Бог Світла - Роджер Желязни
— Старий боже, ти махлюєш, — сказав він.
Кубера всміхнувся заюшеними кров’ю устами, і його кулак вихопився вперед, немов чорна куля.
Яма вів бесіду з Ратрі, коли нічну тишу розітнув крик розбудженого Гаруди.
— Досі такого ніколи не бувало, — пробурмотів Яма.
Небо поволі почало розкриватися.
— Може, це виїжджає Великий Вішну…
— Він ніколи не робив цього поночі. Коли я допіру з ним розмовляв, він про це і словом не прохопився.
— Виходить, хтось інший з богів наважився осідлати його Птаха.
— Ні! Мерщій до загороди, пані! Мені може знадобитися твоя допомога.
І він потяг її за собою до сталевого гнізда Гаруди.
Гаруду вже було розбуджено й відв’язано, тільки каптура ще не знято йому з голови.
Кубера приніс сюди ще непритомного Сама і прив’язав його до кульбаки.
Тоді спустився додолу і швидко завершив останні приготування. Відкотив горішню частину клітки набік, прихопив з собою довгий металевий підкрильний гак — острогу — і рушив назад до мотузяної драбини. Пташиний дух нестерпно бив у ніс. Гаруда неспокійно тупцював на місці й стовбурчив пір’я, кожна пір’їна удвічі більша за людський зріст.
Помалу-малу видирався нагору Кубера.
Коли він прив’язувався вже до сидіння, Яма й Ратрі підбігли до клітки.
— Куберо! Ти що, збожеволів? — закричав Яма. — Адже ти завжди боявся висоти!
— Нагальна справа, Ямо, — відповів той, — а щоб спорядити Громову Колісницю, треба згаяти цілий день.
— Яка така справа, Куберо? І чого б тобі не взяти гондолу?
— Гаруда летить швидше. А про справу я розкажу тобі, коли повернуся.
— Може, я міг би допомогти?
— Ні. Дякую.
— А що, пан Муруган може?
— В даному випадку — так.
— Ви ж ніколи не мирили між собою.
— Воно й зараз так. Але мені потрібна його допомога.
— Гей, Муругане!.. Чому він не відповідає?
— Він спить, Ямо.
— У тебе кров на обличчі, брате.
— Та я оце втрапив був у невеличку халепу.
— Та й Муруганові, схоже, було непереливки.
— Нас обох спіткав той самий нещасливий випадок.
— Щось тут не так, Куберо. Зачекай, я зараз зайду до клітки.
— Не заходь, Ямо!
— Локапалам не годиться наказувати один одному. Ми всі рівні.
— Не заходь, Ямо! Я знімаю каптур з голови Гаруди!
— Не знімай!
Очі в Ями раптом спалахнули, і він аж ніби підріс, мало не вискочивши зі свого червоного вбрання.
Кубера нахилився вперед і, дотягшись гаком, скинув каптур з високої голови Птаха. Гаруда закинув голову назад і знову скрикнув.
— Ратрі, — попросив Яма, — напусти мороку на очі Гаруди, аби він не міг бачити!
І Яма рушив до входу в клітку. Морок, наче грозова хмара, оповив пташину голову.
— Ратрі! — гукнув Кубера. — Зніми цей морок та оповий ним Яму — інакше все пропало!
Лише на мить завагалася Ратрі, а тоді зробила так, як він сказав.
— Мерщій до мене, — крикнув він. — Сідай верхи на Гаруду, полетимо разом. Ти нам дуже потрібна!
Вона увійшла до клітки і розчинилася в мороці, бо він затопив уже все довкола; Яма намагався навпомацки знайти дорогу в цьому чорнильному ставку.
Драбину смикало і гойдало, поки Ратрі вибиралася на Гаруду.
Птах зненацька заволав і підскочив, бо Яма, прокладаючи собі шлях, вимахував кинджалом на всі боки.
Ніч огорнула їх, і за хвилю Небо лишилось далеко внизу.
Коли вони набрали висоти, Небесне склепіння несподівано почало зачинятись.
Гаруда скрикнув знову і помчав до воріт.
Вони встигли проскочити, і Кубера підострожив Птаха.
— Куди ми летимо? — спитала Ратрі.
— У Місто Жадань, що понад річкою Ведра, — відповів той. — А це Сам. Він живий.
— Що сталося?
— Він — той, кого розшукує Яма.
— Чи не заявиться він у Місто Жадань — шукати його?
— Безсумнівно, пані, безсумнівно. Але поки він знайде його, ми встигнемо підготуватися.
У дні, що передували Великій Битві, у Місто Жадань стікалися захисники. Звістку-попередження принесли городянам Кубера, Сам і Ратрі. У Місті Жадань уже знали про мобілізацію в сусідніх містах, проте досі не відали, що їм загрожує нашестя Небесних карателів.
Сам навчав військо, що мало битися проти богів, а Кубера — тих, хто мав протистояти правовірним сполченцям.
Чорні обладунки було викувано для Богині Ночі, про яку казано: «Борони нас від вовка й вовчиці, борони нас від злодія, о Ноче…»
А на третій день перед шатром Сама на рівнині за містом виникла вогняна вежа.
— Це Владика Пекельного Колодязя з’явився, аби виконати свою обіцянку, о Сіддхартхо! — забринів голос у Самовій голові.
— Тарака! Як ти знайшов… І впізнав мене?
— Я дивлюся на полум’я, що є твоєю справдешньою сутністю, а не на плоть, що її приховує. Тобі ж це відомо.
— Я гадав, ти загинув.
— Так мало не сталося. Ті двоє таки випивають очима життя! Навіть життя таких, як я.
— Я ж тебе попереджав. Ти привів за собою свої легіони?
— Так, привів.
— От і добре. Невдовзі на це місто підуть війною боги.
— Знаю. Багато разів літав я на крижану гору, де стоїть Небесне Місто, а мої вивідачі й зараз там. Тим-то мені відомо, що готуються вони напасти на вас, ще й підбурюють людей взяти участь у битві. Хоч вони й не вважають за потрібну людську допомогу, проте вбачають користь у тому, що люди прилучаться до зруйнування Міста Жадань.
— Атож, їхній задум неважко зрозуміти, — промовив Сам, пильно вдивляючись у могутній вихор жовтого полум’я. — Які ще в тебе новини?
— Чекай пришестя Червоного.
— Я чекав його.
— Він знайде тут свою погибель. Я маю побороти його.
— Він скористається антидемонським репелентом.
— У такому разі, я знайду, як знешкодити репелент або ж уб’ю Червоного з безпечної відстані. Він буде тут, коли споночіє.
— А як він дістанеться сюди?
— На летючій машині — не такій великій, як Громова Колісниця, що її ми тоді намагались украсти, — але дуже прудкій. Я не зміг би напасти на неї, коли вона летить.
— Він буде один?
— Так, якщо не брати до уваги машин.
— Машин?
— Сила-силенна всіляких механізмів. Його летюча машина напхана якимсь дивовижним обладнанням.
— Це може обернутися для нас великими неприємностями.
Вогняна вежа зробилася жовтогарячою.
— Але й інші ось-ось будуть тут.
— Ти ж казав — він летить один.
— То правда.
— Тоді поясни, що ти хотів сказати.
— Інші прийдуть не з Неба.
— Звідки ж тоді?
— Відтоді, як тебе забрали на Небо, я чимало мандрував, я обнишпорив увесь світ — усі його висоти й низини, шукаючи спільників серед тих, хто також ненавидить Богів Небесного Міста. До речі, у тому твоєму попередньому втіленні, я таки
