Друга фундація - Айзек Азімов

Я за нього ручаюся.

– Он як? – Адмірал насупився. – Отже, він представляє сільськогосподарський кооператив із Трентора, який хоче укласти з Термінусом торговий договір на постачання зерна та картоплі. Ну, добре, але зараз він не може піти.

– Чому? – поцікавився Палвер.

– Бо ми зараз у розпалі битви. Після того, як вона завершиться – сподіваюся, що ми ще залишимося живі, – тоді доправимо вас на Термінус.

Калганський флот, що нісся через космічний простір, іздалеку помітив кораблі Фундації, але й сам був виявлений. На екранах Великих Детекторів схожі на маленькі світлячки, вони летіли у космічній порожнечі назустріч один одному.

Адмірал Фундації спохмурнів і промовив:

– Мабуть, це їхній головний удар. Погляньте, скільки їх! Проте вони перед нами не встоять, якщо, звичайно, наспіє підрозділ Сенна.

Капітан Сенн вилетів лише кілька годин тому – ще до того, як вони помітили наступ ворога. Тепер план уже неможливо було змінити. Він мав або спрацювати, або ні, але адмірал почувався цілком упевнено. Втім, як і офіцери. Втім, як і рядові.

Знову світлячки на екрані.

Вони сяяли у космосі, рухаючись у чіткому порядку, так наче танцюючи в балеті смерті.

Флот Фундації повільно відступав. Минали години, а флот усе задкував і задкував, дратуючи напосідливого ворога то меншим, то більшим відхиленням від курсу.

За задумом стратегів, які провадили цю битву, був передбачений велетенський простір, у який мав би вдертися флот неприятеля. Із цього простору повинні були непомітно вислизнути кораблі Фундації, а натомість зайти калганські. Відтак ті їхні кораблі, що ризикнули би покинути його межі, планувалося знищити, а ті, що зосталися б усередині згаданого простору, не чіпати.

Усе залежало від власної ініціативи командирів кораблів лорда Стеттіна – зважитися на неминучу смерть чи залишатися там, де їм нічого не загрожувало.

Капітан Діксил незворушно поглянув на годинник. Була 13:10.

– У нас двадцять хвилин, – сказав він. Лейтенант, який стояв збоку, напружено кивнув.

– Поки що все йде добре, капітане. Вже більше дев’яноста відсотків їхніх кораблів потрапили у кільце. Якщо ми протримаємо їх…

– Так! Якщо…

Кораблі Фундації знову посунули вперед, але дуже повільно. Недостатньо швидко, щоби змусити калганців відступити, і достатньо швидко, щоб не дати їм просунутися вперед. Калганці воліли почекати.

Минали хвилини.

О 13:25 адміральський сигнал пролунав на сімдесяти п’ятьох кораблях Фундації, і вони, розігнавшись до максимальної швидкості, кинулись на передній край калганського флоту, що налічував триста кораблів. Там на кожному кораблі увімкнулися силові поля ворожих кораблів, випустивши потужні енергетичні промені. Кожен із цих трьохсот променів був націлений в одному й тому самому напрямку, у напрямку божевільних нападників, які просувалися вперед невблаганно, відважно і…

О 13:30 п’ятдесят кораблів під командуванням капітана третього рангу Сенна з’явилися нізвідки, одночасно вигулькнувши з гіперпростору у визначеному місці і в точно визначений час – і з шаленою люттю кинулися на приголомшених калганців із тилу.

Пастка спрацювала ідеально.

Калганці все ще мали чисельну перевагу, але зараз їм було не до лічби. Їхньою першою реакцією був відступ, але зламаний бойовий порядок став іще вразливіший, оскільки калганські кораблі заважали один одному.

За деякий час битва перетворилася на азартну гру.

Із трьохсот калганських кораблів, що були гордістю та ядром їхнього флоту, до Калгана дісталося близько шістдесяти, причому чимало з-поміж них, по суті, ремонту не підлягали. Втрати Фундації становили вісім кораблів зі ста двадцяти п’яти. Це був третій день нового, 377 року.

Прім Палвер сів на Термінусі у розпал святкування. Це божевілля відволікало його, але перш ніж він покинув планету, встиг зробити дві справи й отримати одне прохання.

Дві справи, які він зробив, це: 1) уклав угоду, за умовами якої кооператив Палмера повинен був упродовж наступного року щомісяця доставляти двадцять вантажних кораблів із провіантом за розцінками воєнного часу і – завдяки нещодавній битві – без жодного ризику; і 2) передав доктору Дареллу чотири короткі слова Аркадії.

Якусь мить Дарелл вражено витріщався на нього, а потім озвучив йому своє прохання – передати відповідь Аркадії. Ця відповідь Палверові сподобалася. Вона була коротка і мала сенс: «Повертайся. Тут уже безпечно».

Лорд Стеттін шаленів від люті. Спостерігати, як уся його зброя ламається просто в руках; відчувати, як міцна тканина його військової потуги розлазиться, наче ветхе рядно – все це перетворило би навіть стовідсоткового флегматика в активний вулкан. І все ж таки він розумів, що вдіяти нічого не може.

Він кепсько спав уже декілька тижнів. Не голився три дні. Скасував усі аудієнції. Його адмірали були полишені самі на себе, і ніхто краще за лорда Калгана не знав, що мине зовсім трохи часу, і вже не потрібно буде жодних поразок, оскільки почнуться внутрішні повстання.

Від Лева Мейруса, його Першого міністра, не було жодної користі. Він стояв перед Лордом Стеттіном – спокійний і непристойно старий, і, як завжди, нервово погладжував тонкими пальцями зморшкувату складку, що тягнулася від носа до підборіддя.

– Ну, – кричав на нього Стеттін, – зроби щось! Нас розгромили, розумієш? Розгромили! І чому? Я не розумію чому. Ти все бачив. Я не розумію чому. А ти розумієш?

– Гадаю, що так, – спокійно відповів Мейрус.

– Зрада! – видихнув він, а потім так само тихенько продовжив: – Ви всі знали про зраду і мовчали. Ти служив тому дурневі, якого я вигнав із посади Першого Громадянина, і ти гадаєш, що зможеш служити будь-якому підлому зраднику, який мене замінить? Якщо виявиться, що ти і всі інші так учинили, то я витягну з вас тельбухи і спалю їх у вас на очах.

Мейрус незворушно стояв.

– Я намагався донести до вас свої сумніви, і не один, а багато разів. Я втовкмачував їх у вашу голову, але ви воліли слухати поради інших, бо вони більше пасували вашому самолюбству. Справи склалися не так, як я побоювався, а навіть гірше. І якщо ви, скажімо так, не слухатимете мене зараз, сер, то я піду і пізніше матиму справу з вашим наступником, першою дією якого, без сумніву, буде укладення мирного договору.

Стеттін дивився на нього почервонілими очима, стискаючи і розтискаючи величезні кулаки.

– Говори, сивий слимаче. Говори!

– Я часто казав вам, сер, що ви – не Мул. Ви можете керувати кораблями й гарматами, але не умами своїх підданців. Ви розумієте, з ким ви воюєте, сер? Ви воюєте з Фундацією, яка ніколи не зазнавала поразки, Фундацією, яка захищена планом Селдона, Фундацією, якій судилося створити нову Імперію.

– Плану більше не існує. Не існує. Так сказав