Друга фундація - Айзек Азімов

Запанувала тиша, і Дарелл опустив очі. Губи Антора скривилася у напівусмішці.

– Чудово, доку. Дайте мені кілька хвилин. Розповідайте, Дірідже.

Дірідж безтурботно заговорив:

– Наскільки я знаю, докторе Дарелл, ваша донька на Тренторі. Принаймні, вона у Східному космопорті придбала квиток до Трентора. Вона була разом із торговим представником цієї планети, який заявив, що це його племінниця. Схоже, у вашої доньки ціла колекція дивних родичів, докторе. Це вже другий дядько за ці два тижні, еге ж? Цей тренторіанець навіть спробував дати мені хабара, і, мабуть, до сих пір вважає, що саме завдяки цьому вони й втекли. – Він невесело посміхнувся від цієї думки.

– Як вона?

– Наскільки я встиг побачити, неушкоджена. Перелякана. Я не лаяв би її за це. Цілий департамент за нею ганявся. І я досі не розумію, чому.

Дарелл зробив вдих – здавалося, вперше за ці кілька хвилин. Він відчував, як тремтять його руки, і з усіх сил намагався запанувати над собою.

– Отже, з нею все добре. А цей торговий представник, хто він такий? Повернімося до нього. Яку роль він відіграє у цій справі?

– Не знаю. Ви щось чули про Трентор?

– Колись я там мешкав.

– Тепер це сільськогосподарський світ. Експортують здебільшого корми для тварин та зерно. Високої якості! Вони продають їх по всій Галактиці. На планеті є один чи два десятки сільськогосподарських кооперативів і всі вони мають своїх представників за кордоном. Кмітливі пройдисвіти. Я бачив досьє цього чоловіка. Він уже бував на Калгані раніше, зазвичай із дружиною. Абсолютно чесний. Абсолютно нешкідливий.

– Гм, – сказав Антор. – Аркадія народилася на Тренторі, чи не так, доку?

Дарелл кивнув.

– Бачите, все складається логічно. Вона хотіла втекти – якомога швидше і якомога далі, і Трентор запропонував себе. Ви так не вважаєте?

– Чому вона не повернулася сюди? – запитав Дарелл.

– Можливо, її переслідували, і вона відчувала, що їй потрібно заплутати сліди, рушивши в іншому напрямку.

Докторові Дареллу забракло духу розпитувати далі. «Що ж, хай вона буде в безпеці на Тренторі, якщо взагалі десь можна бути в безпеці у цій клятій та жахливій Галактиці». Він навпомацки рушив до дверей, і, відчувши, як Антор легенько торкнув його за рукав, зупинився, не озираючись.

– Не заперечуєте, якщо я піду з вами додому, доку?

– Будь ласка, – машинально відповів той.

Під вечір усі емоції, що змушували Дарелла безпосередньо контактувати з людьми, знову втишилися. Він відмовився від вечері і натомість із гарячковою наполегливістю заглибився у безодні математичної обробки даних енцефалографічного аналізу.

Майже перед північчю він знову ввійшов у вітальню.

Пеллеас Антор усе ще сидів там, крутячи в руках панель управління відео. Кроки за спиною змусили його озирнутися.

– Привіт. Ще не спите? Я вже не одну годину роздивляюся відео, намагаючись знайти щось краще, ніж новини. Схоже, «Гобер Меллоу» затримується в дорозі і від нього ніяких звісток.

– Справді? І які у вас припущення?

– А ви як гадаєте? Калганські витівки? Є інформація, що калганські кораблі бачили у нейтральному секторі космосу, там, звідки отримали останнє повідомлення від «Гобера Меллоу». Дарелл знизав плечима, Антор у задумі потер лоба рукою.

– Послухайте, доку, – сказав він, – а чому би вам не махнути на Трентор?

– З якого дива?

– Бо тут від вас жодної користі. Ви сам не свій. Ви не можете працювати. А на Тренторі ви могли би виконати одне важливе завдання. Там є стара імператорська бібліотека з повними записами праць Комісії Селдона…

– Ні. Бібліотеку вже перерили вздовж і впоперек, і все без пуття.

– Колись вона допомогла Еблінгові Місу.

– Звідки ви знаєте? Він сказав, що знайшов Другу Фундацію, і моя мати вбила його за п’ять секунд після цього, бо це був єдиний спосіб не дати йому мимоволі розкрити цю інформацію Мулові. Але зробивши це, вона також, як ви розумієте, позбавила нас можливості дізнатися, чи дійсно Міс вивідав її місцерозташування. Зрештою, більше нікому не вдалося хоч би щось виснувати із цих записів.

– Якщо ви пам’ятаєте, Еблінг Міс працював під надзвичайно потужним впливом розуму Мула.

– Я це пам’ятаю, але на той момент розум Міса також перебував у ненормальному стані. Та й що ми з вами знаємо про те, як працюють мізки людини, яка перебуває під чужим емоційним контролем, про їх переваги та недоліки? В будь-якому разі я не летітиму на Трентор.

Антор насупився.

– Ну навіщо так гарячкувати? Я просто запропонував. Але, клянуся космосом, я вас не розумію. Ви ж із вигляду ніби на десять років постарішали. Вам, напевно, неймовірно важко. Але тут ви нічого такого надважливого не робите. На вашому місці я полетів би за дівчинкою.

– Саме так! Я теж хочу це зробити. І саме тому я цього робити не буду. Послухайте, Анторе, і спробуйте мене зрозуміти. Ви граєтеся – ми обидва граємося – із чимось таким, із чим ми просто неспроможні боротися. І якщо ви подумаєте про це холоднокровно, то багато чого зрозумієте і вибавитеся від свого донкіхотства. Уже п’ятдесят років нам відомо, що Друга Фундація є справжнім нащадком і учнем селдонівської математики. Це означає (і ви це теж знаєте), що нічого в Галактиці не відбувається поза їхніми обчисленнями. Для нас життя – це серія випадковостей, з якими ми ладнаємо за допомогою імпровізацій. Для них же усе життя – це мета, до якої вони йдуть, наперед усе розрахувавши.

Але в них є і недоліки. Їхня робота має статистичний характер, а насправді лише дії людських мас неминучі. І тепер я не знаю, яку роль відіграю як окрема людина у цьому розпланованому плині історії. Можливо, в мене і нема визначеної ролі, бо План залишає окремим людям свободу волі. Але я доволі важливий, і вони – вони, розумієте – могли принаймні передбачити мою можливу реакцію. Тому я й не довіряю своїм імпульсам, бажанням і можливим реакціям.

Я краще поставлю їх перед фактом непередбачуваності моїх реакцій. Я залишуся тут, незважаючи на те, що страшенно сумую за нею і хочу полетіти. Ні, я так не вчиню! Саме через те, що страшенно сумую і хочу полетіти.

Юнак сумно усміхнувся.

– Ви не знаєте свій розум так добре, як його мають знати вони. Припустімо, що, знаючи вас, вони можуть розрахувати і хід ваших думок, і що саме те, що ви вважаєте неможливою реакцією, і є найімовірнішою, і вони саме на це і розраховують, знаючи наперед, якими будуть ваші аргументи.

– У такому разі порятунку нема. Якщо я дослухаюся до тих міркувань, що ви виклали, і