Друга фундація - Айзек Азімов

У цей момент Турбор перебував на кордоні Анакреонського сектора разом із Третім флотом. Відповідно до своєї політики зображувати конфлікт як «війну маленької людини», він інтерв’ював Феннеля Лімора, інженера третього класу, добровольця.

– Розкажіть трохи про себе, матросе, – сказав Турбор.

– Та що там розповідати, – Лімор зам’явся і сором’язливо усміхнувся, так ніби так само бачив усі ті мільйони глядачів, які, без сумніву, дивилися на нього цієї миті. – Я локрієць. Працюю на заводі аеромобілів головою відділу, маю непогану зарплатню. Я одружений, маю двох дітей – дівчаток. Скажіть, я можу привітатися з ними, якщо вони слухають?

– Продовжуйте, матросе. Все відео ваше.

– Дякую, чорт забирай, – пробурмотів він. – Привіт, Мілло, якщо ти слухаєш, зі мною все добре. Як там Санні, як Томма? Я весь час про вас думаю і, можливо, приїду у відпустку, коли ми повернемося в порт. Я отримав вашу продуктову посилку, але відправляю її назад. Нас тут регулярно годують юшкою, але кажуть, що в цивільних трохи туго з харчами. Думаю, що це все.

– Я навідаюся до неї, коли буду наступного разу на Локриді, матросе, і переконаюся, що вона не голодує. Добре?

Молодик широко усміхнувся і кивнув.

– Дякую, містере Турбор. Був би вам дуже вдячний.

– Добре. Ну скажіть нам тоді… Ви ж доброволець, чи не так?

– Звичайно. Якщо хтось провокує мене на конфлікт, то я не чекатиму, доки мене за вуха потягнуть. Я пішов відразу ж, щойно дізнався про долю «Гобера Меллоу».

– Це чудовий приклад. Ви бачили багато боїв? Я помітив у вас дві бойові зірки.

– Тьху, – плюнув матрос. – Це були не битви, а переслідування. Калганці не полізуть у бій, доки не матимуть шансів п’ять до одного, або й більше, на свою користь. І навіть тоді вони просто втискаються і намагаються відрізати нас один від одного. Мій кузен був на Іфні, на кораблі, якому вдалося втекти, на старому «Еблінгові Місі». Він каже, там було те саме. У них був головний флот проти однієї нашої бригади, але навіть коли в нас лишилося всього п’ять кораблів, вони продовжували переслідувати нас, а не битися. Ми знищили вдвічі більше їхніх кораблів під час тієї битви.

– То ви вважаєте, що ми виграємо війну?

– Можу закластися, що так, ми ж уже не відступаємо. Навіть якщо все піде дуже погано, я впевнений, що Друга Фундація за нас заступиться. Ми все ще йдемо за планом Селдона, і вони це теж знають.

Турбор трохи скривився.

– То ви розраховуєте на Другу Фундацію? Інженер щиро здивувався:

– А інші хіба ні?

Після трансляції у кімнату Турбора зайшов молодший офіцер Тіппеллум. Він дав кореспондентові сигарету і хвацько збив свій кашкет на потилицю.

– Ми взяли полоненого, – сказав він.

– Та ну?

– Якийсь божевільний коротун. Каже, що він нейтральний – дипломатичний імунітет, не менше. Гадаю, вони не знають, що з ним робити. Його звати Павлер чи Палвер – якось так, і він каже, що він із Трентора. Не розумію, що він, в ім’я Космосу, забув у зоні бойових дій.

Але Турбор уже підхопився і присів на ліжку, забувши, що збирався подрімати. Він доволі добре пам’ятав свою останню розмову з Дареллом на наступний день після того, як оголосили війну, і він відлітав.

– Прім Палвер, – промовив він.

Тіппеллум замислився і з насолодою випустив дим із рота.

– І справді, – здивувався він. – А звідки ви, в ім’я Космосу, знаєте?

– Неважливо. Я можу його побачити?

– О Космосе, я не знаю. Старий допитує його у власному кабінеті. Всі схиляються до думки, що він – шпигун.

– Скажіть старому, що я його знаю, якщо він дійсно той, за кого себе видає. Я візьму на себе відповідальність.

Капітан Діксил на флагмані Третього флоту невтомно спостерігав за космосом через Великий Детектор. Як відомо, всі кораблі є джерелом атомного випромінювання, навіть якщо вони дрейфують інертною масою, і кожна точка такого випромінювання сяяла маленькою іскоркою у тривимірному полі Детектора.

Усі кораблі Фундації були в наявності, і жодних інших проблисків на екрані після впіймання цього крихітного шпигуна, який сигналізував, що нібито нейтральний, не було. На якийсь час цей чужий корабель викликав занепокоєння в капітанській каюті. Мабуть, їм потрібно негайно міняти тактику. Що й було зроблено…

– Ви впевнені, що все зрозуміли? – запитав він. Капітан третього рангу Сенн кивнув.

– Я проведу свою ескадру крізь гіперпростір: радіус 10 парсеків; тета 268,52 градуса; фі 84,15 градуса. Повернення до вихідної точки у 13:30. Загальна відсутність 11,83 години.

– Правильно. Тепер ми розраховуватимемо точні координати повернення як у часі, так і в просторі. Зрозуміли?

– Так, капітане. – Він глянув на наручний годинник. – Мої кораблі будуть готові до 01:40.

– Добре, – сказав капітан Діксил.

Калганська ескадра ще не потрапила в межі діапазону детектора, але це лише питання часу. Про ескадру вже було повідомлення з незалежних джерел. Без ескадри Сенна сили Фундації матимуть незначну перевагу, але капітан був абсолютно спокійний. Абсолютно спокійний.

Прім Палвер сумно позирав на присутніх – спершу на високого, худорлявого адмірала, відтак на інших військовиків, і насамкінець – на великого й огрядного чоловіка, в якого верхній ґудзик сорочки був розстібнутий, та й краватки не було. Саме цей чоловік сказав, що хоче поговорити з ним.

– Адмірале, – продовжував переконувати Джоул Турбор, – я прекрасно розумію, що ця справа вкрай серйозна, але запевняю вас, що якщо ви дозволите мені поговорити з ним кілька хвилин, то я, мабуть, вирішу це непорозуміння.

– Чи є якась причина, чому ви не можете поговорити з ним у моїй присутності?

Турбор надув губи і набурмосився.

– Адмірале, – продовжив він, – поки я прикріплений до ваших кораблів, Третій флот отримує чудові відгуки в пресі. Якщо хочете, можете поставити людей за дверима і повернутися за п’ять хвилин. Але, прошу вас, зробіть мені таку послугу – і ваші зв’язки із громадськістю не постраждають. Розумієте мене?

Він зрозумів.

Потім, коли вони залишилися самі, Турбор повернувся до Палвера і сказав:

– Швидко: як звали викрадену вами дівчинку?

Але Палвер лише глянув на нього круглими очима і похитав головою.

– Не робіть дурниць, – сказав Турбор. – Якщо ви нічого не скажете, вас уважатимуть шпигуном, а шпигунів у воєнний час розстрілюють без суду.

– Аркадія Дарелл! – вигукнув Палвер.

– Дуже добре! Чудово. Вона в безпеці?

Палвер кивнув.

– Вам краще бути впевненим у цьому, інакше це для вас добром не закінчиться.

– Вона в доброму здоров’ї і в абсолютній безпеці, – збліднувши, сказав Палвер.

Адмірал зайшов до кімнати.

– Ну?

– Сер, цей