Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
- Що це за місце таке? - не переставав дивуватися.
Заупокійні меси майже не відправлялися. Парафія постійно була на грані банкрутства. Єдиним видимим прибутком був продаж привезених з Німеччини уживаних автомобілів і то без сплати податку на імпорт. Всі отримані гроші пішли на ремонт даху костелу, зарплату органісту, прислузі та на щорічний збір для Католицького університету в Любліні. Беручи до уваги фінансову ситуацію парафії, накопичення такої кількості золота було, справді, чудом. Отець Павел ще раз дістав чорний зошит резервів і перегорнув його. Більшість монет потрапило в мішок ще перед Першою світовою. Найсвіжіші записи - це були чотири злитки золота по десять грамів. Співставлення дат підтвердило факт, що злитки були куплені на гроші, які було отримано від продажу автомобілів. Переглянув ще декілька папок, але більшість із них залишалася для нього таємницею. Сховав все це добро назад і закрив сейф. Присів трохи на ліжко і сперся об стіну. Потрібно було розслабитися і проаналізувати всю цю інформацію. Невідомо звідки по спині священика пройшло холодом. А звідки цей таємничий Якуб Вендрович знав про ці папки? Все ж ніхто, за винятком, звичайно ж, самих же настоятелів цієї парафії не знав нічого ні про сейфи, ні про картотеки. Особисті дані вірян парафії строго трималися в таємниці від чужого ока. Священик ввімкнув комп'ютер. Для входу в систему потрібен був пароль. Спочатку він перевірив чи часом пароль не написаний на звороті клавіатури або позаду самого ж комп'ютера. Обшукав під столом все, оглянув кожен сантиметр системного блоку. Перевернув клавіатуру - жодної підказки. Спробував вписати ім'я померлого настоятеля. Потім
- прізвище. Але система невблаганно жадала правильного пароля. Потім священик вписав назву парафії, імена усіх святих, які зображені на іконах у храмі. Нічого. Наприкінці, вже у відчаї ввів імена декількох занепалих ангелів і відомих партійних лідерів. Навіть і це не допомогло. Дістав із своєї валізки програмну дискету і перезавантажив комп'ютер. Це допомогло - він зумів ввійти в систему. На моніторі з'явився список документів і папок. Його попередник зробив колосальну роботу, ввів в комп'ютер всю базу даних із папок в сейфі, хроніки і парафіяльні книги, а також і свої особисті нотатки. Отець Павел позіхнув. Рано чи пізно потрібно буде це все переглянути, тому краще рано, ніж пізно, сказав сам до себе і відкрив першу-ліпшу папку. Система знову вимагала пароль. Потім комп'ютер автоматично перезавантажився і все стало на свої місця. Священик із подивом дивився на монітор, який знову вимагав правильний пароль. Отець Марковський змахнув рукою і вимкнув цю техніку. Поскладав усі папери на одну купку. Змучений, вирішив прилягти на ліжко. Відчув, що під подушкою йому щось заважає. Запустив туди руку і витягнув обгорнутий зошит. Відкрив його. А на першій сторінці був напис: «Поточні справи».
Автоматично почав листати список справ. На початку сторінок згадувалось про аварійний стан даху костелу. Навпроти проблеми, в сусідній колонці про спосіб фінансування ремонту, було вписано одне слово - автомобіль. Ну, нарешті! Тут він одразу зрозумів про що йдеться. Ця сторінка була перекреслена товстим червоним маркером з анотацією «зроблено». Під наступним номером йшла проблема про повне відновлення електричної інсталяції в костелі і парафіяльному будинку. Це також було профінансовано з грошей із похорону і зекономлених грошей на покупку вугілля на зиму. Звичайно ж, подумав отець, все ж не йому тепер переживати, як перезимувати. На наступній сторінці було щось про багатодітну сім'ю, в якій двоє нащадків збиралися вступати в ліцей. В рубриці «спосіб фінансування» було написано - «вервички». Схожа анотація була навпроти, де попередній настоятель вписав проблему - невідкладне зміцнення тріснутого фундаменту біля каплиці.
- Цікаво, що ж можуть означати ті «вервички»? - здивувався отець Марковський. - Невже це податок на молитовний гурток «Живої вервички» від бабульок?
Несподівано він зрозумів суть справи. Минулого року про це писала скандальна «жовта» преса, яка притримується лівих поглядів. Правдивим був той факт, що група підприємливих духовних осіб пробувала покращити бюджет своїх парафій за рахунок експорту кави. Для того, щоб уникнути сплати податку, вони вписували в митні декларації, що кава послужить місіонерським цілям, позаяк із тих зерен будуть виготовляти вервички. Прибукова справа закінчилася, коли один з підприємців перестарався і притягнув цілу вантажівку кави, яка виявилася меленою... - настоятель посміхнувся. Вийшов з кімнати і пішов шукати господиню.
- Скільки в нас вугілля? На зиму вистачить? - запитав.
- Та яке ще вугілля? Якщо знайдеться півметра, то буде добре. Мало, зиму не протягнемо.
Як справжній опікун своєї пастви і парафії, де він в найближчі роки буде служити, отець Павел записав проблему в блокнот. Але, як виявилося, крім вугілля була ще одна невідкладна проблема - каналізація потребувала оперативного ремонту. Тут отець-настоятель подумав, що пригодилося б встановити французьку біосистему самоочистки. Як не як, але саме церква, окрім духовних цінностей, повинна сіяти зерно цивілізаційного прогресу. Він це записав на наступній сторінці і, підбивши підсумки, отримав дефіцит у більше ніж чотири тисячі злотих. А це сорок недільних пожертв, якщо не більше. Майже цілий рік. Зітхнув важко. Може, курія дасть йому кредит або якесь фінансування? Він вже навіть хотів написати відповідний лист, але згадав, що комп'ютер заблоковано. Залишалося одне - пригадати давні часи і писати від руки, що і зробив. Пресвітер просив у єпископа додаткових коштів, або по можливості щоб прислали вугілля, якщо їм вдасться купити його зі знижкою. А також попросив, щоб прислали інформатика з метою розблокувати комп'ютер.
Скромно повечеряв. Господиня взагалі не вміла готувати. Хліб подала з пліснявою, а ковбаса скоріш за все пам'ятала ще його попередника. «А може, саме цим і отруїли попереднього настоятеля?» - з острахом подумав отець Павел. Закінчив вечеряти він лише завдяки силі волі, постійно повторюючи собі давню мудрість: «Краще хай грішне тіло трісне, ніж дари Господні пропадуть марно...». Поївши, змучений
