Поріг безсмертя - Кшиштоф Борунь

— Хосе Браго, як і кожен з нас, — продукт світу, в якому він жив і в якому існує й сьогодні, — трохи помовчавши, почав професор. — Це передусім людина, сповнена турбот, бажань і побоювань. Вас, можливо, дивує, чому, прагнучи зберегти експеримент у таємниці, ми ризикнули надрукувати твори Браго під його іменем? Аж ніяк не задля того, щоб здивувати світ. Просто Браго, якого протягом багатьох років, не розуміли читачі, недооцінювали критики, який ледве-ледве виборов право говорити з людьми своїми творами, сумував за славою, за визнанням. Це дуже по-людському. Треба його зрозуміти. Невже ж ми могли позбавити його цього права, позбавити можливості бути свідком заслуженого тріумфу? Певна річ, це було пов'язане з чималим риском, але іншого виходу я не знайшов.

Ми зупинилися перед невеликими дверима в кінці коридора. Боннард добув. з кишені в'язку ключів. Відімкнувши, впустив мене до довгастого вузького приміщення без вікон, стіни якого були геть завішані полицями, де стояло повно коробок з номерами. Взявши одну з них, він одкрив її, вийняв рулон широкої телетайпної стрічки й заходився поволі розмотувати.

— Ось, прочитайте! — промовив він нарешті.

Я з цікавістю переглянув стрічку. Проте на ній були виписані лише довгі рядки не зв'язаних між собою слів. Подекуди це були навіть частини слів, що рясніли помилками й перекрученнями.

— Це перші спроби контакту після втрати зв'язку з тілом, — пояснив професор. — Ще не було виходу на систему синтезу звуків, і електричні сигнали, що передавалися ефекторами нейродину, просто перекодовувалися друкарським пристроєм. Зрештою, сигнали були ідентифіковані ще в період переносу особистості. Як бачите — тут цілковитий хаос. Майже нічого не можна зрозуміти.

Боннард сховав стрічку і приніс другу. Тепер це були речення, щоправда, кострубаті й недоладні, та з них уже можна було добрати сенс.

— Це через рік… Процес відновлення прогресував, — пояснив, учений.

— А коли Браго востаннє розмовляв із священиком Альберді, він уже був без мозку? — опитав я.

— Не зовсім. Щоправда, кору головного мозку вже вийняли, і її функції перейняв на себе нейродин, сполучаючись мільйонами відгалужень із стовбуром мозку, а також з органами слуху і мовлення.

— А зір?

— Тоді Браго вже не бачив. До речі, проблема зору досі не розв'язана нами до кінця. Правда, читати він уже може. Тобто розшифровувати окремі літери й прості геометричні фігури, але кількість рецепторних елементів, на жаль, дуже мала порівняно з складною сітківкою людського ока, а тому й гострота зору невелика — Хосе бачить усе немовби крізь туман.

— Одначе в «Порозі безсмертя» він користувався знімками… — пригадалося мені відкриття де Ліма.

— Атож. Хосе наполегливо прагне дотримуватись реальності. В таких випадках хтось неодмінно розповідає йому все, що бачить.

Боннард знову сховав стрічку і приніс іще одну.

— Ось вам сам «Поріг», — мовив він.

Це вже був текст, досконалий за формою і змістом, безліч машинописних правок, зроблених поміж рядками, свідчили про сам творчий процес.

— А Браго багато читає? — спитав я, придивляючись до тексту.

— Надзвичайно багато. Нейродин спроможний сприймати й аналізувати Інформацію значно швидше, ніж природний мозок.

— Невже можливо створення штучного мозку, досконалішого за людський?

Боннард уважно подивився на мене. Відтак узяв у мене стрічку й заходився поволі й акуратно скручувати її.

— Психологічні та суспільні наслідки експерименту куди значливіші, ніж ви гадаєте, — мовив він нарешті. — Те, про що я говорив досі, — лише один бік медалі. Наше прагнення якнайдовше зберігати таємницю має ще одну поважну причину. Як ви, напевно, помітили, Браго пише дедалі краще. Постає питання: чи вершини, що їх він сягнув, є проявом природного зростання його таланту, чи, можливо, випливають із властивостей самоорганізації нейродину? Все свідчить про те, що відбувається останнє… Зважте на те, що пухлина в мозкові й подальше перенесення особистості викликали надто серйозні порушення, а саме — психічну хворобу, не кажучи вже про значні прогалини й деформації в запису пам'яті. Безперечно, все це повинно було спричинитися до регресу, а не до розвитку таланту. А втім, спочатку справді так і було. Одначе протягом кількох останніх років, попри труднощі емоціонального характеру, які переживає Браго, ми бачимо виразний і швидкий поступ. Незалежно від того, якою ціною треба за це заплатити, нейродин справді відкриває можливість штучним шляхом досягти того, що ми називаємо геніальністю. А це вже накладає на нас відповідальність незрівнянно більшу, ніж навіть відкриття перспективи безсмертя. Ясна річ, у даному разі йдеться не так про геніальність письменника й художника, як передусім про геніальність учених, правителів, політиків… Мабуть, вам не треба пояснювати, що це означає!

— Можливо, ми нарешті зможемо розв'язати всі проблеми нашого світу…

Боннард глузливо засміявся.

— Ви простодушний оптиміст. Кожне нове відкриття народжує нові проблеми, нові ускладнення. Певна річ, темпи розвитку науки і технічного вдосконалення людини різко прискорилися б, і чимало нинішніх турбот перестало б нас гнітити. Та чи зуміє сучасний світ використати ці можливості в належний спосіб? Боюся, що ні! Здається, немає відкриття й винаходу, що його не можна було б використати проти людини… Ви гадаєте, нейродин не може бути засобом пригноблення людства?

Я відчував, як мені передається неспокій, що, напевно, багато років мучив цього незвичайного чоловіка.

— Розумію. Проте навряд чи таке сенсаційне відкриття вдасться приховати. Як мені відомо, над нейродином працюють уже, зрештою, вчені кількох країн… Чи є гарантія, що де-небудь… — я замовк.

— Гарантії немає. Але… — Боннард завагався. — Бачте… ми намагаємося завчасу протидіяти розвиткові досліджень у небезпечному напрямку. Річ у тім, що ні найтовщі мури, ні найпильніша варта не зможуть запобігти небезпеці. Навпаки, вони тільки викличуть недовіру і небезпечне суперництво. Гарантією, коли в даному разі взагалі можна говорити про якусь форму гарантії, є повний обмін інформацією і заборона проведення серйозних експериментів, котрі не