Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

— Ну як? — наполягав він.

— Гаразд, — нарешті погодилась Крістін.

— Чудово. Як довго ви пробудете тут?

— Не знаю. Сказали — недовго.

— Прекрасно. Не йдіть без мене, — попрохав Мартін.

За кілька хвилин Крістін викликали. Майже одночасно прочинились інші двері і з’явився доктор Гарпер.

Філіпс упізнав Гарпера. Він іноді зустрічав його в лікарні й біля неї. Він ні за що не звернув би на нього уваги, але цієї сяючої лисини важко було не помітити. Філіпс підвівся й відрекомендувався. Запала незручна пауза. Як звичайний лікар, Гарпер не мав власного кабінету, а оскільки обидва приміщення було зайнято, розмовляти їм було ніде. Вони вийшли до вузенького коридорчика.

— Чим можу прислужитися? — спитав Гарпер з певною підозрілістю.

У візиті помічника завідувача нейрорадіологією до гінекології було щось дивне, оскільки їхні інтереси й специфіка були на протилежних краях медичного спектра.

Філіпс почав розпитувати здалека, поцікавившись, як укомплектовано їхнє відділення, чи довго Гарпер працює в лікарні і чи подобається йому його фах. Гарпер відповідав стисло, і його маленькі оченята сердито бігали по Філіпсовому обличчі, коли він пояснював, що при університетській клініці постійно працюють двомісячні курси підвищення кваліфікації лікарів. Він додав, що випускників курсів, як правило, запрошували в штат, якщо вони складали відповідний іспит.

— Послухайте, — сказав Гарпер, помовчавши, — мені треба подивитися купу хворих.

Мартін зрозумів, що замість того, щоб зняти напруження, його питання змусили людину ніяковіти ще дужче.

— Лише одне питання, — сказав Філіпс. — Що звичайно робиться, коли пап-мазки атипові?

— Коли як, — обережно промовив Гарпер. — Є дві категорії атипових мазків. Одні атипові, але не свідчать про наявність пухлини, на той час як інші — і атипові, і з кепським прогнозом.

— До якої категорії вони б не належали, чи не слід щось робити? Я хотів сказати, що коли вони ненормальні, за хворою має вестися спостереження. Чи не так?

— Та-а-а-к, — протягнув Гарпер ухильно. — Чому ви ставите мені ці питання? — Він ясно усвідомлював, що його заганяють у глухий кут.

— Просто цікаво, — сказав Мартін. Він підняв історію хвороби Коллінз. — Мені зустрілося декілька хворих з вашої клініки з атиповими пап-мазками. Але, читаючи записи гінекологів, я не бачу згадок про Шіллерові проби, про необхідність біопсії чи кольпоскопії… тільки про повторні мазки. Чи не дивно? — Філіпс не зводив з Гарпера очей, відчуваючи, що тому не по собі. — Слухайте, я прийшов не для того, щоб звинувачувати. Мені просто цікаво.

— Не можу нічого сказати, не прочитавши історії, — сказав Гарпер.

Він сподівався цією фразою скінчити розмову.

Філіпс простягнув Гарперові історію хвороби і дивився, як лікар розгортає її. Коли Гарпер прочитав ім’я Кетрін Коллінз, обличчя його напружилося. Мартін з цікавістю стежив, як він рвучко гортав сторінки, надто швидко, щоб зрозуміти прочитане. Дійшовши до кінця, він підвів очі й повернув історію.

— Не знаю, що сказати.

— Але ж так це роблять, чи не правда? — спитав Мартін.

— Сформулюємо таким чином: я зробив би інакше. Але мені вже час вертатися до хворих. Пробачте. — Він протиснувся повз Філіпса. Тому довелося притиснутися до стіни, щоб дати дорогу.

Здивований тим, що розмова урвалася настільки раптово, Мартін проводив очима лікаря, аж поки той зник поквапливо в одному з кабінетів. Філіпс зовсім не мав на думці, що його питання звучатимуть як особисті, і зараз він розмірковував, чи не прозвучали вони більшим звинуваченням, ніж він того хотів. Але те, що відповідь лікаря, коли він розгорнув історію Кетрін Коллінз, була дивна, сумнівів не викликало.

Зрозумівши, що дальша розмова з Гарпером не матиме сенсу, Мартін повернувся до столу реєстраторки й поцікавився Крістін Ліндквіст. Спершу Елен Коуген поводилася так, наче не чула питання. Коли ж Філіпс повторив його, вона кинула, що міс Ліндквіст у сестри й зараз вийде. Крістін відразу не сподобалася реєстраторці, Філіпс, який нічого не відав про ревниве ставлення Елен Коуген до всіх гарненьких жінок, страшенно зніяковів від того, що побачив в університетській гінекологічній клініці.

За Кілька хвилин з; кабінету, підтримувана сестрою» вийшла Крістін. Мартін бачив сестру раніше, певно, в кафетерії. Пам’ятав її густе чорне волосся, стягнуте в тугий жмуток.

Він підвівся, коли жінки наблизилися до столу, і чув, як сестра звеліла реєстраторці призначити Крістін візит за чотири дні. Крістін була дуже бліда.

— Міс Ліндквіст, — покликав Мартін. — Уже все?

— Сподіваюся, — відповіла Крістін.

— Як щодо рентгену? — спитав Філіпс. — Сила є?

— Сподіваюся, — повторила Крістін.

Раптом чорноволоса сестра знову підійшла до столу:

— Якщо ви не маєте нічого проти, скажіть, про який рентген ви говорите?

— Про бічну проекцію черепа, — відповів Мартін.

— Розумію, — промовила сестра. — Я спитала, бо в Крістін відхилення від норми в пап-пробі, й ми не хотіли б, щоб їй знімали черевну чи тазову область, аж поки аналіз буде задовільний.

— Не хвилюйтеся, — відповів Філіпс, — наше відділення цікавить лише голова. — Йому ніколи не доводилося чути про несприятливий зв’язок між пап-мазками та діагностичним рентгенівським дослідженням, але звучало це переконливо.

Сестра кивнула й пішла. Елен Коуген тицьнула в простягнуту руку Крістін номерок, перш ніж повернутися і зробити вигляд, наче заглибилася в друкування. «Каліфорнійська шльондра» — ледве чутно прошепотіла вона.

Мартін вивів Крістін з метушні клініки, й через службовий вхід вони потрапили до самої лікарні. Коли протипожежні двері лишилися позаду, те, що відкрилося очам дівчини, сподобалося їй. Контраст із клінікою здивував Крістін.

— Я думала, вся лікарня — стара руїна, — промовила Крістін.

— Не зовсім, — в пам’яті промайнула картина трупарні, яка містилася в