Єретики Дюни - Френк Херберт

— Я дивилася туди, — вказала Одраде. — Там починався Шай-Хулуд, Шіано.

Вафф зупинився при кінці греблі, від піску його відділяв один крок, а від Шіани й Одраде вже сорок. Голос Одраде змусив його насторожитися, але він не обернувся. З його пози Одраде відчула, що він невдоволений. Вафф не потерпів би й натяку на цинізм стосовно свого Пророка. А Превелебних Матерів він завжди підозрював у цинізмі, надто ж у релігійних справах. Не був іще готовим прийняти як факт те, що давно зненавиджені та грізні Бене Ґессерит можуть поділяти його Велику Віру. Цю територію слід заповнювати обережно, як завжди й чинить Міссіонарія Протектіва.

— Кажуть, тут була велика річка, — промовила Шіана.

Одраде відчула насмішкувату нотку в голосі Шіани. Ця дитина швидко вчиться!

Вафф обернувся і сердито глянув на них. Теж почув цю нотку. Що він зараз думає про Шіану?

Одраде одною рукою обхопила Шіану за плечі, другою показувала.

— Там був міст. У великій стіні довкола Сар’єру зробили розколину, щоб могла протікати річка Айдаго. Через цю розколину перекинули міст.

Шіана зітхнула.

— Справжня річка, — шепнула вона.

— Не канат, і значно більша за канал, — підтвердила Одраде.

— Я ще ніколи не бачила річки, — сказала Шіана.

— Там Шай-Хулуда скинули в річку, — пояснила Одраде. Вказала ліворуч від себе. — З цього боку, за багато кілометрів у цьому напрямку він збудував палац.

— Там нема нічого, крім піску, — промовила Шіана.

— Палац зруйнували за Голодних Часів, — сказала Одраде. — Думали, що там скарбниця прянощів. Очевидно, помилялися. Він був надто хитрим для цього.

Шіана схилилася ближче до Одраде й шепнула:

— Але великий скарб прянощів існує. Про це йдеться у піснях. Я часто таке чула. Мій… кажуть, що його сховано в печері.

Одраде всміхнулася. Шіана, звичайно, посилалася на Усну історію. А ще ледь не сказала «мій батько», маючи на увазі справжнього батька, що загинув у цій пустелі. Одраде вже витягла з дівчинки цю історію.

Усе ще шепочучи Одраде на вухо, Шіана сказала:

— Чого той маленький чоловічок іде з нами? Він мені не подобається.

— Це необхідно для демонстрації, — запевнила Одраде.

Вафф використав цю мить, щоб спуститися з греблі на пологий піщаний схил. Він рухався обережно, але без помітного вагання. Опинившись на піску, обернувся, його очі блиснули під гарячим сонцем. Спершу глянув на Шіану, потім на Одраде.

«Він досі дивиться на Шіану з благоговінням, — подумала Одраде. — Вірить, що знайде тут щось велике. Відновить свої сили. І престиж!»

Шіана затінила очі долонею і пильно оглянула пустелю.

— Шайтан любить спеку, — промовила вона. — Люди ховаються в домівках, коли гаряче, та саме тоді й приходить Шайтан.

«Не Шай-Хулуд, — подумала Одраде. — Шайтан! Ти добре це передбачив, Тиране. Що ще ти знав про наші часи?»

Чи справді Тиран дрімає всередині червів, його потомків?

Жоден із аналізів, які вивчала Одраде, не давав однозначного пояснення, що змусило Лето піддати себе симбіозу з первісним червом Арракіса. Що він передумав за тисячоліття цієї жахливої трансформації? Чи якась, бодай найменша, часточка цього збереглася у теперішніх ракіанських червах?

— Він близько, Мати, — озвалася Шіана. — Чуєш його запах?

Вафф неспокійно зиркнув на Шіану.

Одраде глибоко вдихнула: насичений аромат кориці з відтінком гіркого кременю. Вогонь, сірка — загороджене кристалами зубів пекло великого черва. Вона схилилася, поклала на язик щіпку надмуханого піску. Тут було все тло: Дюна Іншої Пам’яті та теперішній Ракіс.

Шіана вказала ліворуч, туди, звідки віяв легкий пустельний вітер.

— Це там. Мусимо поспішати.

Не чекаючи дозволу Одраде, Шіана пустилася греблею, проминула Ваффа й вибігла на першу дюну. Там зупинилася, чекаючи, коли Одраде та Вафф її наздоженуть. Повела їх схилом дюни вниз, тоді вгору, через інший піщаний вал, який перегороджував їм дорогу, потім уздовж великого вигнутого бархана, з вершини якого вітер приносив смуги пилу та кристалів солі. Невдовзі від безпечного, оперезаного водою Дар-ес-Балята їх відділяв майже кілометр.

Шіана знову зупинилася.

Задиханий Вафф став одразу ж за нею. З-під каптура його дистикоста, там, де той перетинав чоло, стікав піт.

Одраде зупинилася за крок од Ваффа. Щоб заспокоїтися, глибоко дихала, дивлячись повз Ваффа на те, що привернуло увагу Шіани.

Люта хвиля піску, гнана штормовим вітром, прокотилася крізь пустелю, за дюну, на якій вони стояли. Відкрилася скельна порода — підніжжя довгої та вузької алеї між величезними кам’яними брилами, порозкидуваними та поперевертуваними, наче поламані будівельні блоки якогось безумного послідовника Прометея. Пісок лився рікою крізь цей природний лабіринт, залишаючи свій слід — глибокі подряпини та виїмки, — а тоді стікав із невисокого узвишшя та губився в інших дюнах.

— Там, унизу, — промовила Шіана, вказуючи на скельну алею. Спустилася з їхньої дюни, ковзаючи і продираючись крізь піщані насипи. Зупинилася долі біля брили, щонайменше вдвічі більшої за неї.

Вафф і Одраде стали відразу ж за нею.

Біля них здіймався у сріблясто-синє небо схил чергового гігантського бархана. Він звивався, наче хребет грайливого кита.

Одраде використала зупинку, щоб відновити кисневий баланс. Цей шалений біг багато вимагав від тіла. Помітила, що Ваффове обличчя почервоніло, він тяжко дихав. У цьому тісному переході крем’яно-корицевий запах здавався гнітючим. Вафф принюхався, потер носа тильним боком долоні. Шіана стала навшпиньки, крутнулася, стрімко промчала десять кроків уздовж скельної алеї. Поставила одну ногу на піщаний схил дальшої дюни, здійняла обидві руки до неба. Почала танцювати — спершу повільно, тоді швидше й швидше переміщаючись по піску.

Звуки ’топтера вгорі ставали дедалі гучнішими.

— Слухайте! — покликала Шіана, не припиняючи танцю.

Вона привертала їхню увагу не до ’топтерів. Одраде обернула голову, щоб обома вухами чути новий звук, який вривався у їхній лабіринт із перекинутих каменів.

Приглушений піском звук сичання, що видобувався з-під землі, наростав зі швидкістю, яка шокувала. Він ніс із собою спеку. Вітер, що вихором кружляв у скельній алеї, помітно потеплішав. Сичання переросло в гучне ревіння. Зненацька над дюною, просто над Шіаною, здійнялася гігантська паща — роззявлена, обрамлена кристалами.

— Шайтане! — гукнула Шіана, не збиваючись із танцювального ритму. — Я тут, Шайтане!

Вибравшись на дюну, черв скерував пащу вниз, у напрямку Шіани. Довкола її стоп каскадами посипався пісок, змусивши дівчину припинити танець. Корицевий запах наповнив скельну ущелину. Черв зупинився над ними.

— Посланець Божий, — видихнув Вафф.

Тепло висушило піт на відкритих частинах обличчя Одраде і змусило ізоляцію дистикоста помітно напучнявіти. Вона глибоко вдихнула, розбираючи складники цієї корицевої атаки. Повітря довкола них було різким од озону і швидко збагачувалося киснем. Напруживши чуття до повної готовності, Одраде нагромаджувала враження.

«На випадок, якщо вцілію», — подумала вона.

Так, це були цінні дані. Може, настане день, коли ними скористаються інші.

Шіана відступила з надмуханого піску на відкриту скельну поверхню. Відновила танець, рухаючись несамовитіше, стріпуючи головою при кожному оберті. Волосся шмагало її по обличчі, і щоразу, обертаючись лицем до черва, вона скрикувала: «Шайтан!»

Делікатно, наче дитя на незнайомій території, черв знову рушив уперед. Переповз через