Лицарі Дикого Поля. Том 2 - Ярослава Дегтяренка

— Слова твоєї княжої милості мудрі і вказують мені єдиний істинний шлях, який може зарадити моїй біді. Але ж твоя милість не раз говорив мені, що поважає мене за мою чесність. Тому я не смію приховати від твоєї милості, що для мене принципово важливий обряд. Мій прадід, дід, батько — православні. То чи маю право я, їхній нащадок, відступитися від віри своїх предків заради особистої користі? Боюся, що таке відступництво ляже плямою на мою честь та відійме в мене твою прихильність, мій князю, — обережно відповів Юрій, якого насправді покоробила така порада.

— Як шкода, що молодість наділена лише благородством і абсолютно позбавлена розважливої практичності! — усміхнувся Оссолінський. — Найбільша твоя чеснота — це твоя чесність. Але, на жаль, це ціную лише я. А що тобі порадив батько?

— Я не звертався до нього з цим питанням і вважаю, що це буде недоречним, оскільки твоя милість перший запитав мене про це й перший дав пораду. Тому буде негідно шукати інших радників, крім мого князя, — Юрій спритно пустив у хід лестощі, що надзвичайно сподобалося Оссолінському.

— А шкода! Шкода, що ти нехтуєш батьком, — задоволено сказав канцлер. — Пан Матвій надзвичайно прагматична людина й неодмінно знайшов би вихід із цієї ситуації. Але я побоююся, що він не схвалив би твого вибору. І певною мірою він матиме рацію — кохання минає, а влада і вплив мають залишатися. А пан Дашкевський, на жаль, не володіє ні тим, ні іншим. Але, як кажуть, серце — це така істота, яка не слухає наказів розуму. Тому все-таки подумай над моєю порадою. Добре подумай! Утім, якщо тобі неприємно змінювати віру заради одруження на панночці, тоді вибери авантюрний спосіб. Умов її повінчатися з тобою потайки, а потім оголосите все її батькові. Звичайно, він буде гніватися, але тут втручуся я. Сумніваюся, що він відмовить самому великому коронному канцлерові! Так само сумніваюся, що і твій батько гніватиметься, якщо я за тебе вступлюся, — і він хитро підморгнув своєму молодому секретареві.

— Як мені дякувати моєму князеві за доброту й ласку до мене, скромного слуги? — вигукнув Юрій, надзвичайно схвильований і розчулений такою теплою участю коронного канцлера в його сердечних справах. — Відтепер усі мої помисли, прагнення й навіть життя моє будуть спрямовані на те, щоби вічно служити на благо твоєї милості!

— Ну, це занадто висока ціна за звичайне людське щастя! — відповів Оссолінський. — Вирішуй це питання зі своєю коханою, а там побачимо. А поки, мабуть, іди. Напишемо листа завтра вранці.

Юрій шанобливо, трохи улесливо, відкланявся й вийшов майже щасливим. Оссолінський усміхнено проводив його поглядом. Насправді канцлер, даючи такі поради своєму секретареві, щиро бажав йому щастя та неодмінно хотів допомогти, адже дійсно відчував до нього прихильність. «Мій секретар має все, щоб улаштувати найвимогливішого тестя — молодість, багатство, благородство і блискуче майбутнє. І якого біса цей дурень, Дашкевський, ставить якісь релігійні принципи вище за такий вигідний шлюб? Ніколи не зрозумію таких людей!» — подумав канцлер та пішов вечеряти.

А Юрій поспішив до будинку своєї Габріели. Він розумів, що побачити дівчину в нього не вийде, тому вирішив піти іншим шляхом, який лежав через бездонну кишеню Агнешки, служниці його коханої дівчини. Агнешка частенько прикривала зустрічі своєї панни і красеня Юрія, за що останній щедро платив їй. Ось і тепер Юрій розраховував діяти через жадібну служницю. Він знав, що Агнешка щовечора виходить у сад, оскільки там її зазвичай чекає коханий. А пані Дашкевська, матінка Габріели, була надзвичайно суворою щодо таких речей. І замість того, щоби натиснути на служницю, пригрозивши розкриттям її таємниці, Юрій волів чесно платити їй за збереження своєї. Що ж, благородство іноді буває марнотратне!

Цього вечора коханий Агнешки затримувався, тому Юрій безперешкодно переговорив зі служницею й дізнався, що завтра Габріела до опівдня буде вдома зовсім одна, а це означає, що він зможе спокійно поговорити з нею.

Усю ніч Юрій не заплющував очей через тривогу та хвилювання перед майбутньою розмовою. Він був упевненим, що Габріела його кохає, але сумнівався в тому, що вона погодиться на такий спосіб. Уранці Юрій опанував себе і, акуратно написавши всі листи, які надиктував йому князь, поспішив до будинку своєї коханої. Агнешка моторно впустила його, повідомивши, що панна вже чекає. Габріела дійсно чекала Юрія. Але обличчя її було холодне й безпристрасне, а коли хлопець узяв її за руки, вона їх обережно вивільнила та строго промовила:

— Юрію, учора мій батько чітко дав зрозуміти тобі, що відтепер між нами неможливі побачення, тому прошу тебе більш не приходити до мене. А сьогодні я погодилася побачитися з тобою лише для того, щоби самій просити тебе про це.

— Але чому, Габріело? Чому? Невже відмова твого батька така важлива для тебе? Адже ми можемо розв’язати цю проблему інакше! Хіба для тебе має значення моя релігія?

— Ах, та до чого тут релігія?! — роздратовано вигукнула дівчина. — Не в цьому суть! Хоча... Треба вирішити це питання раз і назавжди. Мій батько відмовив тобі не тому, що ти православний, а тому, що його просила про це я. Він дуже високо цінує тебе, незважаючи на твою релігію, але я не кохаю тебе. Я кохаю іншу людину. Тому і просила батька знайти гідну причину відмовити тобі.

Юрій застиг. Він здивовано дивився на дівчину, у якій для нього містився цілий світ. А тепер цей світ немов валився та розсипався прахом, а він стояв посеред цього хаосу, оглушений і розчавлений її словами.

— Не приховую, мені були приємні твої залицяння і стало честю твоє пропонування руки й серця. Одначе я не зможу бути щасливою з тобою, бо ти занадто гордий. Такий, як ти, — не для мене. І я вже давно кохаю іншого. Не називатиму його ім’я. Тобі ні до чого знати...

— Досить, Габріело, — холодно зупинив її Юрій, згадавши, як ще позавчора вона цілувалася з