Марсіянин - Енді Вір

Я мушу відремонтувати Габ. Я знаю, що робити, ми тренувались для цього. Але на це знадобиться багато часу. Мені доведеться борсатись у недавно впалому полотні щоб знайти запасні матеріали для латання. Відтак потрібно буде знайти течу та заклеювати її.

Та на це знадобляться години. а мій скафандр для ПЧД - лайно.

мені знадобиться інший скафандр. Мартінезів був раніше у ровері. Я тяг його з собою увесь шлях до Патфайндера і назад, на випадок потреби запасного. Але потім я повернувся та поклав його назад у Гаю.

Трясця!

Гаразд, значить треба роздобути інший скафандр до того, як залізу і ровер.

Котрий? Джогансенів мені замалий (наша Джогансен маленька дівчинка). Ллюїсів повен води. Насправді, тепер він повен криги, яка швидко сублімує. Латаний і клєний скафандр, який нині у мене - це Беків, а мій початковий скафандр має у собі дірку. Тому лишаються скафандри Мартінеза і Бека.

Я лишив Мартінезів біля ліжка. на випадок, якщо скафандр швидко знадобиться. Звісно, після раптової декомпресії, він може бути де завгодно. Та все ж, є звідки починати пошук.

наступна проблема: я приблизно за 50 метрів від Габу. Бігти при 0,4g одягненим у незграбний скафандр для ПЧД - це не легко. У найліпшому випадку я розженусь до 2 метрів на секунду. Це дорогоцінні 25 секунд, майже восьма частина з мох 4 хвилин. Я маю зменшити цю частку.

Але як?

Аудіо журнал: Сол 119 (8)

Запис:

Я котитиму цей клятий повітряний шлюз.

він схожий на телефонну будку, що лежить на боці. Я вже дещо спробував.

Я зрозумів, що якщо я хочу перекотити його, то мені треба якомога сильніше налетіти на стіну. І я маю бути в повітрі у цей момент. Я не можу опиратий об якусь частину шлюзу. Сили будуть взаємно протидіяти, і він взагалі не рухатиметься.

Спочатку я пробував відштовхнутись від однієї стіни та вдаритись об другу. Повітряний шлюз трохи ковзнув, і це все.

Далі я спробував зробити понадвідтиск від землі та перетворитись у літуна (слава 0,4g!), після чого копнути стіну обома ногами. Знову, лише ковзнув.

Третього разу я зробив це правильно. Штука у тому, щоб поставити обидві ноги на землю біля стіни. Відтак я підкидаю себе до гори протилежної стіни і б’юся спиною. Коли я це щойно спробував, цього вистачило щоб підважити повітряний шлюз та перекотити його на одну грань до Габу.

Ширина повітряного шлюзу метр, тому… ет… доведеться зробити це ще 50 разів.

У мене після цього пекельно болітиме спина.

Аудіо журнал: Сол 120

Запис:

У мене пекельно болить спина.

Тонка та вишукана техніка “метни мене спиною об стіну” мала деякі вади. Вона спрацьовувала лише раз на десять спроб, і було дуже боляче. Доводилось робити перерви, розминатись та просто переконувати себе жбурнути себе спиною на стіну знову і знову.

На це пішла уся ніч, та я зробив це.

Я нині за 10 метрів від Габу. Ближче я не дістанусь, тому що навколо уламки від декомпресії. Цей повітряний шлюз не всюдихід. Я не можу перекотити його через це сміття.

Габ луснув вранці. Тепер знову ранок. Я просидів у цій клятій буді цілу добу. Але скоро виберусь з неї.

Я у скафандрі та готовий діяти.

Гаразд… так… Ще раз прогляну план. Використати клапани для вирівнювання тиску у шлюзі. Вийти і хутко до Габу. Порпатись під опалим полотном. Знайти Мартінезів скафандр (чи Фоґелів, якщо натраплю на нього). Прямувати до ровера. Відтак я у безпеці.

Якщо мені не вистачить часу на пошуки скафандра, я просто побіжу до ровера. У мене будуть проблеми, але буде і час, щоб подумати, та матеріали, з якими можна працювати.

Глибокий вдих… уперед!

Аудіо журнал: Сол 120 (2)

Запис:

Я живий! І я у ровері!

Все сталось не зовсім я гадалося, але я не помер, значить я переміг.

Вирівнювання тиску пройшло добре. Я вийшов на поверхню за 30 секунд. Скачучи до Габу (найшвидший спосіб руху при цій силі тяжіння) я минув поле уламків. Той розрив справді підняв різні речі вгору, рахуючи і мене.

Було незручно дивитись, мій видовий щит був покритий латкою. НАСА відкрило, що повертатись усим тілом у скафандрі для ПЧд - це безглузде марнування часу. Тому вони встановили маленьку камеру на праву руку. Зображення проецюється на внутрішню поверхню видового щита. Це дозволяє нам бачити речі просто вказуючи на них.

Довелось дивитись на зморшкувату, нечітку версію зовнішнього світу. Латка на видовому щиті була не дуже гладенькою чи здатною відбивати світло. Все одно цього було достатньо, щоб бачити, що діється ззовні.

Я рушив туди, де раніше був повітряний шлюз. Я знав, що там має бути велика дірка, тому я зможу зайти всередину. Я легко знайшов її. Йой, який же це злий розрив! виправити це буде добрячим клопотом.

Ось тоді вади мого плану і почали