Едем - Станіслав Лем
— Отже, ти цього не унеможливлюєш?
— Ні, не унеможливлюю. І знаєш, чим довше думаю, тим більше ця версія здається мені такою ж правомірною, як і наша перша. Адже вони цілком могли виставити численні пости на околиці, коли поширилася звістка про нашу появу. Коли ми були в тій долині, вони ще нічого не знали, і через те ми не наткнулися там на озброєних... Адже того самого вечора біля ракети вперше з’явилися обертові диски.
— Наша біда в тому, що ми досі не наткнулися хоча б на якісь сліди їхньої інформаційної мережі, — озвався з глибини каюти Кібернетик. — Телеграф, радіо, лист, зафіксовані документи — щось у цьому роді... Кожна цивілізація створює технічні засоби такого роду і з їхньою допомогою зберігає свою історію й досвід. Ця, напевне, теж. Якби ми могли потрапити до міста!
— На Захиснику — можна, — відповів, обернувшись до нього, Координатор. — Але виникла б сутичка. Ні її перебіг, ні наслідки передбачити неможливо — гадаю, ти це усвідомлюєш?
— Ну, якби ми могли зустрітися з якимось їхнім розумним фахівцем, техніком...
— Як це нам зробити? Вирушити на полювання? — запитав Лікар.
— Ба, коли б я знав як! На Землі все здається дуже просто — ми прибуваємо на планету з оберемком інтеркомунікаторів, електронних мізків для перекладу, на піску малюємо трикутники Піфагора, обмінюємося сувенірами...
— Перестань розповідати нам казочки, чуєш? — урвав його Інженер, який раптом виріс на порозі. — Ходіть. Плівку вже проявлено.
Вони вирішили подивитися її в лабораторії, бо це було найдовше з усіх приміщень на кораблі. Коли увійшли туди, плівка, вже зафіксована, але ще мокра, крутилася в барабані, крізь який продувалося гаряче повітря. З нього вона потрапляла прямо на бобіну проекційного апарата. Координатор сів біля нього, щоб мати змогу будь-якої хвилини зупинити зображення чи повернути його на екрані назад; усі зайняли місця, й автомат погасив світло.
Перші метри були зовсім засвічені — кілька разів промайнули фрагменти поверхні озера, потім з’явилася набережна. Вона була укріплена, в кількох місцях у воду спускалися довгі похилі площини, над якими здіймалися розчепірені вишки, з’єднані ажурними стрічками. Зображення на мить розпливлося, а коли знову можна було роздивитися деталі, всі побачили, що біля вершини кожної вишки крутилися в протилежні боки два п’ятилопатевих пропелери. Вони крутилися дуже повільно, оскільки зйомка велася з великим прискоренням. Похилими площинами, які спускалися в глибину озера, рухались якісь предмети, неначе притоплені у воді, але роздивитися їхні контури було неможливо. До того ж, усі вони рухалися неймовірно повільно. Координатор повернув назад кільканадцять метрів плівки й пустив її знову — вже значно швидше. Предмети, які спускалися вздовж тонких, розмазаних, наче товсті вібруючі струни, смуг, промайнули тепер швидко і влетіли у воду; на поверхні озера розійшлися кола. На березі, спиною до апарата, стояв дуплекс; з бочкуватого пристрою, над яким стирчав тонкий прут, що закінчувався розмазаною плямою, виступала тільки верхня частина великого створіння. Набережна зникла. Тепер екран перетинали пласкі, наче коробки, предмети, насаджені на ажурні колони. На їхніх вершечках стояли численні бочкуваті пристрої, схожі на той, у якому стояв дуплекс на пристані. Усі вони були порожні, деякі ліниво рухалися по два-три у той самий бік, зупинялися й поверталися назад.
Зображення повільно переміщалося. З’явилися численні вогники, котрі здавалися чорними плямами. Плівка була перепроявлена, і, що найгірше, довкола плям розпливалися мутні ореоли. З-за цих туманних кружалець проглядали маленькі, зняті згори фігурки. Дуплекси ходили парами в різні боки, їхні маленькі торси були обвиті чимось пухнастим, тож стирчали тільки голівки, але недостатня чіткість зображення не давала змоги роздивитися риси облич.
Потім на екран випливла величезна маса, що розмірено підіймалася й опадала. Вона стікала в бік нижнього кутка екрана, наче спінений сироп, по ній на еліптичних основах ходили десятки дуплексів; здавалося, вони тримали у маленьких ручках якісь знаряддя й торкалися цієї маси, розрівнювали її чи згрібали. Час від часу маса здималася шпичастим біля вершини пагорбом, звідти вискакувало щось на зразок сірої чаші. Зображення змішувалося, але рухлива маса й далі заповнювала собою весь екран; деталі проступали з разючою чіткістю, в центрі з’явилася група струнких чаш, що мовби виростали на певній відстані одна від одної, біля кожної з них стояли двоє або троє дуплексів. Вони нахиляли до цих чаш личка, мить стояли непорушно, а тоді випростувалися; це повторювалося знову й знову. Координатор ще раз перемотав плівку назад, відтак пустив її швидше — тепер дуплекси немовби цілували внутрішні стінки чаш. На задньому плані, на який люди раніше не звернули уваги, стояли інші дуплекси з утягнутими до половини маленькими торсами й немовби спостерігали за діями перших. Зображення знову перемістилося. Тепер видно було тільки край маси, облямований темною лінією, поруч рухалися обертові диски, набагато менші за ті, з якими недавно зустрічалися люди. Диски оберталися повільно, стрибками — можна було помітити ривки їхніх ажурних підойм — це був ефект зйомки.
Поступово рух на екрані жвавішав, хоча через сповільнення зйомки він, здавалося, відбувався немовби в дуже густому, неповітряному середовищі. З’явилося те, що Фізик, Інженер та Лікар прийняли там, на рівнині, за «центр міста». Це була густа мережа рівчаків, якими врізнобіч рухалися незвичайні бочкуваті пристрої. На кожному з них, тісно притулившись один до одного, стояло від двох до п’яти дуплексів. Їхали вони переважно по троє. Здавалося, їхні маленькі торси оперізує щось таке, котре переходить на зовнішній бік «бочки», але це міг бути просто відблиск. Тіні під призахідним сонцем дуже видовжилися й заважали роздивитися деталі. Понад схожими на рівчаки магістралями були перекинуті зграбні ажурні місточки. На них подекуди крутилися на місці величезні дзиґи,
