Друга фундація - Айзек Азімов

– Звичайно, – відразу ж відповів Манн. – Світло в очі.

– Саме так, – сказав Дарелл. – Яскраве, сліпуче світло.

– Ну і що з того? – запитав Турбор.

– Але ж ця аналогія очевидна. Я маю генератор психічних перешкод. Він установлює штучне електромагнітне поле, яке для свідомості людини Другої Фундації буде тим, чим для нас є промінь світла. Але цей генератор психічних перешкод – калейдоскоп. Він швидко і безнастанно крутиться – швидше, ніж за ним може встежити опромінюваний розум. Ну, уявімо собі це у вигляді миготливого променя – зазвичай, коли довго дивишся на нього, то відчуваєш головний біль. А тепер уявімо, що сила світла збільшена настільки, що воно засліплює, а відтак спричинює біль, нестерпний біль. Але тільки у тих, хто наділений певною чутливістю, не у нечутливих.

– Справді? – сказав Антор, і в його голосі звучав ентузіазм. – Ви вже випробовували його?

– На кому? Звичайно, ні. Але він працюватиме.

– Ну, і де ж у вас пульт керування цим полем, що оточує будинок? Мені хотілося б побачити цю річ.

– Тут. – Дарелл поліз у майже не випнуту кишеню піджака, витягнув звідти чорний, усіяний кнопками циліндрик і передав Анторові.

Антор ретельно оглянув його і знизав плечима.

– Від того, що я дивлюся на нього, я анітрохи не порозумнішаю. Скажіть, Дарелле, на яку кнопку мені не можна натискати? Просто мені не хотілося би випадково вимкнути захист будинку.

– Не вимкнете, – байдуже сказав Дарелл. – Ця кнопка зафіксована. – І він продемонстрував йому фіксацію.

– А це що за кнопка?

– Регулятор швидкості зміни візерунка. А оця регулює інтенсивність. Саме це я мав на увазі.

– Можна мені… – запитав Антор, поклавши палець на кнопку інтенсивності. Інші підійшли ближче.

– Чому б і ні? – знизав плечима Дарелл. – Це ніяк на нас не вплине.

Повільно, майже скривившись, Антор покрутив регулятор спочатку в один бік, потім – в інший. Турбор зціпив зуби, а Манн закліпав очима. Здавалося, ніби вони напружили весь свій чуттєвий інструментарій, аби знайти цей імпульс, що може на них вплинути.

Нарешті Антор знизав плечима і кинув пульт керування на коліна Дареллу.

– Ну, гадаю, ми можемо повірити вам на слово. Але мені все одно важко уявити, що щось відбулося, коли я покрутив регулятор.

– Звичайно, Пеллеасе Антор, – відповів Дарелл із силуваною усмішкою. – Той пульт, який я вам дав, фальшивий. Розумієте, в мене є ще один. – Він відкинув полу піджака і схопив дублікат пульта керування, що був причеплений до пояса.

– Бачите, – сказав Дарелл і одним жестом повернув ручку інтенсивності до максимуму.

І Пеллеас Антор із диким криком опустився на підлогу. Він качався в агонії, побілілими, скрюченими пальцями марно хапаючись за волосся.

Манн швидко прибрав ноги, щоб не торкатися тіла, яке билося в корчах, його очі були сповнені жаху. Семік і Турбор перетворилися на пару гіпсових зліпків – такі ж білі та нерухомі. Дарелл похмуро ще раз крутнув регулятором. Антор безсило смикнувся пару разів і затих. Він був живий, його тіло болісно дихало.

– Покладіть його на канапу, – сказав Дарелл, підтримуючи молодика за голову. – Допоможіть мені.

Турбор узявся за ноги Антора. Вони підняли його, наче мішок із борошном. Потім, коли минули довгі хвилини, його дихання заспокоїлося, повіки затремтіли і піднялися. Обличчя було страшенно жовтим, волосся і тіло вологими від поту; а коли Антор заговорив, голос звучав якось надтріснуто і геть невпізнавано.

– Ні, – пробурмотів він, – ні! Не робіть цього знову! Ви не знаєте… Ви не знаєте… О-о-о… – Весь тремтячи, він протягло застогнав.

– Ми не робитимемо цього знову, – сказав Дарелл, – якщо ви розповісте нам правду. Ви член Другої Фундації?

– Дайте мені трохи води, – попросив Антор.

– Принесіть води, Турборе, – сказав Дарелл, – і пляшку віскі.

Він повторив запитання, вливши в Антора склянку віскі і дві склянки води. Здалося, всередині молодого чоловіка щось розслабилося…

– Так, – утомлено відповів він. – Я член Другої Фундації.

– Яка, – продовжував Дарелл, – розташована тут, на Термінусі?

– Так-так. Ви в усьому мали рацію, докторе Дарелл.

– Добре! А тепер поясніть нам, що відбувалося останні півтора року.

– Я хотів би поспати, – прошепотів Антор.

– Пізніше! Говоріть!

Він затремтів і зітхнув, а відтак заговорив поспішно і тихо. Всі нахилилися над ним, щоб не пропустити жодного слова.

– Ситуація ставала дедалі небезпечнішою. Ми знали, що Термінус та його науковці-природничники проявляють інтерес до вивчення характеристик мозкових хвиль і що ось-ось буде створене щось на зразок генератора психічних перешкод. Крім того, зростала ворожість до Другої Фундації. Ми мали зупинити це, не руйнуючи плану Селдона.

Ми… ми намагалися контролювати ваш рух. Ми спробували приєднатися до нього. Це відвернуло би від нас підозри і відволікло увагу. Ми потурбувалися про те, щоб Калган оголосив війну, не зволікаючи. Ось чому я послав Манна на Калган. Удавана коханка Стеттіна була однією із нас. Вона простежила за тим, щоби Манн діяв правильно…

– Що? Каллія – це… – закричав Манн, але Дарелл жестом наказав йому мовчати.

Антор продовжував, не зважаючи на цей вигук.

– Аркадія поїхала за ним. Ми не розраховували на це… не могли цього передбачити, тож Каллія спрямувала її на Трентор, щоб запобігти втручанню. Ось і все. За винятком того, що ми програли.

– Ви намагалися змусити мене полетіти на Трентор, чи не так? – спитав Дарелл.

Антор кивнув.

– Ми повинні були прибрати вас зі шляху. Зростання тріумфу у вашій свідомості вже було достатньо очевидним. Ви вирішували проблеми за допомогою генератора психічних перешкод.

– Чому ж ви не взяли мене під контроль?

– Я не міг… не міг. У мене були накази. Ми діяли згідно з Планом. Якби я імпровізував, усе пішло би шкереберть. План лише прогнозує ймовірності… ви знаєте його… як план Селдона.

Він говорив, задихаючись, усе більше уривчасто і майже нерозбірливо. Його голова теліпалася з боку на бік наче від лихоманки.

– Ми працювали з окремими особами… не з групами… Це передбачає дуже низькі ймовірності… ми програли. Крім того, якби я контролював вас… пристрій винайшов би хтось інший… це не мало сенсу… потрібно контролювати епохи… це непомітніше… Це власний план Першого Спікера… я не знаю всіх сторін… крім… не спрацювало… а-а-а… – Він замовчав.

Дарелл грубо струснув його.

– Ви ще не можете спати. Скільки вас там?

– Га? Щвикжете?…О, небагато… Ви будете здивовані… п’ятдесят… більше не потрібно.

– Усі тут, на Термінусі?

– П’ять… шість у космосі… як Калія… я мушу спати…

Раптом він поворухнувся,