Коли вмирає Безсмертний - Юрій Георгійович Герасименко

— Брехня, — спокійно і владно сказав Іван. — Шхуф обов’язково прийде — рано чи пізно. Почекаємо з півтоци і, якщо сьогодні його не діждемось, завтра о 27.00 знову будемо тут. Вір мені, все буде гаразд, — і Бідило присунувся до Чакта.

Тихо-тихо хлюпає під кручею каламутна вода. Спить озеро Спокою. Широке, жовте, воно і справді дуже спокійне: грозові хмари не відбиваються в його тьмянім свічаді, хвилі піняві не ходять по ньому…

Яке ж не схоже на земні сині озера! Безлисті хифи бовваніють на його берегах, безбарвні чагарники схиляються над водою. Праворуч парки розступаються, і прямо над озером височіє п’ятиповерховий куб. На фронтоні напис: «ДЕПАРТАМЕНТ ДАРУНКІВ ЩЕДРОГО СЕРЦЯ. ФІЛІЯ МІСТА-13—2».

— Ех, друже, — зітхнув нарешті Іван, — невесело так мовчати… Розкажи щось, все час швидше мине. Ти ж почав про трикутні кімнати, а звів на інше. Чому ж все-таки кімнати трикутні?

— Ну що тут розповідати? — насупився Чакт. — Невже ти про них і сам не чув? Все це запровадження нашого Хича. З дитинства Мислячий кохається в арифметиці, вважає її найголовнішим компонентом кожного, як він говорить, «сорту мистецтва», в тому числі й архітектури.

Найзаповітніша мрія Хича — вдосконалити гармонію арифметикою, а вершина його діяльності — наказ будувати кубічні хмарочоси без вікон з трикутними кімнатами. Саме за це і назвали Мислячого Великим Арифметиком Країни Блаженного Спокою.

Отакий стиль запровадив наш Хич. Все, що хоч трохи відрізнялося від нього, було раз і назавжди скасовано. Скасована була і вся попередня щактифська архітектура з усіма її течіями та жанрами. І тепер…

— Друже, подивись…

Чакт глянув на пам’ятник і аж схопився з місця. Біля постаменту по бетонованому майданчику прогулювався високий кремезний шхуф. На голові його поблискував звичайний чорний шолом з металевими горбиками на тім’яній частині. Походивши трохи, шхуф сів на лаву і зняв шолом. Голова його була забинтована.

— Ходім! — шарпнувся Чакт. — Ходім скоріше!

— Не роби дурниць, — тихо проговорив Іван. — За нами можуть слідкувати.

Друзі встали і з незалежним виглядом, ніби знічев’я прогулюються по алеї, не поспішаючи пішли до пам’ятника. Шхуф теж ніякої уваги на них, відкинувся на спинку лави, дивиться у небо.

У Івана все аж співало, аж тьохкало в грудях: ще кілька десятків кроків — і вони серед однодумців, у глибокому, надійному підпіллі. Ще кілька десятків кроків… Кілька десятків… І тут Чакт не витримав.

— Скажіть, де можна купити промови Великого Перукаря? — вигукнув він, хоча до шхуфа було не так і близько.

Шхуф здригнувся, з-під лоба подивився на Чакта і… не відповів жодного слова.

— Провокатор! Пароля не знає! — прошепотів вкрай переляканий Чакт і спинився.

Іван стиснув друга за лікоть.

— Дурень! Сам ти нічого не знаєш, іди й мовчи!

Нарешті вони рядом, зовсім рядом. І в цю мить шхуф встав з лави, надів на голову шолом і неквапною вайлуватою ходою побрів у бічну алею. Іван прискорив кроки! Треба ж було цьому Чактові переплутати пароль!

— Ваша схильність! — гукнув Бідило, наздоганяючи шхуфа. — Ви не знаєте, де можна купити кишенькове видання промов Хича Мислячого?

Шхуф спинився, уважно подивився великими стомленими очима. Він був незграбний і водночас красивий: могутні руки з товстими вузлуватими пальцями, високе чисте чоло, чорні острішкуваті брови, круте підборіддя. Іванові він одразу сподобався.

— Ходімте, — густим басом промовив шхуф, — я проведу вас до книгарні. Мені якраз по дорозі.

Яке щастя! Це була умовна відповідь на пароль!

Шхуф одвернувся і пішов собі, наче нічого й не сталося. Друзі — слідом, не тямлячи себе від радості.

Минули хифовий парк, пройшли кілька кварталів по Великому Радіальному Проспекту, завернули на Кільцеву. Попереду на високому будинку Іван прочитав напис: «ІМЕНЕМ БЕЗСМЕРТНОГО, КНИГАРНЯ СВІДКІВ ДЕСЯТОЇ ЯЧІ». Шхуф повів друзів прямо до магазину.

Відкрив їм низенький худорлявий служитель.

— Нові покупці? — запитав він і весело підморгнув шхуфу. — Які книжки цікавлять ваші найнижчі схильності?

— Кишенькове видання промов Хича, — пробасив шхуф і теж посміхнувся.

— О, та це ж унікальне видання! Ну, ходімте, ходімте, — і служитель повів трьох «покупців» крізь чималу залу з прилавками і книжковими полицями по якомусь темному коридору, по хитких сходах спершу угору, потім вниз і, нарешті, зупинився. Клацнула кнопка, і перед друзями відкрився прохід до невеличкої, яскраво освітленої кімнати. В кутку височіли напіврозвалені штабелі якихось книжок, погризених шкідниками, вкритих пилюкою.

«Промови Хича Сімнадцятого Красномовного» — поблискував золотом товстезний том-скринька. «Іменем Безсмертного, благочестиві виступи Хича П’ятнадцятого Гнучкого» — біліло на чорній пластмасі ще товстішої книги.

— Утиль? — запитав Іван.

— Сховище унікумів!— потираючи від задоволення руки, відповів служитель. — Скарбниця щактифської цивілізації. Сідайте, сідайте, друзі! Давайте знайомитись — Рейндз! — і служитель торкнувся пучками своїх скронь.

— Анб, — пробасив кремезний шхуф.

Іван і Чакт назвали свої імена.

— Як добралися? — запитав служитель.

— Спасибі, добре.

— А в тебе, Анбе, як справи? Чому так запізнився?

— Причепився хвіст. Півтори тоци водив його по всіх околицях. Зайшов до Гуртожитку 209. Ждав. Тихцем визирнув — стоїть, клятий. Довелося лізти через вентиляційну трубу. І — все гаразд.

— Бачите, — звернувся Рейндз до Івана і Чакта, — як у нашій справі важлива пильність? Анбе, хто на цей раз був? «Штучне око»? Ну, я так і знав. Запам’ятайте, друзі, цього легіонера. Його головна прикмета: праве око штучне. Цей шпиг особливо небезпечний, він сам колишній несхильник. Ну, а тепер давай, Іване, свій дарунок, викладай пакет.

Бідило кахикнув, показав очима на Чакта, але Рейндз або справді не розумів, або намагався показати, що не розуміє.

— Я питаю про пакет. Давай пакет, ти його не загубив, сподіваюсь?

— Який пакет? — здивувався Чакт.

— Та розумієш… — знітився Іван. — Як це тобі пояснити…

— А просто пояснити — та й квит, — Рейндз підійшов до Івана. — Давай пакет, потім поясниш. Потерпить трохи твій приятель.

Іванові нічого не лишалося робити, як витягти пакет і подати його Рейндзові.

— Що це все означає? — якимсь незнайомим, хрипким голосом запитав Чакт.

— А те означає… — почав Рейндз, розриваючи пакет і витягуючи звідти кілька тоненьких папірців. — Несхильницький центр прийняв рішення: пакет передати Іваном. Чому саме Іваном? Іван — син земного шхуфа, а ви — служитель. Я теж служитель і знаю, як важко нам заслужити довір’я. Та коли ви чесна енборра, настане час — і вам будуть довіряти. І потім ще одна