Друга фундація - Айзек Азімов
І тому я перебуваю в унікальному становищі, достатньому для того, щоб оцінити небезпеку з боку Другої Фундації краще, ніж наш вразливий друг.
– І як ви оцінюєте цю загрозу? – роздратовано запитав Антор.
– Що ж, вона дорівнює нулю.
На короткий час усі замовкли, а потім Елветт Семік здивовано і недовірливо спитав:
– Ви хочете сказати, що загроза дорівнює нулю?
– Звичайно. Друзі, ніякої Другої Фундації не існує!
Антор повільно заплющив очі і тепер сидів із блідим і безстороннім обличчям.
Манн продовжував, притягуючи до себе увагу і насолоджуючись цим:
– Ба більше, її ніколи не існувало.
– І на чому ж, – поцікавився Дарелл, – ґрунтується цей ваш дивний висновок?
– Я не згоден, із тим, що він дивний, – сказав Манн. – Ви всі знаєте історію пошуків Другої Фундації Мулом. Але що ви знаєте про інтенсивність цих пошуків, про їхню цілеспрямованість? Мул мав величезні ресурси у своєму розпорядженні і не шкодував їх. Він був цілеспрямований – і все ж зазнав невдачі. Ніякої Другої Фундації не знайшли.
– Навряд чи можна було очікувати, що її знайдуть, – тривожно зазначив Турбор. – У них були засоби захисту від надто цікавих умів.
– Навіть коли цим цікавим є мутантний розум Мула? Гадаю, ні. Але годі про це, ви ж не сподіваєтеся, що я перекажу вам зміст п’ятдесяти томів звітів за п’ять хвилин. Всі вони, за умовами мирного договору, врешті-решт стануть експонатами Історичного музею Селдона, і всі ви зможете вільно й неквапливо їх проаналізувати, так само як це зробив я. І ви знайдете його висновок, сформульований чітко і дохідливо. Я його вже озвучив: Другої Фундації не існує і ніколи не існувало.
– Ну, а що ж тоді зупинило Мула? – запитав Семік.
– О Велика Галактико, а як ви гадаєте, що його зупинило? Смерть, як зупинить вона свого часу і всіх нас. Найбільше марновірство цього століття – це віра в те, що всепереможну кар’єру Мула зупинила якась загадкова сутність, яка перевершувала за можливостями його самого. Це результат того, що вибраний нами погляд виявився помилковим.
Звичайно, в цілій Галактиці нема такої людини, яка би не знала, що Мул був потворою – і у фізичному сенсі, і в психічному. Він помер після тридцяти років, бо його погано пристосоване тіло вже тріщало по всіх швах. Останні кілька років перед смертю він був інвалідом. Його здоров’я було не кращим, ніж у звичайної немічної людини. Ну гаразд. Він підкорив Галактику, а відтак помер, як і всі смертні. Це диво, що він узагалі протримався так довго і домігся таких успіхів. Друзі, це ж очевидно. Ви лише наберіться терпцю. Вам лише потрібно спробувати поглянути на всі факти під іншим кутом.
Дарелл задумливо сказав:
– Добре, давайте спробуємо, Манне. Це була б цікава спроба, яка, як ніщо інше, могла би зрушити наші думки. Всі ці змінені люди, записи яких Антор приніс майже рік… Що робити з ними? Допоможіть нам глянути на них з правильного кута зору.
– Легко. Скільки років існує така наука, як енцефалографічний аналіз? Або, інакше кажучи, наскільки добре розвинені дослідження нейронних шляхів?
– Чесно кажучи, ми лише починаємо рухатися в цьому напрямку, – сказав Дарелл.
– Правильно. І наскільки ми можемо бути впевнені в тому, що ви і Антор називаєте «фальшивим плато»? У вас є свої теорії, але наскільки ви впевнені в них? Чи можете ви бути достатньо впевнені, щоб вважати їх міцною основою для існування могутньої сили, якщо всі інші факти суперечать такому висновку? Невідоме завжди легко пояснити такими постулатами, як надлюдина або воля випадку.
Це цілком характерний для людства феномен. В усій історії Галактики були випадки, коли ізольовані планетні системи поверталися до варварства, а що ми про це знаємо? У кожному разі такі дикуни приписували дії незрозумілих для них сил природи – таких, як бурі, епідемії, посухи – розумним істотам, могутнішим і свавільнішим від людини.
Це називається антропоморфізмом, і я вважаю, що в цьому сенсі ми є дикунами, але ставимося до цього поблажливо. Володіючи дещицею знань про психологію, ми звинувачуємо в усьому невідомому суперменів – наразі людей із Другої Фундації, ґрунтуючись на натяку, кинутому Селдоном.
– О, – перервав його Антор, – тепер ви згадуєте Селдона. Я вже гадав, що ви про нього й забули. Селдон ясно казав, що Друга Фундація існує. Візьміть це до уваги.
– А вам відомо про всі цілі Селдона? Чи ви знаєте, якими потребами він керувався у своїх розрахунках? Можливо, Друга Фундація була потрібна як опудало, що перебувало б у полі зору людства із цілком конкретною метою. Як ми перемогли Калган, наприклад? Що ви писали у своїй останній серії статей, Турборе?
Турбор заворушився всією своєю масою.
– Так, я розумію, до чого ви хилите. Я був на Калгані, коли війна вже йшла до завершення, Дарелле, і було очевидно, що моральний дух на цій планеті неймовірно низький. Я передивлявся записи їхніх новин – так от, вони очікували, що зазнають поразки. Справді, їх повністю позбавила мужності думка про те, що Друга Фундація рано чи пізно простягне руку допомоги, звичайно ж, Першій Фундації.
– Саме так, – сказав Манн. – Я був там усю війну. Я казав Стеттіну, що Другої Фундації не існує, і він мені повірив. Він почувався безпечно. Але не було жодного способу змусити людей перестати вірити у те, в що вони вірили все життя, і цей міф зрештою послужив дуже корисній меті у шаховій партії Селдона. Ураз Антор широко розплющив очі і в’їдливо глянув на Манна.
Ви брешете.
Гомір зблід.
– Не вважаю за потрібне реагувати чи відповідати на подібні звинувачення.
– Я кажу це без жодного наміру образити вас особисто. Ви не можете стримати свою брехню, тому що ви не усвідомлюєте, що це брехня. Але ви все одно брешете.
Семік поклав свою руку на плече молодого чоловіка.
– Заспокойтеся, юначе.
Антор не дуже делікатно струсив його руку і сказав:
– У мене вже урвався терпець з усіма вами. Я бачив цього чоловіка не більше, ніж півдесятка разів за своє життя, але спостерігаю в ньому неймовірні зміни. Ви
