Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах
— Двічі телефонував секретар доктора Голдблатта, — сказала Гелен, і він чекає, що ви потелефонуєте відразу, як прийдете.
Запрацював друкуючий пристрій, і дисплей спитав Мартіна, в якій формі потрібна відповідь: цифровій чи в аналоговій. Філіпс не знав, що буде краще, і тому попросив видати обидві. Термінал наказав поставити плівку.
— А також, — монотонно вела далі Гелен, — телефонував доктор Клінтон Кларк, завідувач гінекологією. Не його секретар, а сам доктор. Мені здалося, що він вельми роздратований. Хоче, щоб ви зателефонували йому. І містер Дрейк також просив про це.
Вивід несподівано гарячково запрацював і почав вивергати сторінку за сторінкою, заповнену цифрами. Філіпс стежив за роботою машини з дедалі більшим занепокоєнням. Здавалося, що в неї стався нервовий зрив.
Гелен підвищила голос, щоб перекривати стрімке стаккато драпувального пристрою.
— Телефонував Вільям Майклз і казав — він шкодує, що не був на місці, коли ви так несподівано прийшли до них у лабораторію. Хоче, щоб ви йому зателефонували. Дзвонили з Х’юстона з приводу національного з’їзду лікарів, на якому вам пропонують головування на секції нейрорадіології. Ваша відповідь потрібна сьогодні, що ж іще…
Поки Гелен нашвидкуруч перебирала повідомлення, що встигли надійти, Філіпс виймав з комп’ютера аркуші паперу, вкриті тисячами незрозумілих цифр. Нарешті пристрій перестав друкувати числа і зобразив схему бічної проекції черепа, на якій різні ділянки мозку було позначено буквами. Філіпс зрозумів, що, розшукавши сторінку, яка відповідає літері, він отримає інформацію про потрібну область. Але пристрій не припиняв роботи. Вслід за цим він видав схеми окремих ділянок черепа, на яких відмінність щільності тканин позначалась інтенсивністю сірого забарвлення. Це був аналоговий вивід і, і на ньому легше було розібратися.
— Так, ще ось, — згадала Гелен. — Друга ангіографія не працюватиме цілий день, бо встановлюватимуть новий апарат для зарядження плівки.
Цієї хвилини Філіпс узагалі не слухав Гелен. Порівнюючи різні ділянки на аналоговому виводі, Мартін побачив, що загальна щільність уражених ділянок менша, ніж сусідніх здорових. Це здивувало його, бо, хоча зміни були й незначні, в нього склалося хибне враження, наче щільність там вища. Поглянувши на цифровий вивід, Філіпс зрозумів причину помилки. З цифрової схеми було цілком очевидно, що між сусідніми числовими величинами є значні перепади. Це пояснювало, чому на рентгенограмі були наче маленькі крапки, що свідчили, як йому здавалося, про наявність кальцію чи якоїсь іншої щільної речовини. Але машина повідомляла, що патологічні ділянки в цілому менш щільні або більш прозорі за здорову тканину, що означало, — рентгенівські промені проходили там легше. Філіпс подумав про загибель нервових клітин, яку він бачив у патології, але цього було очевидно не досить, щоб уплинути на поглинання рентгенівських променів. Таємниця, якої Філіпс не міг збагнути.
— Погляньте на це, — сказав Філіпс і показав Гелен цифровий вивід. Гелен кивнула, роблячи вигляд, наче розуміє.
— Що це означає? — поцікавилася вона.
— Не знаю, поки… — Мартін змовк, не скінчивши фрази.
— Поки що? — перепитала Гелен.
— Дайте ніж. Будь-який ніж, — в голосі Філіпса чулося збудження.
Гелен взяла ніж з бляшанки з арахісовим маслом, що стояла поруч із кавоваркою, не перестаючи дивуватися химерії свого боса. Коли вона повернулася до кабінету, то задихнулася при вигляді того, що робив Філіпс. А він виймав із формаліну людський мозок і клав його на газету. Знайомі за малюнками звивини блищали в світлі негатоскопа. Долаючи нудоту, що підступила до горла, Гелен стежила за тим, як Філіпс відрізав нерівний кавалок від задньої частини препарату. Опустивши решту мозку у формалін, він заспішив до дверей, несучи відокремлений шмат на газеті.
— Вас також чекає дружина доктора Томаса, в кабінеті, де знімають спинний мозок! — гукнула Гелен навздогін Філіпсові.
Мартін не відповів. Він швидко йшов коридором до темної фотолабораторії.
Через кілька хвилин його очі вже звикли до слабкого червоного світла. Коли він зміг чітко розрізняти всі предмети, то взяв рентгенівську плівку, поклав на неї зріз мозку і сховав до настінної шафки. Запечатавши дверцята скотчем, повісив записку: «Непроявлена плівка! Не відчиняти! Д-р Філіпс».
Деніс потелефонувала до гінекології після закінчення наради. Вона вирішила, що зможе краще познайомитися з персоналом, якщо там не знатимуть, що вона — лікар, то ж представилася просто як співробітник університету. Її здивувало, що реєстраторка попросила зачекати біля апарату. Інша жінка справила на Деніс враження кількістю питань, що на них довелося відповісти, перш ніж бути записаною на прийом. Їх цікавила інформація про загальний стан її здоров’я, а також її неврологічний статус і дані про попередні відвідини гінекології.
— Ми будемо раді з вами познайомитися, — сказала жінка, нарешті закінчуючи опит. — Так, сьогодні в нас є одне вікно в другій половині дня.
— Сьогодні нічого не вийде, — відповіла Деніс. — Можна завтра?
— Прекрасно, — погодилася жінка, — близько одинадцятої сорока п’яти?
— Гаразд, — сказала Деніс.
Повісивши трубку, вона спантеличено подумала, чому це клініка викликала в Мартіна підозру. Її початкова реакція була вельми позитивна.
Схилившись ближче до рентгенограми спинного мозку, поставленої в негатоскоп, Мартін намагався уявити собі точно, що ортопед-хірург робив зі спиною місіс Томас. Судячи з усього, він провів широку лямінектомію, що зачіпала четвертий поперековий хребець.
Цієї миті двері до філіпсового кабінету розчахнулися і до кімнати ввірвався розлючений Голдблатт. Обличчя його палало, а окуляри трималися на самісінькому кінчику носа. Мартін поглянув на нього й повернувся до рентгенограми.
Ця зневага ще дужче розізлила Голдблатта.
— Ваша зухвалість просто разюча! — загарчав він.
— Мені здається,
