Друга фундація - Айзек Азімов
Здійнявся галас, але Гомір Манн перекричав усіх:
– То ви заявляєте, що я самозванець?
– Не у звичайному сенсі, – вигукнув Антор, – але попри все, самозванець. Замовкніть усі! Я вимагаю, щоб мене послухали.
Він люто й насуплено глянув на принишклих людей.
– Чи хтось із вас пам’ятає Гоміра Манна таким, яким його пам’ятаю я – бібліотекаря-інтроверта, який завжди знічувався під час розмов, чоловіка з напруженим і нервовим голосом, який, заїкаючись, вимовляв свої невпевнені фрази? Невже цей чоловік схожий на нього? Він говіркий, упевнений у собі, сповнений теорій, і, заради Космосу, він не заїкається. Невже це одна й та сама людина?
Навіть Манн розгубився, а Антор продовжив свій натиск.
– Ну що, перевіримо його?
– Як? – запитав Дарелл.
– Як, питаєте? Та це ж очевидно. У вас є енцефалограма, зроблена десять місяців тому, чи не так? Зробіть ще одну і порівняйте.
Він указав на насупленого бібліотекаря і гнівно мовив:
– Смію припустити, що він відмовиться стати об’єктом дослідження.
– Я не заперечую, – зухвало сказав Манн, – позаяк зостаюся тим самим, яким був завжди.
– Звідки вам знати? – з презирством сказав Антор. – Я піду ще далі. Я не довіряю нікому у цій кімнаті. І хочу, щоб ви всі пройшли аналіз. Була війна. Манн був на Калгані; Турбор – на борту корабля і в усіх районах бойових дій. Дарелл і Семік теж були відсутні, і я не маю уявлення, де саме. Лише я залишався тут на самоті і в безпеці, і я не довіряю жодному з вас. Але щоб гра була чесною, погоджуюся пройти перевірку. Ви згодні? Чи мені варто піти звідси і вирушити своїм шляхом?
Турбор знизав плечима і сказав:
– У мене нема заперечень.
– Я вже говорив, що не проти, – сказав Манн.
Семік мовчки підняв руку на знак згоди. Антор чекав на Дарелла. Той кивнув.
– Я буду першим, – сказав Антор.
Голки витонченими лініями викреслювали свої криві, в той час як молодий невролог, заплющивши очі, нерухомо сидів у відкидному кріслі. Дарелл витягнув із картотеки папку зі старою енцефалограмою Антора і показав її йому.
– Це ж ваш підпис, чи не так?
– Так, так. Це мій запис. Порівняйте.
На екрані сканера з’явилися стара і нова енцефалограми. Всі шість кривих у кожному записі були на місці, і в темряві прозвучав різкий голос Манна:
– Ну от, гляньте туди. Є зміна.
– Це первинні хвилі лобної долі. Це нічого не означає, Гоміре.
Ці додаткові зубці – просто гнів. До уваги беруться інші.
Він натиснув кнопку, і криві у кожній із шести пар злилися одна з одною. Лише глибша амплітуда первинних хвиль утворювала подвоєння.
– Задоволені? – спитав Антор.
Дарелл коротко кивнув і всівся у крісло, а після нього – Семік і Турбор. У цілковитому мовчанні були порівняні і їхні криві.
Манн був останнім. На мить він завагався, а потім сказав із відтінком відчаю у голосі:
– Але врахуйте, що я останній і дуже хвилююся. Сподіваюся, що це буде належним чином узято до уваги.
– Буде, – запевнив його Дарелл. – Жодна з ваших емоцій не позначиться ніде, крім первинних хвиль, а вони не відіграють особливої ролі.
У повній тиші, що запала після цього, здавалося, минули години…
Відтак, порівнявши у темряві записи, Антор хрипко сказав:
– Звичайно, звичайно, це тільки зародження комплексу. Хіба він не про це нам говорив? Нема ніякого втручання, це лише безглузда антропоморфічна ідея… але гляньте на це! Гадаю, це збіг.
– У чому справа? – заверещав Манн.
Рука Дарелла міцно схопила бібліотекаря за плече.
– Тихше, Манне. Вами керували. Ваші дії коригувалися ними.
Потім спалахнуло світло, і Манн пригнічено глянув на нього, зробивши жалюгідну спробу усміхнутися.
– Ви ж несерйозно це кажете. З якоюсь метою? Ви мене перевіряєте?
Дарелл лише похитав головою.
– Ні-ні, Гоміре. Це правда.
Очі бібліотекаря раптом наповнилися сльозами.
– Я не відчуваю ніякої різниці. Я не можу в це повірити. – І раптом у його голосі з’явилася переконаність: – Ви всі до цього причетні. Це змова.
Дарелл простягнув руку, щоб його заспокоїти, але Манн відкинув її вбік і зарепетував:
– Ви збираєтеся мене вбити. Клянуся Космосом, ви збираєтеся мене вбити.
Одним стрибком Антор збив його з ніг. Почувся удар, і Гомір упав навзнак із маскою страху на обличчі.
Антор піднявся, похитуючись, і сказав:
– Нам краще зв’язати його і заткнути йому рот. А пізніше вирішимо, що з ним робити. – Він відкинув назад своє довге волосся.
– Як ви здогадалися, що з ним щось не так? – поцікавився Турбор.
Антор повернувся, іронічно глянувши на нього.
– Це було неважко. Розумієте, так сталося, що я знаю, де насправді розташована Друга Фундація.
Чергування потрясінь мають дедалі менший ефект… І якомога лагідніше Семік запитав:
– Ви впевнені? Я хочу сказати, ми вже вислухали на цю тему Манна…
– Це не зовсім те саме, – повернувся Антор. – Дарелле, того дня, коли почалася війна, я говорив із вами напрочуд серйозно. Я намагався змусити вас покинути Термінус. Я сказав би вам те, що скажу зараз, якби міг тоді довіряти.
– Ви хочете сказати, що знали відповідь півроку тому? – усміхнувся Дарелл.
– Я знав її відтоді, відколи дізнався, що Аркадія полетіла на Трентор.
Переляканий Дарелл схопився на ноги:
– Який стосунок має до цього Аркадія? На що ви натякаєте?
– Абсолютно ні на що, крім усіх тих очевидних подій, про які ми добре знаємо. Аркадія летить на Калган і, нажахана, втікає у самий центр Галактики замість того, щоб повертатися додому. Лейтенант Дірідж, наш найкращий агент на Калгані, зазнає втручання. Гомір Манн летить на Калган і теж зазнає втручання. Мул підкорив Галактику, але, як не дивно, зробив Калган своєю резиденцією, і мені цікаво – був він завойовником чи, можливо, інструментом. На кожному кроці ми стикаємося з Калганом і лише Калганом – світом, який залишився недоторканим під час боротьби отаманів, що тривала впродовж століття.
– І який ваш висновок?
– Він очевидний, – Очі Антора були напружені. – Друга Фундація розташована на Калгані.
Турбор перервав його:
– Я був на Калгані, Анторе. Я був там минулого тижня. Якщо там є Друга Фундація, то вважайте мене божевільним. Особисто я гадаю, що це ви з’їхали з глузду.
Молодик розгнівано повернувся до нього.
– У такому разі ви – товстий дурень. Якою ви очікували побачити Другу
