Бог Світла - Роджер Желязни
— Для Агні то просто чудово, — зауважив Яма. — А хто боговбивця?
— Я багато думав про це, — відповів Кубера, — і дійшов висновку, що у випадку з Брахмою то мав бути хтось йому дуже близький, адже Брахма взяв з його рук і випив трутизну; а у випадку з Шівою — хтось досить знайомий, щоб напасти на нього зненацька. Далі цього мої здогади не сягають.
— То це вчинив хтось один?
— Готовий закластися.
— А що, коли це початок заколоту Акселераціоністів?
— У це важко повірити. Ті, що співчувають Акселераціонізму, зовсім не згуртовані і не мають своєї організації. Адже Акселераціонізм зовсім недавно повернувся на Небеса. Мабуть, це наслідок якоїсь інтриги. Найвірогідніше — діяв хтось один, без підтримки прибічників.
— А які ще можуть бути причини?
— Помста. Або хтось із молодших божеств прокладає собі шлях нагору. Чому взагалі хтось когось убиває?
— Ти не маєш підозри ні на кого зокрема?
— Легше знайти підозри, ніж їх відкинути. А розслідування доручили тобі?
— Я вже в цьому не впевнений. Гадаю, що так. Але я докопаюся, хто це вчинив, хай би хто він був, і порішу його.
— Чому?
— Мені кортить щось таке вчинити, когось…
— Убити?
— Так.
— Шкода, мій друже.
— І мені. Але, зрештою, такий у мене привілей — і мій намір.
— Я волів би, щоб надалі в таких справах ти мені не звірявся. Це надто конфіденційна тема.
— Я нікому нічого не скажу, коли й ти мовчатимеш.
— Даю слово, що не прохоплюся.
— А знаєш, я ще проконтролюю кармічне висліджування — аби не потрапити під психозонд.
— Тим-то я й висловив своє застереження, а також про Шіву тобі розповів. Хай буде, як ми домовились.
— На все добре, мій друже.
— На все добре, Ямо.
Яма вийшов з Павільйону Локапалів, а невдовзі туди навідалась богиня Ратрі.
— Здоров був, Куберо!
— Здорова була, Ратрі!
— Чого ти сидиш тут на самоті?
— Бо допіру нікому було розрадити мою самотину. А ти чому завітала сюди — і одна?
— Бо мені зараз нема з ким побалакати.
— Ти шукаєш порадника чи співрозмовника?
— І того, й того.
— Сідай.
— Дякую. Мене бере страх.
— Може, хочеш їсти?
— Ні.
— Пригощайся тоді фруктами, випий чашечку соми.
— Гаразд.
— Чого ж ти боїшся і як мені допомогти тобі?
— Я бачила, як звідси виходив Владика Яма…
— А…
— Коли я зазирнула йому в обличчя, то раптом збагнула, що він і справді Бог Смерті і що є на світі сила, якої можуть боятися навіть боги.
— Яма сильний, і він мій друг. Могутня Смерть, і нікому вона не друг. Однак ці двоє співіснують — і це дивно. Агні теж сильний, і він ще й Вогонь. Агні мені друг. Крішна міг би бути сильним, якби побажав. Але він ніколи цього не хоче. Він зношує свої тіла з неймовірною швидкістю. Попиває сому, кохається в музиці і ласий до жінок. Він ненавидить минуле й майбутнє. Він теж мій друг. Я останній з Локапалів, і я не сильний. Будь-яке тіло, в яке я вселяюсь, невдовзі запливає жирком. Трьом моїм друзям я радше батько, ніж брат. Через них і я полюбив чарку, музику, вогонь і кохання, бо з цього складається життя, а тому я спроможний любити своїх друзів як людей або як богів. Але той, інший Яма, страхає мене не менше, ніж тебе, Ратрі. Коли він набуває свого Образу, то стає порожнечею, і тоді я, нікчемний товстун, здригаюся: В ті хвилини він нікому не друг. Отож хай тебе не бентежить страх перед моїм другом. Адже ти знаєш: коли богові тяжко, Аспект його поспішає йому на підмогу, о Богине Ночі, от як, приміром, зараз заполонив цю альтанку присмерк, хоча день ще довго добігатиме свого» кінця. Знай же, що стрівся тобі стривожений Яма.
— Він повернувся з подорожі так несподівано.
— Атож.
— Можна тебе спитати, чому?
— Боюся, що це надто конфіденційна тема.
— Це стосується Брахми?
— Чому ти питаєш?
— Мені здається, що Брахма мертвий. Боюся, Ямі доручили знайти вбивцю. Боюся, що він знайде мене, навіть якщо я накличу на Небеса ніч і вона триватиме ціле століття. Він знайде мене, і я не зможу глянути в лице порожнечі.
— А що ти знаєш про можливе вбивство?
— Гадаю, що я була останньою, хто бачив Брахму живого, або першою, хто знайшов його мертвого — залежно від того, що означали його корчі.
— Як це було?
— Вчора я прийшла до нього в Павільйон рано-вранці, аби вступитися за богиню Парваті, впрохати його змінити гнів на милість і дозволити їй вернутись. Мені порадили пошукати його в Саду Радощів, і я пішла туди…
— Порадили? Хто?
— Одна з його жінок. Я не знаю її імені.
— Кажи далі. Що сталося потім?
— Я знайшла його коло підніжжя голубої статуї, що грає на віні. Він бився в корчах. Не дихав. Та невдовзі перестав корчитися й затих. Я не змогла намацати в нього пульс, серце не билося. Тоді я прикликала до себе хмаринку пітьми, загорнулася в неї і покинула Сад.
— Чому ти не покликала на допомогу? Може, було ще не пізно…
— Тому, звісно, що жадала його смерті. А ненавиділа його за те, що він зробив з Самом, за те, що відтрутив Парваті й Варуну, за те, що він вчинив з Теком Архіваріусом, за те…
— Постривай, так нам і дня не вистачить. Ти одразу пішла з Саду чи вернулась назад у Павільйон Насолод?
— Я пройшла через Павільйон і знову побачила ту саму дівчину. Я зробилася видимою для неї, сказала, що не змогла знайти Брахму і вернусь перегодом… Адже він таки мертвий, хіба ні? Що маю тепер робити?
— Покуштуй ще фруктів та випий соми. Так, він мертвий.
— Яма прийде по мене?
— Звичайно. Він візьметься за кожного, кого бачили неподалік. То була, безсумнівно, швидкодіюча трута, і ти застала його саме в хвилину смерті. Тому природно, що Яма вийде на тебе і піддасть психозондуванню, так само як усіх інших. З’ясується, що ти. не вбивала. Отож я пропоную тобі просто чекати, поки тебе викличуть. І більш нікому нічого не розповідай.
— А що я маю сказати Ямі?
— Якщо він візьметься за тебе раніше, ніж я з ним побачуся, розкажи йому все, не приховуючи того факту, що звірилася й мені, — бо ж гадається, що я не знаю нічого про цю подію. Смерть будь-кого з Тримурті завше тримається в таємниці якомога довше, навіть ціною життя інших.
— Але ж Вершителі Карми прочитають
