Хто боїться смерті - Ннеді Окорафор

Я робила нотатки загостреною видовженою вуглинкою на папірці. Спершу він вимагав, щоб я запам’ятовувала всі уроки, але я найкраще навчаюся, коли щось записую.

— Також серед твоїх знарядь — здатність змінювати свою подобу. Отже, ти вже маєш знаряддя для застосування двох із чотирьох Аспектів. А якщо замислитися, то в тебе є знаряддя і для третього. Ти вмієш співати. Спілкування. — Він кивнув і насупився. — Так, ша.

— Ми йшли до цього довго, тож послухай. — Він ненадовго замовкнув. — І відклади ту вуглинку — записувати це тобі не можна. В жодному разі не навчай цього людей, крім тих, хто також пройшов ініціацію.

— Не буду, — збентежено пообіцяла я.

Звісно, як ти розумієш, я збрехала, бо розповідаю все це тобі. Тоді я казала правду. Але відтоді сталося багато всякого. Тепер таємниці значать для мене менше. Але я розумію, чому цих уроків не знайти ніде, навіть у Домі Осуґбо — у місці, що, як я знаю тепер, витурило мене своїми обурливими витівками. Воно знало, що навчати мене може тільки Аро.

— Навіть Мвіті, — додав він.

— Гаразд.

Аро засукав довгі рукави.

— Ти несла ці знання, відколи… познайомилася зі мною. Це може стати у пригоді, а може й не стати. Побачимо.

Я кивнула.

— Все засновано на рівновазі. — Він поглянув на мене, перевіряючи, чи я слухаю.

Я кивнула.

— Золоте правило таке: хай сидить і орел, і яструб. Хай п’є і верблюд, і лисиця. За цим гнучким, але довговічним правилом існують усі місця. Рівновагу неможливо порушити, але її можна поставити під загрозу. Саме тоді все й іде шкереберть. Кажи щось, щоб я знав, що ти мене чуєш.

— Гаразд, — озвалася я. Він хотів, щоб моє розуміння постійно підтверджувалося.

— Містичні аспекти — це прояви всього на світі. Чаклун може маніпулювати ними за допомогою своїх знарядь, щоб спричиняти якісь події. Це не «чари» з дитячих казок. Застосування Аспектів значно складніше за будь-яке джуджу.

— Ясно, — сказала я.

— Але в ньому є своя логіка, безжальна спокійна логіка. Все, у що необхідно вірити, можна побачити, помацати чи відчути. Ми не такі глухі до того, що оточує нас і міститься в нас, Оньєсонву. Якщо ти уважно слухаєш, то можеш це зрозуміти.

— Ясно, — сказала я.

Він зупинився.

— Це складно. Я ще ніколи не казав про це вголос. Це чудно.

Я зачекала.

— Аспектів чотири, — голосно промовив він. — Окіке, алусі, ммуо, ува.

— Окіке? — перепитала я, не втримавшись. — Але ж…

— Це просто назви. Велика Книга стверджує, що люди з народу океке були першими людьми на Землі. Містичні аспекти були відомі задовго до появи цієї нещасної книжки. Велику Книгу написав чаклун, який вважав себе пророком. Назви, назви, назви, — промовив він і змахнув рукою. — Вони не завжди рівняються за значенням.

— Ясно, — сказала я.

— Аспект ува символізує фізичний світ, тіло, — промовив Аро. — Зміни, смерть, життя, зв’язок. Ти ешу. Це твоє знаряддя для маніпуляцій ним.

Я наморщила лоба й кивнула.

— Аспект ммуо — це дичавина, — сказав він і змахнув рукою, наче проводячи нею по хвильках на воді. — Величезна енергія дає тобі планерувати дичавиною, несучи тягар життя. Життя дуже важке. Ти двічі побувала в дичавині. Підозрюю, були й інші випадки, коли ти туди ступала.

— Але ж…

— Не перебивай, — наказав він. — Аспект алусі символізує сили, божества, духів, істот, не пов’язаних з ува. Маскарад, якого ти зустріла, прийшовши сюди вперше, був алусі. Алусі населяють дичавину. Правлять алусі й світом ува. Дурні чародії та ворожбити вважають, що все навпаки, — він сухо розсміявся.

— Нарешті, аспект окіке представляє собою Творця. Цього аспекту не можна торкнутися. Жодним знаряддям не можна віднадити Творця від того, що Він створив. — Він розкинув руки. — Арсенал чаклуна, до якого належать чаклунські інструменти, називається наукою бушу. — Він замовкнув і став чекати. Я зрозуміла, що час ставити запитання.

— Як я можу… Я була в дичавині — це означає, що я була мертва?

Аро тільки знизав плечима.

— Слова, назви, слова, назви. Часом вони не мають значення. — Він плеснув у долоні й підвівся. — Зараз я навчу тебе того, від чого тобі стане зле. У Мвіти сьогодні урок у цілительки, але з цим нічого не можна вдіяти. Він повернеться досить скоро, щоб за потреби доглянути тебе. Ходімо. Попіклуймося про моїх кіз.

У повітці біля хатини Аро сиділи в затінку кози, чорна й бура. Коли ми підійшли ближче, чорна коза підвелася й розвернулася. Нам добре було видно, як її анус відкрився і виштовхнув із себе крихітні чорні кульки калу. Через козячий послід запах у повітці посилився ще більше, мускусний, гострий через сухість і спеку. Я насупилася й роздула ніздрі від огиди. Мені ніколи не подобався цей запах, хоча козлятину я їла.

— А, ось вона, доброволиця, — засміявся Аро. Взявши чорну козу за маленькі ріжки, він повів її за хатину.

— Візьми, — сказав він і поклав мою руку на один ріг. Тоді зайшов у свою хатину. Я опустила погляд на козу, яка спробувала звільнити голову з моєї хватки. Коли я обернулася, Аро якраз вийшов із хатини з великим ножем.

Я підняла руку, зупиняючи його. Він обійшов мене, схопив козу за ріг, повернув її голову й розрізав їй горлянку. Я була така наструнчена до бою, що сприйняла кров кози та її вражене, зболене мекання як власні. Не розуміючи, що роблю, я стала на коліна біля нажаханої тварини, притиснула руку до її скривавленої горлянки та заплющила очі.

— Рано! — сказав він, схопив мене за руку й потягнув назад. Я незграбно сіла на пісок. «Що це зараз було?» — тільки й думалося мені, поки коза в мене на очах помирала від втрати крові. Її очі стали сонними. Вона опустилася на вузлуваті коліна, докірливо глипаючи на Аро.

— Ще ніколи не бачив, щоб це робив хтось невчений, — сказав Аро самому собі.

— Що? — задихано перепитала я, дивлячись,