Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

Філіпс збагнув, що бачить одну з тварин, яких Маннергейм та його хлопці перетворили на розлючені чудовиська. В медцентрі знали, що останнім часом Маннергейма цікавила точна локалізація керівних осередків реакції люті. Думка інших дослідників про те, що єдиного подібного осередку немає, ні на мить не спиняла Маннергейма.

Філіпсові очі звикли до слабкого освітлення, і тепер він розгледів багато кліток. У кожній з них сиділа мавпа з тим чи іншим пошкодженням черепа. У деяких всю потиличну частину було замінено плексигласовими півкулями, крізь які проходили сотні вживлених у мозок електродів. Деякі були спокійні, наче їм зробили лоботомію.

Філіпс відштовхнувся від стіни й випростався. Не зводячи очей з осатанілої тварини, яка не припиняла волати й трусити клітку, Філіпс підняв банку з препаратом мозку Маккарті. За банкою була серія зрізів, скріплених гумкою. Філіпс прихопив і їх. Він зробив крок у бік лабораторії, коли почув, що зовнішні двері відчинилися й зачинилися. Потім долинув пригамований шум.

Мартін злякався не на жарт. Тримаючи банку, зрізи й кільце з ключами, він прочинив запасні двері віварію. Перед ним різко йшла вниз нескінченним повторенням рятівних вигинів пожежна драбина. Філіпс постояв на верхній щаблині й вирішив, що втеча не вирішить проблеми. Штовхнувши двері, перш ніж вони встигли заклацнутися, він повернувся до лабораторії.

— Док Філіпс, — промовив здивований охоронець. Його звали Пітер Кобан’ян. Він грав за баскетбольну команду медцентру і кілька разів вони з Філіпсом розмовляли пізно вночі. — Що ви тут робите?

— Шукав щось перехопити, — сказав Мартін з непроникним виразом обличчя. Він підняв банку з препаратом.

— А-а, — промовив Кабан’ян, відвертаючись. — До того, як я прийшов сюди працювати, гадав, що тільки психіатри причмелені!

— Справді, — сказав Філіпс, переступаючи вперед ватяними ногами, — треба зробити рентген цього препарату. Гадав узяти його вдень, та не вийшло… — Він кивнув другому охоронцеві, якого бачив уперше.

— Треба попереджати нас, коли йтимете сюди, — сказав Кабан’ян. — З цього Корпусу попливло кілька мікроскопів, і ми намагаємося закрити щілини.

Філіпс попросив одного з техніків-рентгенологів піднятися до нейрорадіології між двома травмами в невідкладній і порадити, що робити. Мартін марно намагався зробити рентгенівський знімок частково відпрепарованого мозку Маккарті, перекладеного на паперову тарілку. Що б він не робив, знімки виходили кепські. На всіх важко було визначити внутрішню структуру. Технік поглянув на мозок і позеленів. Після того, як він пішов, Мартін нарешті збагнув, у чім складність. Навіть незважаючи на те, що мозок був у формаліні, внутрішні структури, мабуть, настільки розклалися, що змазували будь-яку рентгенологічну картину. Філіпс відніс його разом зі зрізами до патології.

Лабораторія була не замкнена, але порожня. Якщо комусь кортить викрасти мікроскоп, подумав Філіпс, треба йти. сюди. Він прочинив двері до кімнати, де робилися розтини. Теж нікого. Йдучи вздовж довгого столу-острова з шеренгою мікроскопів, біля кожного з яких стояв диктофон, Філіпс пригадав день, коли вперше подивився на власну кров. Він згадав жах від думки, що на предметному склі виявить ознаки лейкемії. Роки в медичному коледжі були роками уявних захворювань — Мартін перехворів майже на все, що вони проходили.

В кінці кімнати він виявив бунсенівську горілку, на якій в лабораторній склянці, вируючи, кипіла вода. Він поставив банку, поклав зрізи й узявся чекати. Пройшло зовсім трохи часу, і в кімнату перехильці ввійшов гладкий патологоанатом. Він нікого не розраховував застати, бо на ходу застібав блискавку на штанях. Його звали Бенджамен Барнес.

Філіпс представився і спитав Барнеса, чи не зробить той йому послуги.

— Якої? Я хочу закінчити розтин і тому не можу нікуди переносити власну гузницю.

— У мене є кілька зрізів. Я просив би вас поглянути на них. Ну як?

— Тут скільки хочеш мікроскопів. Дивися сам.

Звернення було надто безцеремонне навіть як для колеги з іншого відділення, але Мартін примусив себе погамувати роздратування.

— Вже кілька років не дивився, — сказав він. — Крім того, це мозок. Я ніколи не був сильний у галузі мікроскопічних досліджень.

— Краще було б до ранку почекати невропатолога, — порадив Барнес.

— Результат потрібний терміново, — сказав Мартін.

Філіпсові ніколи не зустрічалися легкі на підйом гладуни, і цей патологоанатом підтверджував попередні враження.

Барнес неохоче взяв зрізи й помістив один під мікроскопом. Вивчив його, потім узяв наступний. Перегляд усіх забрав у нього близько десяти хвилин.

— Цікаво, — промовив він, — ось на, поглянь на це. — Він відсунувся, щоб Філіпс міг подивитися.

— Бачиш отвір? — спитав Барнес.

— Так.

— Там раніше була нервова клітина.

Філіпс поглянув на Барнеса.

— На цих зрізах з помітками червоним парафіновим олівцем є ділянки, де нейрони або відсутні, або в кепському стані, — сказав лікар. — Незрозуміло, бо зовсім немає слідів запалення. Не маю гадки, що це. Я визначив би це як «розсіяну загибель окремих нейронів, походження невідомого».

— Навіть не хочете припустити, що могло стати причиною? — перепитав Філіпс.

— Ні-и…

— А вам не здається, що це розсіяний склероз? — запитав Філіпс.

Лікар скорчив гримасу, наморщив лоба.

— Може. Іноді при розсіяному склерозі трапляється пошкодження сірої речовини, хоча частіше вражається біла. Але вигляд інший. Запалення було б виражене яскравіше. Але для цілковитої певності мені треба було б забарвити на мієлін.

— А як щодо кальцію? — спитав Філіпс. Він знав, що кальцій серед небагатьох інших речовин заважав рентгенологічному визначенню щільності тканини.

— Нічого, що говорило б про наявність кальцію, не бачу. Але для певності треба забарвити тканину.

— Ще одне, — промовив Філіпс. — Я хотів би мати зріз із потиличної долі, — він поплескав по кришці банки.