Українська література » Фантастика » Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

Читаємо онлайн Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук
своїми “льотними якостями” від реактивного літака; а як іронічно посміхнеться ветеран минулої війни, навіть якщо він вірить у бога, коли священик спробує настрахати його “стрілами огненними”, та й як не посміхнутись, коли він пам’ятає битву на Волзі! Ми говоримо про те, що Алексєєв “створив цілий світ”, та коли розібратися, тут нема й натяку на щось “божественне”. Ми, люди, створили тільки умови, за яких безмежно могутні сили природи щогодини, щосекунди творять Всесвіт навколо нас. Ці сили дістали точку прикладання, знайшли вихід, а коли є всі умови для настання якоїсь події чи процесу, то подія мусить статися, процес повинен початися, байдуже, чи мова йде про революцію, чи про наукове відкриття. І часто ми можемо не знати всіх тонкощів, усіх деталей процесу, як не знає селянин всього надзвичайно складного комплексу біохімічних і фотохімічних реакцій, що відбуваються в зернині, яка проростає, в її зеленому листку, в колосі, що дозріває. Земля й вода, повітря і сонце — ось що потрібне для росту й розвитку рослини, і наші предки тисячі років тому оволоділи цим невичерпним за своїм змістом процесом.

І нехай, панове, штучна мікрогалактика внаслідок свого особливого ізольованого становища значно відрізняється від звичайних галактик. Вона розвивається за своїми внутрішніми законами, і ми зовсім безсилі якось вплинути на розумне життя, що там зародилось, і

— Але може бути протилежне!

— Так, якщо хтось із діячів, що вирішили припинити такий важливий для науки дослід, осмілиться на якісь дії, я певен, він одержить швидку й рішучу відповідь.

— І, на вашу думку, ця відповідь буде далека від гуманізму? (Запитання кореспондентки “Нью-Йорк таймс”).

— А хіба буде не гуманно знищити кількох самовпевнених йолопів, коли йдеться про врятування цілого світу? Комунізм зовсім не проповідує непротивлення злу насильством. Коли фашизм загрожував затопити кривавою хвилею увесь світ, багато з нас, та і з вас, стали на захист своєї свободи й життя і говорили з тими, хто влаштовував Майданек і Освенцім, мовою гармат, а не умовляли. Промов і так було надто багато. Що ж до гуманізму, то комунізм і є викінченим гуманізмом. Вже даруйте, що мушу знову давати вам урок політграмоти, та тільки за комунізму, тобто за повного знищення приватної власності, яка часом заступає людину, підміняє людяність розрахунком, тільки за комунізму людина набуває своєї справді людської сутності. А це, панове, означає лише одне: що людина тоді стає до кінця людяною, тобто живе для щастя кожної людини, а не для свого гаманця…

Час вичерпано, панове, на вас чекають телефони.


ПРОЩАННЯ З ЗЕМЛЕЮ

Сьогодні мене розбудив Федір Васильович.

— Вставайте, дзвонив Григор’єв, вас просять негайно приїхати в інститут. Одягайтесь мерщій, я підвезу.

У Григор’єва я застав Топанова і ще кількох ентузіастів..

— У чім річ? — запитав я,

— Вчора політ супутника Алексєєва супроводжувався регулярним порушенням радіопередач на величезній території. Виникав дуже сильний люксембург-горьковський ефект. Ось уже почалося…

Григор’єв кинувся до приймача. Голос московського диктора раптом урвався на півслові, і в кімнаті почулись звуки якоїсь телеграфної передачі. Григор’єв швидко повернув ручку. Співав італійський артист, коли він скінчив, пролунали оплески й диктор по-італійськи оголосив наступний номер.

— Яку станцію ви зараз слухали? — спитав Топанов. — Київ?

— Ось, будь ласка, Київ!

— Та в чому річ?

— А річ у тому, що в іоносфері коїться щось незрозуміле, такого регулярного ефекту досі ще не спостерігали, — пояснив Григор’єв. — Ми слухаємо Москву, а на московській хвилі раптом починається передача зовсім іншої станції. Ви чули італійського співака, напевно, з Венеції або Рима, а приймач було настроєно на Київ. І особливо легко цей ефект спостерігається, коли несуча частота радіостанції близька до частоти обертання електрона в магнітному полі Землі…

Григор’єв хотів іще щось сказати, та раптом із приймача долетів чийсь м’який і навдивовижу дзвінкий голос. Ми так розгубилися, що не одразу почали записувати. Потім усі кинулись до столу. Ця передача так запам’яталась мені, що я можу повторити її дослівно.

“Народжені вами, зненацька з’явилися ми на світ… Минули мільярди літ — для вас одна мить… Ми стали вільними, ми зіллялися з природою, ми повернулись до неї. Віднині ми не протистоїмо їй, ні, віднині ми стали головною силою, що скеровує її та діє в ній. Приречена на безперервне вмирання й відродження, природа не може без нас, людей, розв’язати своїх суперечностей. Це можемо ми, розумні істоти Всесвіту. Наше існування — це існування наших незліченних сонць, кінець кінцем існування нашої галактики.

Ми дякуємо випадкові, який дав поштовх до розвитку нашої зоряної системи. Ми вдячні усім вам, хто своєю чудесною працею зробив можливим наше існування. Різниця в перебігу часу створила небувалі труднощі на шляху спілкування між нами. Тепер ці труднощі позаду…

Особливий, винятковий характер нашого світу не лякає нас. Ми відшукали спосіб подолати всі штучні перепони й найближчим часом розпочнемо процес перетворення нашої галактики на зоряне скупчення звичайних розмірів, із звичайним темпом часу…

Цінуючи й поважаючи вашу тяжку, славну путь, не бажаючи втручатися у природний хід розвитку, не вважаючи за можливе позбавити вас щастя творити, дерзати, шукати і знаходити, боротися й перемагати, ми покидаємо вас… Прощайте, брати! Привіт вам, люди планети Земля!”

Минула секунда, друга, і в приймачі почувся голос: “Говорить Київ. Передаємо оповідання Остапа Вишні…”

В усіх країнах, що розташовані між п’ятдесятим градусом північної широти і п’ятдесятим градусом південної широти, різними мовами й діалектами прозвучало послання супутника Алексєєва.

Буквально через п’ять хвилин до нас надійшла перша телеграма, за нею друга, третя… Шанхай і Нью-Йорк, Калькутта і Туніс поспішали поздоровити, висловити своє захоплення.


* * *

В Інституті зірок йшли відбудовчі роботи. Там, де була лабораторія Алексєєва, кілька робітників ставили огорожу. Темне громаддя зливка височіло над ними. Я підійшов ближче і несподівано побачив Топанова.

— Кажуть, ви

Відгуки про книгу Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: