Бог Світла - Роджер Желязни
— Аби тільки вони не прочитали цього сьогодні з твоєї пам’яті. Число тих, хто знає про смерть Брахми, намагатимуться обмежити до мінімуму. Оскільки офіційне розслідування, мабуть, провадитиме Яма, до того ж він сам і сконструював психозонд, гадаю, навряд чи хто з представників Жовтого Колеса матиме доступ до роботи машин. І все-таки слід переговорити з Ямою і переконатися, що так воно й буде, або підказати йому, щоб про це подбав — і то негайно.
— Перше ніж ти підеш…
— Так?
— Ти сказав, що робиться все, аби число тих, хто знає, звести до мінімуму, навіть якщо комусь доведеться накласти головою. Чи не означає це, що мене?…
— Ні. Ти житимеш, бо я захищу тебе.
— Але чому?
— Бо ми друзі.
Яма керував машиною, що зондує мозок. Він прозондував уже тридцять сім душ; всі вони могли навідати Брахму з його Саду протягом того дня, що передував його вбивству. Одинадцятеро з них були богами, серед них Ратрі, Сарасваті, Ваю, Мара, Лакшмі, Муруган, Агні та Крішна.
З усіх тридцяти сімох богів і людей жоден не виявився винним.
Кубера Кмітливий стояв поряд Ями й роздивлявся плівки психопроб.
— Що ж тепер, Ямо?
— Не знаю.
— Може, вбивця був невидимкою?
— Може.
— Але ти так не думаєш?
— Не думаю.
— А якщо кожного в Місті піддати зондуванню?
— Кожного дня багато прибульців навідує Місто, приїздять і від’їздять через численні входи і виходи.
— А ти не подумав, що до цього міг бути причетний хтось із ракшасів? Вони знову сновигають по світу, як ти добре знаєш, — і вони нас ненавидять.
— Ракшаси не отруюють своїх жертв. Та я й не думаю, що хтось із них міг би прокрастися до Саду: адже там установлені кадильниці, які їх відлякують.
— То що ж тепер?
— Вернуся до себе в лабораторію та поміркую гарненько.
— Можна мені провести тебе до Безмежних Палат Смерті?
— Коли маєш таку охоту.
Кубера пішов з Ямою, і поки Яма розмірковував, гладкий Бог вивчав каталог психопроб, заведений Богом Смерті ще в пору його перших експериментів із зондувальними машинами. Звичайно, ті перфострічки були негодящі, браковані, всього-на-всього якісь уривки; тільки Вершителі Карми мали збережені до сьогодні життєписи усіх мешканців Небесного Міста. Кубера, звичайно, знав про це.
Нове відкриття друкарського верстата сталося в Місті Жадань, що стоїть над річкою Ведрою. Саме там провадились і надзвичайно сміливі досліди з ватерклозетами. А ще з’явилося двоє чудових художників, які розписували Храми, а один старий скляр виготовив пару біфокальних окулярів і почав робити іншу. Словом, з’явилися явні ознаки того, що в одному з міст-держав почалося відродження.
Брахма вирішив: настала пора виступити проти Акселераціонізму.
На Небесах сформувалася провоєнна партія. У Храмах поблизьких міст, що сусідили з Містом Жадань, віруючих закликали готуватися до священної війни.
Шіва Нищівник носив лише символічний тризуб, бо по-справжньому покладався тільки на вогненний жезл, що його завжди носив при боці.
Брахма з золотою кульбакою та срібними острогами не розлучався з мечем, колесом і луком.
Новий Рудра успадкував лук та сагайдак свого попередника.
А Владика Мара носив мерехтливий плащ, який без упину мінився кольорами, і ніхто не міг розібрати, чим він озброєний та яка в нього колісниця. Тому, хто намагався придивитись до нього пильніше, невдовзі голова йшла обертом і все пливло перед очима, речі довкола Владики Оман змінювали свої форми, лише коні його лишалися такими самими, з рота в них постійно скрапувала кров і, впавши додолу, парувала.
Згодом з півсотні напівбогів було обрано богів-новачків, і вони надсаджувалися, намагаючись опанувати свої Атрибути, аби підсилити свій Образ та вислужитися в війні.
Крішна відмовився воювати й подався у Канібуррху грати на своїй сопілці.
Кубера знайшов його за Містом — він лежав на трав’янистому схилі пагорку й дивився в зоряне небо.
— Доброго вечора.
Він озирнувся на нього й кивнув.
— Як тобі ведеться, добрий Куберо?
— Непогано, Владико Калкіне. А тобі?
— Теж добре. Чи не знайдеться в тебе, такого імпозантного, сигаретки?
— Ніколи з ними не розлучаюся.
— Дякую.
— Вогнику?
— Так.
— Чи то не ворон кружляв над Буддою — перед тим як пані Калі випустила йому тельбухи?
— Побалакаймо краще про щось приємніше.
— Ти вбив слабкого Брахму, а на заміну йому прийшов сильний.
— Справді?
— Ти вбив сильного Шіву, однак замінив його не слабший.
— Життя йде, все змінюється.
— Чого ти прагнеш? Помститися?
— Помста — то часточка самоомани. Хіба може людина вбити те, що не живе і не вмирає насправді, а існує лише як відображення Абсолюта?
— Одначе ти непогано впорався із цим, хай навіть не сталося змін, як ти натякаєш, а лише перегрупування сил.
— Дякую.
— Чому ти за це взявся?.. І я волів би почути від тебе не трактат, а якусь нехитру відповідь.
— Хотів покласти край усій Небесній Ієрархії. Хоча тепер мені починає здаватися, що все скінчиться тим, чим завше кінчаються добрі наміри.
— Скажи, чому ти це зробив.
— Якщо розкажеш, як ти мене викрив…
— Охоче. Ну то чому?
— Я дійшов висновку, що людству житиметься краще без богів. Коли я винищу їх усіх, людям знову буде вільно відкривати консервні бляшанки ножем — мати і консерви, і ножі-відкривачки, і таке інше — і не боятися при цьому гніву Небес. Ці бідолахи вже ледве дихають, так ми їх до землі притоптали. Я хотів їм дати шанс бути вільними і будувати собі життя, яке самі хочуть.
— Але ж вони й так живуть, і живуть, і живуть.
— Часом так, а часом і ні. Так само, як і боги.
— Ти був чи не останнім Акселераціоністом на світі, Саме. Та ще й, хто б міг подумати, найсмертоноснішим.
— Як ти мене викрив?
— Мені раптом подумалось: аби не те, що Сам — неживий, він був би підозрюваним номер один.
— А я гадав, ніби смерть — цілком надійне алібі.
— От я і спитав себе, чи не міг Сам якимось чином уникнути смерті. Тільки змінивши тіло — ні до чого іншого додуматись я не міг. Хто, спитав я тоді себе, взяв нове тіло в день Самової смерті? Один лише бог Муруган. Логіка, правда, була благенька, бо зробив він це після, а не до смерті Сама. І я до пори до часу відсунув цей факт убік. Ти — Муруган — був серед тридцяти сімох підозрюваних, і після зондування з’ясувалося, що ти не винен. Здавалося б, я став на хибний шлях; аж ось мені спав
