Поріг безсмертя - Кшиштоф Борунь

точніше, до взаємодії з нервовими клітинами живого організму. Ця взаємодія полягає переважно у прийомі й передачі електричних сигналів. Такий двосторонній зв'язок, ясна річ, забезпечує нейродину контакт із довколишнім середовищем і внаслідок процесів пристосування веде до відповідного формування, його внутрішньої структури. Не мучитиму вас тонкощами, а скажу тільки: саме нейродин є матеріальною основою, здатною сприйняти запис особистості. Одне слово, нейродин спроможний порівняно швидко, до того ж зовсім не порушуючи фізичної й хімічної структури живих клітин, злитися з мозком живої істоти. Спочатку він являє собою ніби нову, цілком позбавлену запису ділянку мозку. Однак поступово нейродин дедалі повніше вступає в динамічні процеси, що відбуваються в структурі мозку. Така взаємодія триває досить довго, і коли поволі, частинами виймати з черепа справжній мозок, нейродинна структура більше й більше перейматиме на себе запис особистості. І кінець кінцем, коли навіть мозок зовсім загине, запис, перейнятий нейродином, лишиться.

— Отже, щось на взірець протезу мозку?! — вигукнув я, не приховуючи захоплення.

Задоволена усмішка промайнула на Бон-нардовому обличчі.

— І так і ні… З психологічної точки зору — так! Особистість перенесена на нейродинну структуру. Щоправда, мушу застерегти: ця процедура надто складна і пов'язана з серйозними психічними порушеннями. Зрештою, переміщена особистість не є достеменна копія колишньої. Існують значні прогалини в пам'яті, з'являються нові властивості… Але свідомість власного існування і безперервність психічного життя залишається. А це найважливіше.

— І все-таки це протез! Можливо, ще не досконалий, але безперечно протез мозку. Напевно, невдовзі можна буде замінювати цілі ділянки мозку?..

— На жаль, ні, — зітхнувши, відповів професор. — Бо, по-перше, як уже я казав, метаболізм нейродину геть відрізняється од білкового. Підтримання його вимагає складної апаратури. По-друге ж, перешкодою, яка цілком унеможливлює протезування, є те, що нейродин у широкому обсязі перейняти на себе функції головного мозку може тільки тоді, коли його складність, а отже й маса, буде достатньо велика. Для протезування людського мозку найменшої, так би мовити, критичної складності ми досягаємо тоді, коли кількість речовини, взятої для експерименту, має об'єм близько півтора кубометра, тобто в чотирнадцять разів більша за об'єм людського тіла. На жаль, нейродинного мозку ми не можемо носити у власному черепі…

— Однак усе це так дивовижно, що важко взагалі звикнутися з думкою, ніби…

— Авжеж, любий мій адвокате, — ущипливо перебив мене Боннард. — Ви хотіли звинуватити мене у вбивстві Хосе Браго, порушити проти мене судову справу… Хосе був безнадійно хворий, приречений на смерть. Пухлина в мозкові… Ви розумієте? Я врятував його особистість, його душу, якщо послугуватися твоєю термінологією, Ест. Більше того, я дав йому шанс на безсмертя. Те, чого насправді не зумів досі дати ніхто ні на землі, ні на небі…

Я здивовано дивився на Боннарда, усвідомлюючи, що цієї миті побачив ще одне його обличчя…

Я перевів погляд на священика Альберді, але він був такий приголомшений, що не пробував навіть відбити нападу.

Боннард замовк. Тепер він стояв перед нами випроставшись, а обличчя його весніло. Він вочевидь утішався із враження, що його справив на нас.

Священик неспокійно ворухнувся і крадькома зиркнув на інтерком. Професор помітив цей погляд, і в його очах з'явився блиск, який я вже раз помітив під час розмови. Він підійшов до столу і клацнув одним із перемикачів, розташованих на стінці динаміка.

— Хосе! У нас гості! — промовив він у мікрофон чотири слова.

— Хто? — почулося з динаміка вкрай повільно вимовлене слово.

— Ест Альберді й адвокат, про якого тобі казала Далі. Твоя колишня дружина чекає в холі.

На мить залягла тиша.

— Ти хочеш, щоб я з нею поговорив?

Голос був низький, приємного тембру, тільки надміру виразно й правильно вимовляв окремі слова.

— Це залежить від тебе… — сказав Боннард в інтерком.

Знову запала тиша. Я подумав, що все це, можливо, жахливе шахрайство, розраховане на те, аби ввести в оману мене, отже й Боннардових супротивників. Може, в такий спосіб Боннард хоче викликати збентеження й послабити враження, яке справило на громадську думку відкриття професора Гомеза, або принаймні виграти час?.. Проте яка була в усьому цьому роль Катерини?

— Гаразд, — знову пролунав голос з інтеркома. — Я побалакаю з нею. Пізніше. А зараз лишіть мене самого з Естебано.

Священик як загіпнотизований дивився на скриньку інтеркома.

— Ходімо, — пошепки мовив до мене професор. — Я вам дещо покажу…

XIII

Після залитого світлом кабінету коридор, здавалося, потопав у темряві. Професор Бон-нард причинив двері і, неквапливо засунувши руку в кишеню халата, витяг звідти плаский портсигар.

— Запалите?

— З приємністю, — відповів я, беручи цигарку.

— Я звик палити в коридорі, — почав Бон-нард, підносячи мені запальничку. — Нейродин не терпить диму… Зрештою, ходімо в архів. Ви побачите цікаві документи — перші рукописи, а певніше, «мозкописи» Браго.

— Мушу зізнатися — я геть приголомшений… Не розумію тільки одного: чому оце відкриття тримається в таємниці?

— Я гадаю, вам ще багато чого доведеться зрозуміти! Передусім, чи ви усвідомлюєте собі, що означає їв- перспективі подолання порогу безсмертя? Уявіть собі, що станеться, коли звістка про це, до того ж надміру перебільшена і перекручена безвідповідальними пресою і радіо, облетить світ. Боюся, людство ще іне підготовлене до прийняття цього дару науки. Важко передбачити суспільні наслідки потрясіння, коли люди дізнаються, що вони не конче мусять умирати… Ми досі не знаємо, що являє собою дар безсмертя — добродіяння чи… прокляття. Ви читали «Поріг безсмертя»?

— Читав.

— Як ви гадаєте, його писала щаслива людина?.. Здобуття права на безсмертя аж ніяк не означає здобуття права на вічне щастя… І я дедалі дужче побоююсь, що моя праця — гонитва за… власною тінню. Ми робимо все, щоб дати Браго всього-на-всього… Ілюзію щастя.

Ми поволі йшли довгим, широким коридором, я слухав Боннарда і починав розуміти, що, мабуть, тільки тепер під машкарою