Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

Того ж дня було влаштовано прес-конференцію для радянських та іноземних кореспондентів, на якій Топанов за дорученням Радянського уряду зробив сенсаційну заяву.

— Шановні представники радянської та іноземної преси, — сказав Топанов, — питання про радянський супутник-прискорювач набагато складніше, ніж це здається. Супутник, як ми гадаємо, здатний дати відсіч будь-якій спробі припинити його існування, незалежно від того, до яких засобів вдаються ті, хто це робить. Його неможливо знищити!

За даними, які одержано внаслідок тривалого розслідування, було встановлено, що не виключена можливість існування розумного життя навколо тих мільярдів зірок, які заповнюють собою внутрішній простір супутника-прискорювача. Так, розумного життя в добу його дуже високого розквіту, бо штучна галактика відносно старіша не тільки за нашу Землю, але й за всю нашу Галактику.

Розумні істоти на цих мікроскопічних планетах, можливо, фізично відрізняються від нас, людей, та в разі якщо скористатися з цієї гіпотези, все негайно ж знаходить своє пояснення. Мільйони своїх років тому, рахуючи за їхнім літочисленням, вони розселилися спершу в навколозоряних просторах і, очевидно, об’єднали свої зусилля. Безперечно, що їм відомі незрівнянно глибші закони природи, ніж нам, їхню могутність годі порівняти з тим етапом, якого досягла земна наука й техніка. Кожен, хто уважно стежив за поступом науки в двадцятому столітті, ясно бачить зростаючий темп розвитку всіх галузей знання. За сто років людство пройшло шлях розвитку від пари до потужних електричних машин та атомних станцій, провадяться посилені роботи в усіх країнах світу по освоєнню термоядерних реакцій. Ви всі знаєте, що людина, яка вперше розщепила атом, — я говорю про Резерфорда — відносила практичне застосування атомної енергії до 2000 року. А всім відомо, що вже в 1945 році вибухнула перша атомна бомба, а 1954 року дала струм перша атомна електростанція.

Темп розвитку все прискорюється і в наші дні. Людство вийшло в космос, створюються десятки й сотні штучних супутників Землі, Сонця і планет. Аж ніяк неможливо уявити могутність і велич людства хоч би через десять тисяч років, а в даному разі доводиться говорити про мільярди літ! Доводиться враховувати силу й могутність не лише людства однієї якоїсь планети, а силу й могутність об’єднаного, вільного людства багатьох і багатьох мільйонів планет. Мені й моїм товаришам, які вивчали всі матеріали, пов’язані з запуском і дослідженням супутника, цілком ясно, що сама спроба знищити цілий світ, населений живими й розумними істотами, блюзнірство, злочин проти людяності.

Єдине, що змушує мене зараз спокійно дивитися в майбутнє, це те, що з погляду штучної галактики ми, наша Земля, є звичайною планетою з досить невисоким рівнем науки й техніки і не можемо бути небезпечними. Нам належить пройти довгий і славний шлях боротьби й праці, перш ніж зможемо вступити до якогось товариства розумних істот, які народились на різних планетах. У нас усе в майбутньому, найзапекліші битви і найпрекрасніші пісні. Ми переможемо, це безсумнівно, але я не хотів би, щоб людина заплямувала себе свідомою спробою знищити цілий світ, цілу галактику… “Зупиніться, панове, доки не пізно, не грайтеся з вогнем!” — ось що мені доручено переказати через ваші газети.

— Пане Топанов, — скоромовкою вигукнув представник газети “Монд”, — ви щойно говорили про страшенну, я згодний з вами, відповідальність тих, хто спробує знищити цей штучно створений світ. Але дозвольте звернутись до першої заяви радянського Телеграфного агентства. В ній говорилося, що катастрофи зазнали працівники вашої лабораторії саме в той момент, коли вони намагалися роз’єднати всю конструкцію летючого прискорювача. Ми чуємо від вас гучні слова й заклики до гуманізму. Як же ви розглядаєте вашу власну спробу, адже ви самі хотіли знищити цей штучний світ?

— Об’єктивно така спроба була неправильна, але працівники лабораторії, як тепер зовсім точно з’ясовано, не припускали думки про можливість існування життя навколо цих мікрозірок. Очевидно, вони були так захоплені всім ходом цього небувалого експерименту, що, одержавши штучно зародки зірок, вважали цей експеримент загалом закінченим. Можливо, що вони побоювались їхнього подальшого розвитку.

— Але ж незнання це не виправдання! — зауважив кореспондент “Юнайтед Пресс”. — Ви забороняєте західному світові гріховний вчинок, проте у ваших словах нема засудження аналогічних дій радянських учених.

— Ну що ж, — швидко відказав Топанов, — якщо ви заговорили про гріх і подібні категорії, то я вам відповім у тому ж дусі… “Прости їх, господи, бо не знають, що чинять”… Творці цієї нової галактики жорстоко поплатилися за свою необачність, за деяку свою обмеженість. Вони досі перебувають у прозорій кришталевій гробниці, яка миттю утворилася під час катастрофи. Ми будемо вшановувати їхню пам’ять, а з їхньої помилки усім нам слід зробити висновок.

— Максиме Федоровичу, — звернувся до Топанова представник газети “Правда”, — ви говорите про можливе об’єднання всіх розумних істот галактики. В якій формі ви собі уявляєте таке об’єднання?

— Хоч би у формі “великого кільця” письменників-фантастів.[5] В усякому разі, це буде об’єднання вільних і рівноправних жителів різних планет, різних зоряних підсистем. Об’єднання на грунті спільних інтересів, які можуть хвилювати розумні істоти, подібно до того, як країни соціалістичного табору, згуртовані навічно єдністю ідеології і завданнями, що стоять перед ними.

— Пане Топанов! — голосно вигукнула кореспондентка “Нью-Йорк таймс”. — Пане Топанов, ви, мабуть, вважаєте, що ці крихітні чоловічки, проживши мільярди літ, не знайдуть нічого кращого, як об’єднатися на засадах комунізму?

— Авжеж, вважаю. (У залі великий гамір.) Заспокойтесь, панове, заспокойтесь. Вважаю тому, що світогляд комунізму, ідеологія комуністичної партії є єдино правильним і єдино практично плідним наслідком усього розвитку філософії. Вважаю за потрібне заявити, що успіх експерименту, який знайшов вираження у створенні ділянки простору з іншою плинністю часу, в чималій мірі завдячує систематичному й свідомому застосуванню філософії діалектичного матеріалізму в природознавстві.

— Пане Топанов (запитання ставить кореспондент журналу