Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах
Мартін був приголомшений. Він не чекав, що Голдблатт звинуватить його в єресі. Цього він міг сподіватися тільки від деяких, на жаль, численних, обмежених колег-радіологів.
— У вас блискучі перспективи, — провадив Голдблатт, — і я хотів би допомогти вам реалізувати їх. Моїм обов’язком є також захищати честь нашого відділення тут, у медцентрі. Відчуваю, що вам слід змінити напрям своєї наукової діяльності в бік більш прийнятливої тематики. В кожному разі — вам не дозволяється більше піддавати рентгенівському дослідженню трупи без особливого на це дозволу. Про це навіть не варто говорити.
Філіпс раптом зрозумів усе. Маннергейм притис Голдблатта. Іншого пояснення не було. Але Маннергейм — примадонна, що не любить ділити слави з будь-ким. Чому ж зараз він працює разом з Голдблаттом і, можливо, Дрейком? Це не мало сенсу.
— І останнє, — сказав Голдблатт, складаючи пальці пірамідкою. — Мою увагу звернули на те, що у вас налагодився певний зв’язок з одним із асистентів. Не думаю, що наше відділення схвалить таке братання.
Філіпс різко підвівся. Очі його звузилися і м’язи обличчя напружились.
— Допоки моя робота не терпить від цього, — промовив він повільно, — моє особисте життя аж ніяк не обходить відділення.
Він повернувся і вийшов з кабінету, Голдблатт говорив щось навздогін про обличчя їхнього відділення, та Філіпс не спинився.
Він пройшов повз Гелен, не поглянувши на неї, хоча вона підвелася, тримаючи блокнот, де нотувала все необхідне. Грюкнув дверима, сів перед альтернатором і взяв мікрофон. Краще було певний час попрацювати, ніж відразу аналізу — вати власні почуття. Задзвонив телефон, та він не відповів. Гелен зняла трубку в себе, й задзеленчав дзвінок. Філіпс підійшов до дверей і жестом спитав, хто це. Вона відповіла, що доктор Тревіс.
Тревіс повідомив Мартінові, що в Нью-Йоркському медичному центрі Лін Ен Лукас беззаперечно не було. Він обшукав усю лікарню, простежив усі можливі канали, за якими могло б іти переведення. Потім поцікавився у Філіпса, що він дізнався в приймальному відділенні.
— Небагато, — відповів Філіпс, запинаючись. Йому незручно було зазнатися, що після того як він завдав Тревісу стільки клопоту, сам він так ще ні про що й не дізнався. Повісивши трубку, він відразу ж набрав номер приймального відділення. Наполегливість його було винагороджено, і нарешті він дістав змогу поговорити з жінкою, відповідальною за виписування й переведення хворих. Він спитав, як може хворий залишити лікарню посеред ночі.
— Хворі — не в’язні, — донеслося з приймального відділення. — Хворий надійшов до нас із невідкладної?
— Так, — сказав Філіпс.
— Ну, тоді це звичайна справа, — пояснила жінка. — Часто ті, хто надходять з невідкладної, переводяться кудись, після того як їхній стан стабілізується, якщо їхній родинний лікар не має права дивитися за ними тут.
Філіпс пробуркотів, що розуміє, і попросив повідомити йому подробиці стосовно Лін Ен Лукас. Дані з комп’ютера приймального відділення можна було одержати, тільки набравши номер історії хвороби або дату народження, і. тому; жінка відповіла, що їй доведеться дізнатися номер у відділенні невідкладної допомоги, перш ніж вона отримає будь-яку інформацію. Вона зателефонує; йому, як тільки зможе.
Мартін знову спробував диктувати, але зосередитися було важко. Просто перед його носом висіли лікарняні картки Коллінз і Маккарті. Він згадав зауваження Деніс з приводу пап-мазків. Його знання в галузі гінекології взагалі й пап-мазків зокрема були мізерні. Одягнувши довгий білий халат і взявши картку Кетрін Коллінз, Філіпс вийшов з кабінету. Проходячи повз Гелен, він сказав, що скоро повернеться, і звелів розшукувати його по системі внутрішнього сповіщення тільки в разі крайньої необхідності.
Спершу він рушив у бібліотеку. Зрозумівши з одягу хворих, які вже могли виходити на прогулянку, що надворі негода, Філіпс вирішив скористатися тунелем. Він повернув у праве відгалуження, яким ходив додому, і так дістався до нового будинку медичного факультету. Воно було розташоване просто над маршем сходів, що вів до старого корпусу, покинутого два роки тому, коли новий став до ладу.
Передбачалося, що старий будинок модернізують, щоб забезпечити розрослі клінічні відділення на кшталт радіологічного, так гостро необхідною їм площею. Але через величезні перевидатки на час завершення нового корпусу всі гроші вже було витрачено. Минуло два роки, а в новому будинкові все ще були дільниці, що потребували додаткового фінансування. Тому проект переобладнання старого приміщення відклали на невизначений час, і клінічним відділенням доводилося чекати.
Нова будівля разюче різнилася від тієї, де минули Філіпсові студентські роки. Особливо бібліотека. Про гроші не думали, що, безумовно, й було головною причиною, через яку старий корпус досі стояв майже цілковитою пусткою. Вестибюль був просторий, підлогу вкривали килими, а вгору вели двоє різьблених сходів, прикрашених дзеркалами.
Бібліотечний каталог розмістився під дашком балкона, що утворював мезонін. Філіпс розшукав шифр стандартного підручника з гінекології. Хоча йому хотілося прочитати тільки про пап-мазки, або мазки Папаніколау[6], його не цікавив вичерпний посібник з цитології. Він знав ефективність цього аналізу; для раннього розпізнавання раку він був, очевидно, найлегший і найнадійніший. Студентом він сам брав його, і тому знав, як легко все робилося: шпателем з шийки матки знімався шар епітелію, який потім переносився на предметне скло. Чого він не пам’ятав, так це як класифікувати результати і що робити, коли з лабораторії надійде відповідь «атиповий».
На нещастя, підручник не надто допоміг. В ньому повідомлялося лише, що коли стан матки викликає підозру, слід брати пробу Шіллера. Вона полягала в тому, що шийку матки змащують розчином Люголя, і при цьому уражені раком ділянки не забарвлюються йодом. Або ж слід робити біопсію чи кольпоскопію. Що таке кольпоскопія, Філіпс не мав гадки,
