Хроніки Якуба Вендровича - Анджей Пилипюк

- Як що. Хлібчик з мотузковою драбинкою всередині, випічка з начинкою з напильників, і баночка з медом, а там - динаміт...

- Дідусю?

-Що?

- А ліки були для старенької бабусі?

- А, ну звичайно, що були. Був і миш'ячок, і ціанистий калій, і стрихнін...

- Чекай. Щось я не розумію. А навіщо йому був той напильник з мотузковою драбиною?

- А щоб бабуля могла дати дьоруз цюпи.

- То вона сиділа не в хатині, а в тюрмі?

Правду кажучи, тут Якуб вже й сам заплутався. Треба було витягувати запаси з-за печі - пляшку пива. Коли кришка відскочила від краю ліжка внучка, а вміст вмить перелився в горлянку старигана, його розум переповнився натхненням і продовжив далі фантазувати.

- Ну, звичайно. В ті часи там не було хатинки, тільки невеличкий замок.

- Ага, тепер ясно. А миш'ячок - це отрута?

- Ага. Це щоб потруїти тих противних охоронців.

- То виходить, що кати були ворогами «клавішів»?

Ставало все складніше і складніше. Якуб вдивлявся в дно

порожньої пляшки. Потім жбурнув її через вікно і продовжив:

- Щоб тобі це зрозуміти, любий внучку, давай повернемося ще так на років із вісімдесят назад. Саме тоді велику Річ Посполиту хитрістю взяли і розділили наші вороги. Чув про таке?

- Чув-чув, як нашу Батьківщину розділили між Росією, Австрією і Прусією.

- Яка розумна дитина. Отже, так. Та бабуся була королевою, і після смерті її батька, е-е... Станіслава, е-е-е... Собєського, корона перейшла їй. Але окупанти наказали її зв'язати і кинути у в'язницю, щоб вона не могла царювати. А кати таємно залишилися слугами короля і присяглися допомогти королеві вибратися на волю, щоб вона могла народити країні спадкоємця трону.

- Дідусю, а хіба вона могла в такому віці ще дітей родити. їй же було вже шістдесят чи навіть вісімдесят років.

- Ну ти поглянь на нього! Так ти хочеш знати, що там сталося, чи ми зараз будемо генеологічне дерево вивчати?

- Розповідай, дідусю.

- Ну от, іде собі Червона Шапочка лісом, а тут із-за дерева вилазить величезний вовк у білогвардійській формі.

- А що то за форма така?

- Та це форма когось із окупантів. Дід Семен таку носить.

- А-а. А чого вовк був одягнений в ту форму? Вовки ж без одягу ходять, вони шерсть мають.

- От ти кара Божа для мене! Це був особливий вовк. Його штучно вивезли.

- Як мутант після радіації?

- Щось таке. Починаєш нарешті сам думати. Отже, вискочив вовк із-за дерева і запитує: «Куди прямуєш Червоний партизане?».

- Партизан? А хіба це не була Червона Шапочка?

- Шапочка-шапочка. Та щось мене на спогади пробило. Ну, добре. А Шапочка йому відповідає: «А я йду до своєї бабусі, в тюрму».

- Дідусю?

- Ну що знову?

- Та якось нелогічно виходить. Якщо Шапочка був внуком королеви, тоді він був сином спадкоємця трону. Тоді чому його батько не був на престолі?

- А тому, що його більшовики зарізали у вісімнадцятому році. А Шапочка був ще замалий, щоб посісти трон, тому бабуся була йому потрібна, як регентша.

- А хто така регентша?

- Це жінка регента. Коли немає короля, вона його заміняє, поки не підросте спадкоємець.

- Ясно. А ті кати не могли вислати когось менш важливого замість принца? Це ж небезпечно такими цінними кадрами ризикувати?

- Вони подумали, що такому малому легше вдасться через охорону проскочити, що його не помітять.

Якубу пощастило, що внучок ще не запитав, чого ж це принц став учнем у катів, бо тут дідуля, мабуть, вже не викрутився б.

- Ага, і що далі?

- А на чому я зупинився?

- Шапочка якраз розповідає, що йде до своєї бабусі до тюряги.

- Добре. Ну і вовк втік. Обігнав малого і прибіг швидше до тюряги. Постукав у двері камери, а там анішешерх. Він же не знав, що бабуся щосереди їздила по пропуску до Сельце. Там був базарний день, і вона до чортиків напивалася в місцевому барі. А вовк вирішив скористатися її відсутністю. Одягнув її нічну сорочку, чепчик з бом-бончиком, круглі професорські окуляри на носа, а на ноги - панчохи з підв'язками.

- А що таке підв'язки?

- А як підростеш, то дізнаєшся. Тільки-но вовк завалився на нари, до нього завітала Червона Шапочка.

- «Бабуню, - запитує. - А чому в тебе такі великі очі?..»

- Діду, ти знову щось вигадуєш. Вовки мають маленькі очі.

- Чекай-чекай. Ми ж уже з тобою обговорювали, що вовк був, як там його, - мумтантом.

- Мутантом.

- Ну, я це і мав на увазі. «Бабусю, - продовжував внучок.

- А чому в тебе такі великі вуха?». «А це для того, щоб краще чути, коли в сусідній камері вистукують азбукою Морзе важливе повідомлення...»

- То вони хотіли і його за ґрати посадити?

- Звичайно. Він же був спадкоємцем трону.

- Діду, чекай. Але, здається, ти знову щось наплутав. Але у всіх казках про Червону Шапочку, Червона Шапочка - це дівчинка.

- Хіба?! - здивувався Якуб. - Та це ж неможливо. Та чого ти знову старого діда хочеш обманути? І не соромно тобі? Та якби він був Шапочкою, тоді був би не той Шапочка, а та Шапочка. А до того ж, в ті часи дівчат до майстерень не брали.

-