Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

— Ти погано знаєш лікарів, — сказав Мартін. — Коли ми запропонуємо цей маленький комп’ютер медичному світові, який ні про що не підозрює, він зустріне наш вихід, як середньовічна католицька церква астрономію Коперника. Якби ми змогли продемонструвати щось нове в радіології, виявлене з допомогою цієї програми, тоді б вони погодилися прийняти її значно легше.

Коли друкувальний пристрій змовкнув, Філіпс відірвав висновок. Швидко пробігши очима аркуш, він зосередився на абзаці посередині.

— Не вірю! — Мартін схопив плівку і знову поставив її в негатоскоп. Затуляючи руками більшу частину знімка, Філіпс виокремив маленьку ділянку в потиличній області. — Ось воно! Мій боже! Я знав, що у хворої ті ж симптоми. Програма запам’ятала попередні випадки й спромоглася відшукати крихітний район з такою ж патологією.

— А за нашою оцінкою її ледве можна було розрізнити й на тих знімках, — сказала Деніс, дивлячись через Філіпсове плече. — В даному випадку вражено потиличну частину, а не тім’яну чи скроневу.

— Можливо, хвороба просто на більш ранній стадії, — припустив Філіпс.

— Яка хвороба? — зацікавився Майклз.

— Самі не певні, — сказав Мартін, — але в деяких хворих, у яких виявлено таку ж патологію щільності тканин, за припущенням — розсіяний склероз. Але це тільки міркування.

— Нічого не бачу, — зізнався Майклз. Він наблизив обличчя майже до самісінького рентгену, але марно.

— Річ у характері структури, — сказав Мартін. — Треба знати, як виглядає здорова тканина, щоб виявити відмінність. Повір мені, там є відхилення. Програма не вигадує. Завтра я запрошу хвору і зніму тільки цю ділянку. Можливо, тоді знімок буде чіткіший і ти зможеш щось розрізнити.

Майклз погодився, що не може фахово судити про патології. Мартін запросив його пообідати в кафетерії лікарні, але він відмовився, пославшись на брак часу. Вже в дверях він знову звернувся до Мартіна з проханням приділяти більше уваги прогонці старих плівок через комп’ютер. Сказав, що не виключені й нові радіологічні відкриття, зроблені програмою, і що коли Мартін займатиметься вивченням кожного з них, то ніколи не вдасться усунути дефектів самої програми. Помахавши на прощання рукою, Майклз вийшов.

— Йому не терпиться, чи не так?

— Можна зрозуміти, — відповів Мартін. — Сьогодні він розповідав, що для користування програмою вони розробили новий досконаліший процесор з потужнішою пам’яттю. Готовий він, певно, буде скоро. І тоді їх затримуватиму один я.

— Значить, сьогодні ввечері ти працюватимеш? — поцікавилася Деніс.

— Звичайно, — Мартін подивився на неї і вперше помітив, як вона втомилася. Минулої ночі вона майже не спала, а потім працювала весь день.

— Я сподівалася, що тобі захочеться повечеряти в мене вдома, а там ми змогли б скінчити те, що почали напередодні.

Вона свідомо будила в ньому чоловічий потяг, і Мартін здався після першого ж її наступу. Після дня розбитих надій і суцільного роздратування що могло бути кращё від близькості з Деніс? Та він знав, що мусить іще попрацювати, а Деніс важила для нього надто багато, щоб можна було поводитися з нею наче з медсестрами, які в роки ординатури допомагали йому скинути напруження.

— Треба трошки підігнати роботу, — промовив він нарешті. — Йди додому, не чекаючи мене. Я потелефоную і, може, прийду пізніше.

Але Деніс сказала, що почекає, поки він прогляне всі зроблені за день ангіограми й томограми, аналіз яких було надиктовано колегами-радіологами. Навіть коли його ім’я й не значилося на аналізі, Філіпс однаково перевіряв усе, що робилося в відділенні.

Було за чверть сьома, коли вони відсунули стільці й підвелися, щоб розім’ятися. Мартін повернувся, щоб поглянути на Деніс, але та сховала обличчя.

— В чому річ?

— Не хочу, щоб ти бачив мене такою страшною.

Недовірливо хитаючи головою, він дотягнувся до її підборіддя і спробував підняти голову, але вона скинула його руку. Протягом кількох секунд після того, як погаснув негатоскоп, вона дивовижно легко перетворилася з поглинутого наукою вченого на ніжну жінку. Мартір, бачив, що вона втомлена, але від цього його тягнуло до неї анітрохи не менше. Він спробував їй про це сказати, але вона не повірила. Поцілувала його, а потім повідомила, що йде додому, там вимокатиме у ванній, а його сподівається бачити пізніше. І випурхнула легко, наче пташка.

Мартіну треба було кілька хвилин, щоб зосередитися, — Деніс мала здатність влаштовувати в його голові коротке замикання. Він був закоханий і розумів це. Діставши номер телефону Крістін, набрав його, та ніхто не відповів. Тоді Мартін рушив до кафетерію, прихопивши течку з кореспонденцією, яку мав намір переглянути, поки обідатиме.

З останнім надиктованим аналізом та листом Мартін покінчив о дев’ятій п’ятнадцять. Протягом цього часу він устиг пропустити через безвідмовний комп’ютер двадцять п’ять старих плівок. Тим часом Ренді Джекобс снував між його кабінетом та архівом. Він відносив туди оброблені конверти, але, розшукавши ще кілька сотень нових із Філіпсового списку, лише збільшив кількість течок і ступінь безладу в кабінеті.

На столі стояв телефон, і Філіпс знову набрав номер Крістін. Вона зняла трубку після другого гудка.

— Мені трохи ніяково, — сказав Мартін, — але, розглядаючи ваш знімок уважніше, я дійшов висновку, що дуже маленька ділянка вимагає більш ретельного дослідження. Не заперечуєте, якщо я проситиму вас прийти завтра зранку?

— Тільки не зранку, — відповіла Крістін. — Я пропускала заняття два дні поспіль і більше не хочу.

Вони домовилися на пів на четверту. Мартін запевнив її, що чекати не доведеться. Їй треба було прийти просто до кабінету доктора Філіпса.

Поклавши трубку, Мартін відкинувся на спинку крісла й не опирався набіглим спогадам про всі труднощі минулого дня. Розмови з Маннергеймом та Дрейком викликали в нього обурення, але, принаймні, відповідали особистим якостям кожного. Інша річ — з Голдблаттом. Філіпс не чекав такого удару від людини, що була його керівником. Мартін був абсолютно