Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк
Уся підлога була в болоті. Вода стікала по стінах. Під однією зі стін лежало декілька трун. Закинуті одна на одну вони потріскалися, відкриваючи свій вміст - білі і жовті кості, залишки одягу і підстилки. Ось вам і тріумф смерті у всій своїй красі! Труни з самого низу повністю прогнили і покрилися суцільною білою пліснявою. Поряд одна за одною лежали труни заслужених жителів містечка епохи Ренесансу. Жодна з них не мала надпису, відтак, залишалося лише здогадуватися, хто там спочиває. Отець Павел озирнувся, відчувши крижаний подих страху в спину. Досить відвідин, - подумав. Вийшов з крипти з полегшенням. Закрив за собою двері, а потім і костел. Повернувся в парафіяльний будинок.
Зняв сутану і одягнувся в світське - сіру куртку і джинси. Лише колорадка під шиєю зраджувала приналежність до духовного сану. З сіней дістав велосипед - розгойдану «Україну». Підкачав колеса і поїхав на прогулянку околицями. Велосипед їхав важко, але все ж священику вдалося виїхати за межі села, проїхав шосе і попрямував в бік пагорбів, де знаходився місцевий цвинтар. Залишивши велосипед біля прочинених металевих воріт, священик ступив на територію цвинтаря. Він був здивований від побаченого. Лише декілька поодиноких могил були більш-менш доглянуті. Місця більшості захоронень просто виділялися насипами землі з неотесаними кривими хрестами і травою, яка досягала майже колін. Священик присів на прогнилу лавку і схопився за голову. Щось тут не співпадає. Цвинтар не був подібний на жоден, який він бачив у своєму житті. Здавалося, що він повністю покинутий. Отець-настоя-тель підняв голову і побачив перед собою свіжий насип землі. Підійшов ближче і уважно придивився до надпису на табличці, яка була прибита цвяхом до дерев'яного хреста. Тут спочивав його попередник, колишній настоятель храму. Помер у віці двадцяти шести років. Такий молодий... Його прізвище було для нього невідомим, хоча він його вже знав із листа про призначення від єпископа. Дещо нижче від іменної таблички хтось ржавою кнопкою прикріпив клаптик паперу, який найімовірніше нагадував візитівку. Вона була надрукована на дитячій друкарській машинці на сірому вторинному папері і криво вирізана тупими ножицями. її текст:
Надаю послуги.
Найкращий цивільний екзорцист в країні — Якуб Вендрович.
Нижче подана адреса, яка ні про що не говорила настоятелю. Отець Павел почухрав потилицю і здер папірець з хреста. На звороті рукою, а точніше, як курка лапою, автор візитівки залишив коротку, але досить змістовну інформацію:
НіЛ'Н'І'Ш'НуЬ'ОЛ^У ІЛуОур'Оуф йи.
Йо-г/о в-досл^и,. Пе/ре^&-ір в иусиїлуюсик- —
УЛ/А'ЛЛ, З'НУА'ІХ'дС/Ш' в'і'д ИУ(У&'і/д Ь
Отець заховав візитівку до кишені і попрямував до парафіяльного будинку. Господиня познайомила його з паламаром, церковним прислужником, надзвичайно понурим типом із виразом обличчя професійного вбивці. Він так був схожий своїми рисами на господиню, що священик вже бувало подумав, чи він раптом не є її близьким родичем. Розмова між ними була сумна і коротка. Паламар переконував, що тріщина в стіні храму стара, і що нічого особливого тут не відбувається. А ідею настоятеля щодо копання колодязя для осушення крипти супроводив зухвалим сміхом, що мало б заспокоїти отця з його наївними планами. А потім додав, що йому, як церковному працівнику, взагалі, платять рівно стільки, щоб він не здох. А отже, він не збирається брати на себе нові обов'язки. На цьому розмова вичерпалась. Священик пішов до своєї кімнати, закрив вікно шторами. Ввімкнув світло і відсунув ліжко. Витягнув одну дошку з підлоги, - це, як виявилося, не потребувало жодних зусиль. Перед ним лежав вмурований сейф. Отець Павел легко відкрив масивні двері сейфу, ввів код. За мить замок піддався і з характерним звуком для сейфа відкрив свій вміст. Священик уважно оглянув скарб - це були сотні папок. Папки особових справ. Під папками стояла металева коробка, в якій були документи про встановлення і ведення парафії, а також мішечок з чимось важким. Не зволікаючи, він висипав вміст на підлогу. З мішечка посипалися пластикові пакети з золотими злитками і монетами. Кожен пакетик був із біркою. Про призначення цього золотого запасу їм розповідали ще в семінарії. Це був резерв на випадок війни, резерв для дітей-сиріт, на місіонерську діяльність і податки для курії. В невеличкому чорному зошиті було старанно описано про порядок і правила використання золотого резерву. «Потрібно буде перевірити чи все там сходиться, як буде вільна хвилина», - подумав. Акуратно поклав всі пакетики золотого резерву назад у мішечок і закрив у сейфі. А папки залишив для ознайомлення. Всі, окрім шкіряної з конвертом, наповненим канадськими доларами - на чорний день для самого настоятеля. Виходить, що його попередник досить старанно підходив до виконання своїх посадових обов'язків. Всі папки були підписані олівцем в стилі: «рід вимер» чи «рід переїхав до...» - і тут було вказано назву нової парафії.
Сім'ї, члени яких вступили в лави свідків Єгови, також були зазначені за допомогою написів на папках фіолетовим трикутничком. На щастя, при парафії тих паразитів майже не було. На одній з папок побачив знак циркуля і кута - хтось з них став членом братства масонів. Інколи траплялися папки з червоними зірками - тим сім'ям симпатизували ліві. На декількох були серп і молот - це члени місцевої районної комуністичної партії, яка складалася в основному з жителів пенсійного віку. Майже на усіх папках додатково було намальовано ще по одному знаку, який був схожий на букву я, перекреслену римською одиницею. Якщо всі попередні символи були йому відомі ще з часів навчання в семінарії - все ж він здавав екзамен з кодів - то цей був просто вигаданий його попередником. Отець Павел почухав потилицю і розв'язав одну з папок. Вміст був надзвичайно типовим і нецікавим. Генеологічне дерево сім’ї, персональні карточки кожного члена сім'ї також виявилися зашифрованими. Добре, що хоч стандартним шрифтом. В картотеці було все, що повинен знати кожен
