Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

І ось ми в професоровій машині. Яке щастя! Я їду до нього, І мені дозволено “прискіпуватись, розпитувати й випрохувати”. Це, безперечно, чудо, я мушу дякувати за нього, мабуть, вдалому перельотові — в газетах ще не висохли шпальти, присвячені авіаційній катастрофі над високим перевалом Доннер, — а можливо, зіграла свою роль усмішка стюардеси або завершення нової наукової праці, тієї самої, якій могли перешкодити “репортери й мухи”. Природно, що я ставлю питання, яке мене хвилює. — Професоре Рей, — мовлю я, коли ми сідаємо в його кабінеті, — сталося чудо: ви не вигнали мене за двері! Певен, що ваша робота скінчилася успішно!

— Чудо? — перепитує мене професор. — Як дивно… Саме про чудо я думаю зараз, саме про чудо я тільки й можу вести розмову. Чудо завжди пов’язувалося з людиною. Тварини лише жахаються спалаху блискавки або ж гуркоту грому, все незвичайне їх лякає, змушує тікати. Але людину чудо завжди приваблювало своєю таємничістю. За тих часів, коли люди криками й барабанною торохнявою намагалися прогнати страшного дракона, який пожирав сонце, тільки небагато хто записував усі прикмети й обставини затемнення, терпляче дошукувався розгадки. Минули століття, і сучасна людина підкорила собі чудо. Вона спокійно вмикає холодильник марки “Леді Айз” і влітку смакує прохолодний сік, безстрашно підносить до обличчя електробритву, здатну призвести до божевілля будь-яку раду мудреців за давніх часів. Ми звикли до чудесного навколо нас. Хіба “понтіак” останньої моделі, на якому ми приїхали, не став ще потужнішим, швидшим і елегантнішим, однак перші фордівські моделі своїм гуркотом і димом, а головне — невідомою причиною руху здатні були викликати втечу добірних частин кінних мамелюків. Я вже не говорю про вибухи водневих бомб, про підводні човни, що, не зринаючи на поверхню, можуть обігнути земну кулю, використовуючи як атомне пальне уранові стрижні, такі малі й легкі, що їх може навантажив ти одна дужа людина. Це вже чудеса для дев’ятнадцятого століття, століття, коли багато хто гадав, що після фонографа та електричної лампочки науці не пощастить нічим нас здивувати.

— Але в такому разі чудо перестає існувати взагалі, — сказав я. — Нещасне людство! Віра в чудесне так часто полегшувала його існування!

— А от і ні! — відповів професор. — Ми ніколи не перестанемо внутрішньо тремтіти перед тим, причини чого не знаємо. Хіба не сповнені почуття побожного схиляння роздуми сучасного біохіміка над таємницями життєвих процесів? А мої колеги, фахівці в галузі астрономії! Поринаючи у справді бездонну чашу Всесвіту, з міріадами зоряних світів з нитками туманностей, що казково світяться хіба не сповнюють вони свої серця захопленням, яке близьке до релігійного екстазу? Авжеж, ми, вчені, з вигляду часто люди сухі розсудливі, далекі від тривог світу, але це не так. Почуття чудесного відвідує нас набагато частіше, ніж кучеряву голову вождя канібалів, сповнену забобонів, як гарбуз повен насіння.

— Даруйте мені за сміливість, професоре, та хіба не суперечить сучасна наука релігійному почуттю?

— Чому ж? — спитав у мене Доналд Рей, чогось усміхаючись. — Я не бачу причин, особисто я з більшою приємністю наважився б нагнівити нашого шерифа, ніж парафіяльного священика, який обслуговує мене і співробітників моєї обсерваторії.

— Але сучасна наука відкрила так багато фактів, які суперечать святому писанню, — досить боязко промовив я.

— Ах, це! — розсміявся професор. — Це глибока помилка, до речі, досить поширена. Сучасна наука не може суперечити святому писанню, як мешканець морських глибин кашалот не може стати на герць із левом чи зграєю вовків. Священне писання й наука — явища різного порядку, вони просто не можуть заперечувати одне одного. Вони не мають, розумієте, придатного рингу, щоб зустрітися одне з одним. Коли я починаю думати про чудесні закони природи, про мудрість того, хто створив світ, у цю мить я нічим не відрізняюсь від найретельнішого й найщирішого парафіянина, в цю мить мене всього охоплює релігійне почуття; та коли я починаю обчислювати, скажімо, середню залишкову швидкість руху зірок якоїсь ділянки неба, цієї миті я в зовсім іншому стані. Я працюю, і я не винуватий, що стародавні жерці трохи по-іншому уявляли собі світ, ніж я, що маю в своєму розпорядженні розумні й тонкі вимірювальні прилади. Точнісінько так наш майстер-водопровідник, відкручуючи кран, який тріснув, думає цієї миті тільки про те, яка різь, ліва чи права, і ні про що більше, та це не заважає йому палко вірити й знаходити найбільшу втіху в молитві. І релігію не можна розуміти спрощено, буквально, у святому писанні я знаходжу зовсім особливу чарівність саме в тім, що всі питання, які хвилювали наших предків, так і лишились не розв’язані, так і залишаться, повірте, нерозв’язані навік-віки.

— Амінь! — сказав я. — Та хіба наука не ставить і не розв’язує все нових завдань.

— Це чудова розвага для людей, наділених розумом, схожим на мій, відшукувати и вирішувати ті чи інші завдання. Проте головні питання, що їх ставили перед собою ще стародавні мудреці, не можуть, принципово не можуть знайти собі іншого рішення, окрім визнання божественного начала. Хіба може хто-небудь сказати, нащо живемо ми, люди, який таємничий гончар зліпив Землю, і Сонце, і променисті зірки, хто вдихнув життя в травинку, що росте на луці, і в птаха, що летить у небі?.. Ні, тільки в релігійному почутті ми можемо знайти повне, хвилююче й солодке вирішення всіх цих питань, байдуже, чи ми літаємо на реактивних літаках, чи їздимо, як Ісус, на ослику. Більше того… Друже мій, прошу вашої уваги… Я певен зараз також того, що навіть у сфері науки є завдання, які можна вирішити лише з безпосередньою допомогою вищого божества. І мені, мені довелося доторкнутись своїми руками до проблеми таємничої, сповненої загадок, сповненої чудесного. Так, так, останні тижні були заповнені дуже напруженою працею, і єдиний висновок, який я міг зробити, проголошував: чудо.

— Професоре, ви так зацікавили мене, що я просто не зможу залишити вас, не довідавшись, у чім річ.

— Розумієте, я займаюсь тим, то вивчаю рух далеких зірок, намагаюсь дізнатися, куди вони пересуваються, в яких місцях перебували раніше, куди рухається наше Сонце

з роєм планет, що літають навколо нього. Як не дивно, але мені рідко доводиться зазирати в телескоп. У мене