Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

В цьому місці записка обривається.

- Неандертальці? - здивувався отець. - Але вони й справді так виглядають... І він знав Вендровича.

Отець Павел витягнув з кишені мобільний і набрав номер дому пристарілих в Любліні для священиків на заслуженій пенсії. Попросив до телефону отця Роговського.

- Слухаю, - у слухавці було чути голос доброго старого сповідника.

- Низький уклін від Павла Марковського.

- Привіт, Павлику! Які ж проблеми цього разу мучать твою голову?

- Шукаю відповіді на декілька запитань. Нещодавно став настоятелем на парафії...

- Вітаю! І як успіхи?

- Тут коїться щось дивне. Я навіть до кінця сам не можу зрозуміти. Ех, ця Дембінка...

- Тебе призначили настоятелем у Дембінці Дворській?

-Так!

- Що ж ти накоїв такого, сину мій?!

- Та екзорцизми над панками в Яротині відправляв. То я про Дембінку... Виходить, щось тут не чисто?..

- Навіть більше. Там помирають. За дивних обставин і в короткий термін. Майже жоден із настоятелів не помер своєю смертю, чи хоча б від старості. Ще коли я вчився в семінарії, а це було понад шістдесят років тому, вже тоді ходили чутки, що це місце прокляте. Скільки в тебе було мирян на недільному Богослужінні?

- Я ще не мав можливості відправити святої меси. Я тільки вчора приїхав.

- Хи-хи. Ще здивуєшся. Але, не важно. От лише будь обережним зі старожилами з тієї діри. Тобто з автохтонами.

- То якісь новенькі у цій місцині?

- Порівняно, так. Вони переселенці зі Східніх Кресів і то, це не їхнє корінне місце походження... Можливо, з глибинки Росії. .. Хто їх тепер знаї Так-от, старих ти відразу впізнаєш. Вони такі мавпоподібні. Схожі на недорозвинутих. Я думаю, що це в них від декількох поколінь хронічного недоїдання і алкоголізму. Зіпсутий генотип. Там їх проживає десь сім розгалужених сімей. Візьми до уваги, що вони дуже опираються пізнанню Слова Божого.

- Але в мене є ще одна проблема. Тут в околиці крутиться якийсь Якуб Вендрович.

- Правда. А й справді до Войславіц рукою подати! Ех, старий Якуб...

- Ну, власне. А хто він?

- Якуб? Спеціаліст широкого профілю. Найкращий світський екзорцист в країні. Тобто, поки тверезий, а це рідко трапляється. Інколи церква, широко не розголошуючи, користується його вміннями.

- А які саме вміння? Що він вміє?

- Існує такий жарт, що злого духа можна вигнати сильнішим злом. Щось у такому стилі. Звичайно, що Якуб не використовує нечисті сили зла, але, здається, нечисть таки не переносить компанії самого Якуба. А два священики, які пробували його висповідати, отримали інсульти від почутого.

- Звучить не дуже обнадійливо.

- Ні. З ним якраз не все так погано. Він всього лиш божевільний алкоголік і соціопат... Але, чого дивуватися, живемо при соціалізмі! Так, він порушує всі закони і правила тих безбожників через одну лише думку, чисту і щиру радість, яку отримує від того ж таки порушення. Але своїх не ображає.

- Своїх?

- Якщо він тобі запропонував свою співпрацю, то можеш спати спокійно. Жодна волосина не впаде з твоєї голови. А якщо звернешся до нього про допомогу, тоді обов'язково допоможе.

- Хм... І останнє питання.

- Навіть знаю яке. Що тут відбувається? Ця парафія вже приречена. Вона існує вже п'ятсот років, і недавно єпископат дійшов висновку, що час піддатися. Немає сенсу чинити опір.

- Не розумію.

- Це все, що я можу тобі сказати.

В трубці зазвучали короткі гудки, що означало завершення розмови. Саме в цей час знову приїхали міліціонери. На даху патрульного автомобіля була прив'язана труна, збита як-небудь і з чого попадя. Машина зупинилася, і з салону вийшов Юзьва.

- Ну, отче, його треба поховати по-християнськи, - сказав без зайвих вступних слів.

- Занесіть його в костел, - спокійно мовив. - Я зараз пошукаю катафалк. Меса, якщо я не помиляюся, завтра зранку.

- Нам би, того... Нам би його сьогодні поховати... - обізвався другий міліціонер. Він говорив дуже в'яло і не чітко, так, ніби звуки людської мови творилися десь глибоко в горлі, -завтра ж неділя. Ми не хочемо Вам мішати.

Отець Павел кивнув головою на знак згоди.

-1 скільки коштує така послуга?

Може, це був лише тон вимови, але священик відчув, що якби він назвав ціну, яка б перевищувала їх очікування, то відразу ж отримав би по голові тими волосатими лапами.

- У католицькій церкві немає ж цінника. Добровільна пожертва, - нагадав і відразу зрозумів, що до практикуючих віру вони також не належать. - А щодо похорону, повинно пройти рівно три дні після смерті.

- Обійдеться. У нас при собі свідоцтво про смерть, - сказав той другий. - Закопаємо ввечері і забудемо.

- Але ж це ціла церемонія...

- Ми всі прийдемо, - перебив його Юзьва. - На п'яту підходить?

- Так. Звичайно.

Два міліціцонери зняли з даху машини труну і майже без зусиль, так, ніби вона взагалі нічого не важила, закинули на плечі і занесли в храм. Священик побіг спереду. Швидко відкривши двері святині, побіг у підвал і приніс звідти катафалк, який складався з декількох частин. Відчуваючи на своїй спині ворожі погляди прибулих, отець так само швидко змонтував всі частини і поставив катафалк посеред костелу навпроти вівтаря. Міліціонери без жодної поваги до померлого поставили труну і без слів вийшли з храму. Від'їжджаючи включили сирену так, ніби скликали всіх своїх.

Від отриманого шоку отець сів на траві і прихилився головою до стіни костелу.

-