж він казатиме тепер? Зрікатиметься? Обвинувачуватиме?

Ввімкнувши лінію зв'язку з атомним центром Монії, Айт почвалав у свою кімнату і проробив аналогічну операцію там. В його апараті екрана не було, тому Айт не міг бачити співбесідників.

Розмова вже тривала. Торн не погрожував і не викривав. Він просив, канючив, як жебрак милостиню:

— Ну, хай не сто, хай п'ятдесят. Але тільки негайно, негайно! Через дві години буде вже пізно.

Кейз-Ол у відповідь гмукнув невизначено. Пропозиція, мабуть, вигідна, трильйонер у цю мить з чіткістю терезів зважує всі «за» і «проти», аби потім сказати «так» чи «ні».

— Містер Кейз-Ол, Тессі можете врятувати тільки ви! Зрозумійте мене по-людському, як батька! Адже через вісім днів мало відбутись її весілля!

Айт нашорошив вуха. «Тессі? Тессі Торн». Айт присунувся ближче до апарата, потер пальцями чоло. Так-так… Мова йде, мабуть, про «матір». Недарма ж вона мовчить понад дві декади. Спіймана? Їй загрожує страта чи каторга? Тьху, як по-дурному все вийшло, адже вчора Торн був тут. Вибрати б слушну хвилину, і…

Але що можна було зробити? Навіть якби Айт знав, що дівчина з дуже поширеним у Монії прізвищем доводиться дочкою професорові Торну, про це знайомство треба мовчати, аби не зрадити ні її, ні себе.

Ці міркування перебігли в мозкові Айта блискавично. А в наступну мить почувся голос Кейз-Ола:

— Я розумію вас, містере Торн. Відшукати людину, яка загубилась у космічному просторі, зрештою, можна. Протягом найближчої години на розшуки буде послано сімдесят п'ять ракет. Але гарантій я дати не можу. На який час вистачить кисню?

— З «Зорі Кейз-Ола» повідомили, що не більше як на дві-три години.

— Тоді добре. Тессі Торн буде врятовано. Але…

Айт нервово підхопився, потім сів знову. Потер долонею чоло.

Тессі Торн… Припущення перетворилось майже на певність, а уява малювала страшну картину: в світі невагомості повільно пливе скафандр, пластмасова труна, в якій замкнена ще жива людина. Кому, як не Айтові, колишньому каторжникові, зрозуміти жах цього безнадійного становища? Кисню на дві-три години… Бреше Кейз-Ол: навіть тисяча ракет не розшукає порошинку, яка блукає в безмежному Всесвіті. Радіолокатор не допоможе — пластмаса скафандра не відбиває радіоімпульсів. Якби весь час працювала радіостанція в шоломі — її можна було б запеленгувати. Але чи догадається дівчина ввімкнути передавач?.. Мабуть, ні, бо інакше її вже давно знайшли б… Постривай, а чи не просить вона часом допомоги в «сина»?

Похапливим рухом Айт висмикнув з-за комірця навушник, приклав його до кісточки за вухом, натис кнопку.

Одразу ж з'явилось таке знайоме, таке характерне шипіння передавача, а на цьому тлі — ледве чутне глухе: тук-тук… тук-тук… тук-тук…

Айт наморщив лоба. Що це за дивні звуки?

І раптом він вигукнув у нестямній радості:

— Жива!.. Це — стукіт її серця.

Очевидно, Тессі прилаштувала радіостанцію під грудьми і забула вимкнути передавач. А може, він увімкнувся сам, при випадковому натисканні на кнопку вимикача. В усякому разі, ця випадковість чи необережність урятує життя Тессі Торн.

Раптом холодний обруч стис йому голову. Врятує? Але як? В цілому світі тільки одна радіостанція спроможна почути такі сигнали — оцей крихітний тридцятикаскадний агрегат, схований під Айтовим одягом. А для всіх інших станцій, навіть найпотужніших, але не настроєних спеціально,