Невидимий риф - Григор Угаров

Малюнки Володимира Савадова

Перекладено за виданням: Григор Угаров. Невцдимият риф. Държавно издателство. Варна. 1965

Джон Равен вибив люльку об порцелянову попільничку й здивовано знизав плечима:

— Ви жартуєте, сер Кріпс?

Високий на зріст пан, вдягнений у смокінг, легесенько торкнувся окулярів на носі й чемно вклонився:

— Ні, сер. Це свята правда!

— Правда?! — стривожено перепитав володар рудних родовищ в Абалулі, присадкуватий, надміру огрядний старий із зморшкуватим обличчям. Він сіпнувся в глибокому шкіряному кріслі й нервово забарабанив пальцями по бильцю. Зморшки на зблідлому припудреному обличчі затремтіли. Фенімор Кріпс, директор тропічної пароплавної компанії, стояв у тій самій позі: опустивши руки й трохи схиливши голову, приховуючи лукаву посмішку. Раптова звістка про нездоланну перешкоду дуже занепокоїла постачальника сировини для збройового концерну «Менітор корпорейшен». Джон Равен, або, як його ще називали, Магараджа острова Абалули, попервах не повірив цьому повідомленню, хоч почув його з радіоприймача на власні вуха. Він гадав, що це хтось пожартував. Та коли до нього прибув сам Фенімор Кріпс і потвердив тривожну новину, Джон Равен відчув, що його починає тіпати пропасниця. Він заплющив очі, погладив рукою опуклий живіт, підперезаний жовтим ременем, і спробував заспокоїтись. Хоча Кріпс стояв поруч, Равенові хотілося б, щоб усе це було сном. Треба тільки розплющити очі — і сон щезне. Тоді Равен за давньою звичкою подзвонить, щоб служник приніс йому помаранчевого соку, покличе негра Лабалу й запитає, як себе почуває маленький кенгуру Нокі — подарунок самого президента…

Та всі зусилля опанувати себе були марні. Старий відчув біль у заплющених очах, його немов обдало гарячою хвилею, і він змахнув рукою:

«Ні, цього не може бути!»

Равен знову спробував одігнати від себе похмурі думки, підвів голову, допитливо глянув на пана в смокінгу й зітхнув.

— Анрієто, люба моя! — раптом вихопилося в нього, і він схвильовано запитав — Сер Кріпс, а що буде з моєю дочкою? Вона зараз перебуває на Абалулі з експедицією за метеликами. Що з нею станеться?! Що станеться з її бідолашним батьком?!

Цок, цок, цок! — вистукував лискучий китайський годинник у футлярі слонової кості.

Ховаючи лукаву посмішку, Кріпс нерішуче підступив до Равена, озирнувся і трохи нахилився:

— Можливо, ще не все втрачено, сер!

Джон Равен поволі підвів голову. По його зморщеному обличчю текли сльози, очі були сповнені муки й відчаю.

— Допоможіть мені, сер Кріпс!

— Але ж я сам безпорадний! — знизав плечима Кріпс.

— Ні, — наполягав Джон Равен, — ви можете мені допомогти!

Фенімор Кріпс стояв біля нього з кам'яним обличчям.

Цок, цок, цок! — лунко вистукував китайський годинник.

Нараз до кабінету майже безшумно прочинилися оббиті шкірою двері, і в них з'явилося чорне обличчя з білими зубами й блискучими, мов дьоготь, очима. Негр звів угору ліву брову й відразу ж зник. Латунна клямка дверей, що мала вигляд левиної голови, підстрибнула вгору.

Запанувала важка, гнітюча тиша. Рівномірно цокав годинник, відлічуючи нестерпно довгі хвилини. Обхопивши голову руками, Джон Равен застиг, як бовван, і тільки вряди-годи кліпав маленькими очицями…

Але так тривало недовго. Несподівано Джон Равен різко підвів голову й уп'яв очі в Фенімора Кріпса:

— І туди не може підійти жоден корабель?

— Ні, сер, — відповів Кріпс.

— А може, вони наскочили на підводний риф?

Кріпс заперечливо хитнув головою:

— Не забувайте, що в нас найкращий екіпаж і найдосвідченіші капітани, які знають, що таке підводні рифи!

Джон Равен аж затрусився.

— Що ж вони кажуть про це?

— Загадкове явище! — стенув плечима Кріпс. — Наштовхнулися на непереборну перешкоду!

— А що думаєте про це ви? — запитав володар шахт в Абалулі, всім тілом повернувшись до співбесідника.

— Поки що це для нас загадка! — відповів Фенімор Кріпс, поправляючи окуляри на своєму орлиному носі.

— Загадка? — здивовано глянув на нього Джон Равен.

— Острів ніби оточений невидимим кільцем якихось таємничих сил, і до нього ніхто не може підступитися.

Обличчя Джона Равена спотворила страшна гримаса.

— Люба моя Анрієто! Яке лихо спіткало нас із тобою!.. Що ти робитимеш серед тих дикунів? Хто тобі допоможе? І хто врятує від банкрутства твого батька? — стогнав мільйонер.

Раптом він щось надумав і, краєм ока глянувши на Фенімора Кріпса, трохи висунув шухляду письмового столу. В яскравому електричному світлі блиснув новенький пістолет з перламутровою ручкою і діамантовим зернятком на мушці. Кріпс, напружений, мов струна, стежив за кожним його рухом… Та Джон Равен відсмикнув руку, наче її обпекло, і квапливо засунув шухляду. Прудким порухом, несподіваним як на його шістдесят років і огрядну постать, він підхопився з місця.

— Це шантаж!

Джон Равен метався по кімнаті, гнівно розмахуючи куцими руками. Його лаковані черевики грузли в пухкому перському килимі.

— Капітана підкупили! Капітан Луїс Ліпман заплутався в тенетах того тюленя Морітона Джорлінга!

Фенімор Кріпс добре знав Джона Равена, тому стояв у тій самій позі, трохи схилившись над кріслом, і мовчки дивився на нього. Коли всемогучого володаря надр Абалули охоплювала лють, він не визнавав ніяких заперечень, був нещадний, злий, не спинявся ні перед чим. Тільки двадцятидворічна донька Анрієта, яка перебувала тепер у літній батьковій резиденції, могла в такі хвилини підбігти обійняти його за шию і заспокоїти. Феніморові Кріпсу не подобалася ця вередлива жінка з дивними примхами. Вона відчувала насолоду, коли її канчук гуляв по спині негра Лабали, і