Друга фундація - Айзек Азімов
Ті, хто вижили, розірвали металеву оболонку і продали її іншим планетам в обмін на насіння та худобу. Земля знову відкрилася для вітру та сонця, і планета повернулася до своїх первнів. На ній дедалі більшало районів із примітивним сільським господарством, і Трентор, здавалося, назавжди забув своє складне та величне минуле.
Про нього могли нагадати хіба що могутні уламки склепіння, що здіймалися у небо у гіркотному і величному мовчанні.
Серце Аркадії забилося швидше, коли вона побачила металевий óбід горизонту. Село, в якому жили Палверси, здалося їй жменькою халуп – маленьких і примітивних. Його оточували поля – золотисто-жовті ділянки, засіяні пшеницею.
Але там, аж ген за обрієм, ще жив спогад про минуле, сяючи своєю незаіржавілою величчю і мерехтячи блищиками у променях надвечірнього чи світанкового сонця Трентора. За всі ті місяці, що Аркадія жила на Тренторі, вона побувала там тільки раз. Видершись на гладкий суцільний тротуар, вона зважилася залізти всередину цих німих, укритих шаром пилу споруд, куди світло потрапляло крізь пробоїни та вилами.
Побачене ще більше роз’ятрило її душу. Це було блюзнірство.
Вона прожогом побігла звідти – і бігла до тих пір, доки її ноги знову не торкнулися м’якої землі.
А потім вона лише тоскно озирнулася. Ще раз потривожити це громаддя вона не зважилася.
Дівчина знала, що народилася у цьому світі – десь біля старої імператорської бібліотеки, серця справжнього Трентора, святині святинь.
З усього світу лише вона пережила Велику Руїну і впродовж століття залишалася цілою та недоторканною, кидаючи виклик Усесвіту.
Це там Гарі Селдон і його група плели своє неймовірне павутиння. Це там Еблінг Міс осягнув таємницю і сидів, не тямлячись від подиву, аж доки не був убитий, щоби ця таємниця і надалі зоставалася таємницею.
Там, в імператорській бібліотеці, її бабуся та дідусь жили десять років, поки Мул не вмер, а вони змогли повернутися до відродженої Фундації.
Туди, до імператорської бібліотеки, її тато повернувся разом зі своєю нареченою, щоб віднайти Другу Фундацію, і зазнав невдачі. Там народилася вона і там померла її мама.
Їй хотілося знову побувати в бібліотеці, але Прім Палвер похитав своєю округлою головою.
– Це за тисячі миль звідси, Аркадіє, а тут ще так багато роботи. Та й негарно турбувати це місце. Це святиня…
Але Аркадія розуміла, що в нього просто нема жодного бажання відвідувати бібліотеку – це був той самий випадок, що і з палацом Мула. Забобонний страх пігмеїв сучасності перед реліквіями гігантів минулого.
І все ж було несправедливо нарікати на цього маленького дотепного чоловічка. Вона була на Тренторі вже понад три місяці і весь цей час він і вона – Тато й Мама – чудово ставилися до неї…
І чим вона їм віддячила? Тим, що, можливо, втягнула у цю спільну погибель? Чи, може, вона попередила їх, що на ній тавро знищення? Ні! Вона дозволила їм узяти на себе смертельну роль захисників.
Її нестерпно мучило сумління, але хіба в неї був вибір? Зачувши їхні голоси, вона неохоче спустилася на сніданок.
Прім Палвер запхав серветку за комір, що облягав його товсту шию, і з неприхованим задоволенням узявся за яйця пашот.
– Був я вчора в місті, Мамо, – сказав він, орудуючи виделкою і ледь не ковтаючи слова разом із їжею.
– І що ж там у місті, Татку? – байдуже запитала Мама, присідаючи, уважно озираючи стіл і знову підводячись – за сіллю.
– Та не дуже добре. З калганського напрямку прилетів корабель і привіз газети. Там війна.
– Війна! Он як! Ну нехай скручують собі в’язи, якщо їм клепки бракує. Тобі ще чек не прислали? Тату, кажу тобі знову: попередь старого Коскера, що його кооператив – не єдиний у світі. Вони тобі платять стільки, що мені навіть подругам соромно сказати, а могли би більше – принаймні, в такий час!
– Час-шмас, – роздратовано випалив Тато. – Послухай, не змушуй мене теревенити про всяку дурню за сніданком, бо інакше я першим-ліпшим шматком можу вдавитися, – і промовивши це, він переніс свій гнів на тост, намазаний маслом. А потім уже спокійніше додав: – Між Калганом та Фундацією йдуть бої, вже два місяці.
Він помахав руками, імітуючи космічну битву.
– Мм. І що ж відбувається?
– У Фундації справи кепські. Ну, ти ж бачила Калган – там самі солдати. Вони були готові. А Фундація – ні. І тому – пуфф!
І раптом Мама відклала виделку і шикнула на нього:
– Дурень!
– Га?
– Бовдур! Завжди пащу роззявляєш, щоб тільки язиком помолоти.
Вона швидко вказала поглядом, і Тато, озирнувшись, побачив на порозі завмерлу Аркадію.
– Фундація воює? – запитала вона.
Тато безпорадно подивився на Маму і кивнув.
– Вони програють?
Знову кивок.
Аркадія відчула, як у неї знову нестерпно перехопило подих, і повільно підійшла до столу.
– Усьому кінець? – прошепотіла вона.
– Кінець? – повторив Тато із вдаваним запалом. – Хто тобі таке сказав? На війні багато чого може статися. І… і…
– Сідай, люба, – заспокійливо промовила Мама. – Не слід розмовляти за сніданком. Та й що за розмови, якщо в тебе ще й крихти в роті не було!
Але Аркадія не звернула на неї уваги.
– Калганці вже на Термінусі?
– Ні, – серйозно відповів Тато. – Новини за минулий тиждень, і Термінус досі бореться. Чесно. Правду тобі кажу. І Фундація, як і раніше, сильна. Хочеш, я дам тобі газети почитати?
– Так!
Вона мигцем переглянула пресу, поспішно поїла, навіть не дивлячись у тарілку. І поки читала, очі туманіли від сліз. «Сантанні та Корелл здалися без бою». «Ескадра флоту Фундації потрапила в пастку у малонаселеному секторі Іфні і знищена майже до останнього корабля».
Тепер Фундація знову повернулася до того, з чого починала – до Чотирьох Королівств, об’єднаних ще Сальвором Гардіном, першим мером. Але вона досі боролася, і досі мала шанси – і хай би що сталося, Аркадія мусить попередити свого батька. Вона повинна якось передати йому вістку. Повинна!
Але як? Повсюди ж війна.
Вона запитала Тата після сніданку:
– Ви не збираєтеся незабаром у нову місію, містере Палвер? Тато сидів на галявині перед будинком, засмагаючи на сонці.
Між його товстими пальцями жевріла така ж товста сигара, і він нагадував удоволеного життям мопса.
– Місію? – ліниво повторив він. – Хтозна… Зараз я непогано відпочиваю, і моя відпустка ще не завершилася. Тебе щось турбує, Аркаді?
– Мене? Ні, мені тут подобається. Ви дуже добрі до мене, ви і місіс Палвер.