Антхіл - Тетяна Тиховська

Якось Тарас зайшов до Єви в кабінет укласти якісь папери. Єва підписала, навіть не глянувши хлопцю в обличчя. Той відчинив двері аби вийти. І вже на порозі кабінету сказав:

— Виходьте за мене заміж!

Отут Єва вже подивилася на Тараса. Сказала дещо іронічно:

— А якщо я вже в шлюбі, кохаю чоловіка і маю п’ятьох дітей?

Тарас подивився їй просто в очі. Сказав, карбуючи кожне слово:

— Ви, безперечно, не одружені! То як, згода?

Як за Тарасом зачинилися двері, Єва підійшла до дзеркала й пильно роздивилася своє обличчя. І якого дідька цей нахаба вирішив, що вона самотня?! На лобі ж не написано! Почув від когось, мабуть.

Та Єва помилялася. Тарас ніколи раніше її не бачив і про неї не чув. То був випадок, коли, як то кажуть, доля й на печі знайде.

Тарас закохався в Єву з першого погляду. За кілька місяців вже й побралися. Єва висунула єдину умову: до весілля ретельно перевірити здоров’я саме в їхній лікарні. Іншим Єва не довіряла.

Цей іспит Тарас витримав. Що там лікарня! Він і на більші подвиги погодився б, забажай того кохана.

Тарас і з роками кохав жінку до нестями. Єва на перший погляд теж виглядала люблячою. Але вона це робила заради спокою в родині, заради дитини, що невдовзі народилася. Та врешті-решт то чоловікові важко вдати з себе закоханого, а щодо жінки…

Знову задзвонив відеофон і поклав край слизькій темі. Обидва кинули оком на екран: Лєра.

Єва клацнула пультом і перебільшено радісно загомоніла:

— От одна дитина вже приїхала. Очікуватимемо на другу! — і підкреслено взялася поратися біля плити.

Тарас розвів руки наче хотів зі спини обійняти дружину, та в цей момент двері прочинилися, пропускаючи гостю. Лєра скинула пуховик і пройшла до кухні.

Єва радо стріла дівчину:

— Ти саме вчасно! Бо роботи сила-силенна, а ці чоловіки тільки заважають!

Лєра озирнулася навкруги. Непевно проказала:

— А де ж?…

Єва не дослухала запитання:

— А Гектор ось-ось має приїхати. Обіцяв же! Він у нас слово тримає!

Попри завіряння Єви було помітно: Лєра спохмурніла.

Єва заспокоїла:

— Та не журися ти так! Саме встигнемо все приготувати. Адже чи вполював він щось чи ні, а от апетит нагуляв, це вже напевне!

Через деякий час знову в передпокої пролунав дзвоник. Єва клацнула пультом, а Лєра з радісною посмішкою на обличчі помчала до дверей.

Та як двері відчинилися, посмішка наче зів’яла: на порозі стояв Богдан. Єва, не почувши радісних зойків, теж підійшла.

Богдан випередив переляканих жінок:

— Не хвилюйтесь, дами! В лікарні сказали, зламу у Гектора немає. Або розтягнення, або вивих. То кілька діб побуде у лікарні.

Лєра не стримала обурення:

— «Кілька діб»! І ти так спокійно про це говориш?! А новорічна ніч, а моя нова сукня?! Це все через тебе! І в того дурня власної макітри немає! Потягло його по пригоди!

На лемент з кімнати вийшов Тарас.

— Що за ґвалт? А Гектор де ж?

Богдан пояснив ще раз: мовляв, забився на полюванні, ногу пошкодив.

Тарас здивувався:

— Ото й усе? На справжньому чоловікові має бути безліч шрамів!

На ці слова Єва не жартома розсердилася:

— Ти при розумі? На дитину лихо наврочуєш!

А Лєра вхопила свій пуховик і почала вдягати, ледь потрапляючи в рукава.

Єва намагалася якось заспокоїти дівчину:

— Зачекай-но трохи. Ти до лікарні? Всі разом і поїдьмо!

Лєра навіть не намагалась бути чемною:

— Ні, дякую! Я сама знайду місце, де Новий рік стрінути! Краще за передпокій в лікарні.

Єва все ще хотіла, аби вечір закінчився миром:

— Та ми ж туди й назад! А далі посидимо, смачного покуштуємо. Я ж стільки наготувала!

Та Лєра вже хряснула дверима. В передпокою з сторонніх залишився лише Богдан. Єва також потягнулася за шубою.

— Та не переймайтесь Ви так! — звернувся Богдан до Єви. — Гектор однаково спить. Йому снодійне ввели. А з лікарем я розмовляв. Запевнив, що через тиждень вже стрибатиме. Трохи покою — ото й усе лікування.

Єва погодилася, але тільки наполовину. Піднесла до вуха телефон, напам’ять натиснула номер лікарні. Назвала себе, спитала, як почувається такий-то постраждалий. І після довгенького звіту таки заспокоїлась. Звернулася до Богдана:

— Ну що, хоч ти залишишся? Однаково до рідних в село з батьками не поїхав. Чи є кращі пропозиції?

Богдан відповів доброзичливо:

— Хто ж готує смаколики краще за Вас? Звісно, я залишаюсь!

— Ото моя найбільша мрія: аби за стіл сіла купа дітей. Великі, маленькі; дівчатка, хлопчаки!

— Так чого ж… — почав був Богдан і затнувся. — О, вибачте!

— Нічого, нічого! — Єва як малому хлопчаку розкуйовдила Богданові чуба. — Так доля склалася. Після Гектора його батько принадився за кордон їздити на заробітки. Отож народження наступної дитини все відкладали на майбутнє. А воно так і не настало, те майбутнє. Та нічого. Може, онуків дочекаюся. От Лєрочка яка гарна невістка! І вродлива, й здорова! Діточки вродливі мають вдатися. І працює в нашому ж центрі стоматологом. Аж ніяк не зайве. Ми, наприклад, імплантуємо фрагменти тіла. Маленькі, щоправда. А от вони там навчилися зуби вирощувати просто у роті. Уявляєш?

— То вона з