Vivat Academia! - Любов Базь

— Я не думав, що зможу вижити у районах беззаконня, — вже в котрий раз відповів Даблдекер. — А стати сильнішим міг, або вступивши до Академії, або вирушивши сюди на постійне прожиття.

— Навіщо тобі ця маячня — сильнішим ставати? — насупилася Ела. — Якась дурня, вибач, звичайно…

— Помста, — замість Даблдекера Елі відповіла Ляна. — Нічого, якщо я розповім Елі?

Слово «помста» змусило Ляну пригадати вчорашнього хлопчика: його ненависть була такою ж беззмістовною, як та, котрою опікувався Даблдекер. І все ж щось у цьому викликало повагу, мабуть, рішучість, з якою було зроблено вибір.

— Розповідай, — махнув рукою Даблдекер, — навряд чи вона мене ще колись побачить. До того ж, не така це вже таємниця.

— Що ти маєш на увазі під «навряд чи»? — насторожилася Ела. — Таки продати мене хочеш, га?

— Із тобою клопоту забагато, — відрізав Даблдекер, — занадто активна. І взагалі, я продаю не людей, а інформацію.

— Він інформатор районів беззаконня, — нагадала Ляна, — один із кращих.

— Не треба мені лестити, — насупився Даблдекер. — Завжди ти це робила, Ляно, і зараз не вгаваєш.

Ляна видихнула із полегкістю. От тепер вона була певна того, що це — справді Даблдекер. Щось у ньому могло зазнати змін, але стрижень його особистості лишився незламаним.

— Даблдекер втратив свою сім’ю, коли йому було тринадцять років, — неголосно почала Ляна. — Він погано пам’ятає, що тоді сталося. Це було у передмісті. Єдине, що лишилося в пам’яті Даблдекера — обличчя якогось юнака. Можливо, це був убивця. Даблдекер неодноразово намагався пригадати це обличчя у подробицях, намалювати, та не міг.

— Не сказати, що я тільки цим і займався, — перебив Ляну Даблдекер. — Ти теж не лише своє минуле згадати намагалася. Хоча, можливо, переймалася цим більше за мене.

— Мені більше чого згадувати треба, — заперечила Ляна. — Я взагалі нічого про себе не знаю до тієї миті, як прийшла на вступні тести в Академію.

— Важко тобі, — в котрий раз поспівчував Даблдекер. Перевів погляд на Елу: — А от мені, можна сказати, пощастило. Після смерті моїх батьків я був усиновлений, отримав гідне виховання, все як треба.

— Проте думки про те, щоб знайти того юнака і помститися йому, не облишив, — підхопила Ляна, — як я його не відмовляла.

Дівчина відчувала: відчуженість, що була між нею та Даблдекером на початку розмови, зникає. Тепер вони могли знову говорити, як колись, доповнюючи фрази одне одного.

На першому курсі З-Цегли і ображена Воля дражнили їх обох, називаючи «коханцями», і Ляна завжди заперечувала, а Даблдекер тільки рукою махав. Мабуть, теж вважав: їх лише братом і сестрою назвати можна, як не друзями.

— А коли я вилетів з Академії, — вів далі Даблдекер, — і Ляна переховувала мене в своїй кімнаті…

— Ляна що?! — Ела витріщилася на них як на щось зроду небачене. — І я про це не знала?! Ну, ти даєш, подруго…

— Даблдекер не хотів повертатися до своїх прийомних батьків, — сказала Ляна. — Я дозволила йому лишитися у мене.

— І одного разу до кімнати Ляни завітав Безглуздий Івейн, — сказав Даблдекер. — Знаєш його?

В Академії всі знали Безглуздого Івейна. Цей хлопець більшу частину часу був не зовсім при своєму розумі. Спеціалізація Івейна мала чудернацьку назву «стихійні пророкування». Коротше кажучи, він міг передбачати майбутнє.

— Аякже, — пробурмотіла Ела, — цей… Безглуздий… якось мені пророчити майбутнє відмовився.

— Ти його просила?! — оце вже було новиною для Ляни.

— Просила, — кивнула Ела. — Хотіла про нареченого свого дізнатися. А цей… завернув мене він. Сказав, що сама дізнаюсь, як час прийде.

— Гм… А не такий він уже і Безглуздий, — зробила висновок Ляна. — Можливо, і тобі, Даблдекере, правду сказав…

— Ти ж в це не віриш, — озвався Даблдекер.

— А що саме він тобі сказав? — зацікавилася Ела. — Майбутнє?

— Типу того, — знизав плечима Даблдекер. Розкоркував другу банку шипучки, відпив. — Він сказав, що в районах беззаконня я зустріну того юнака. Того, котрий вбив моїх батьків. Причому я бачив — Безглуздий Івейн занурений у глибокий транс. Він, мабуть, потім і не пам’ятав, що зі мною говорив. Інакше обов’язково доповів би про мою небажану присутність у гуртожитку. І Ляну виселили б…

— А от я не чула, як Івейн Даблдекерові це говорив, — сказала Ляна. — І досі в його пророкування не вірю.

— Але Ляна, — Даблдекер звертався до Ели, — сказала мені, щоб я йшов у райони беззаконня, якщо вважаю, наче так треба зробити. Щоб я ставав сильнішим. Щоб помстився — і викинув усякий дур з голови. Вона не стала відмовляти мене чи заперечувати. Вона, єдина, мене підтримала.

Я не став нікому повідомляти про своє переселення у райони беззаконня. Знала тільки Ляна.

— І нікому про це не сказала, — зітхнула Ела. — Вмієш ти секрети зберігати, подруго… До останнього мовчала, що до тебе йдемо! — Остання фраза Ели була звернена до Даблдекера.

— Власне, мені цікаво, чому ви до мене прийшли, — натякнув хлопець, — та ще й так несподівано. Ти наражалася на велику небезпеку, Ляно. У мене могли бути… гості.

— Гості? — Ляна гостро поглянула на нього. — Які?

— Я знайшов дещо небезпечне, — зізнався Даблдекер. — Щось, чого взагалі не має існувати, якщо ми хочемо жити, як раніше. І тепер… Ви наїлися? — Хлопець раптово змінив тему. — Не заперечуєте, як ми до спальні перейдемо?

— З твого боку нечемно запрошувати дівчат у власну спальню, — за інерцією відгукнулася Ела. Схаменулася: — Тобто, я не заперечую!

Мабуть, збагнула, як і Ляна — Даблдекер кличе їх туди не просто так.

Прихопивши із собою третю банку шипучки, хлопець підвівся. Оглядаючи, м’яко кажучи, не шикарну квартиру Даблдекера, дівчата рушили за ним. Ляна здогадувалася, чому один із кращих інформаторів районів беззаконня мешкає в не найрозкішніших умовах: кому-кому, я йому ніяк не можна було світитися і хвалитися власними статками.

Спальня Даблдекера мала чудернацький вигляд. Тут не було навіть натяку на ліжко. Замість цього в центрі кімнати стояло щось на кшталт дерев’яної піраміди. Вона мала метр у висоту і приблизно два в довжину.

— Що це таке? — в шоці запитала Ела.

— Я тут сплю, — мимохідь пояснив Даблдекер.

— У цій… піраміді? — Ела слів не знаходила.

— Коли я в ній, на мене не діють ніякі Слова і візерунки, — сказав хлопець. — Свідомість очищується, і таке інше. Вам теж варто спробувати.

— А я ще подумала, що ти досить цікавий хлопець, — трагічним тоном зауважила Ела. — А ти в піраміді спиш. Де ж твоя жінка спати буде?

— Його жінка — це клята помста, — тихенько сказала Ляна. — А її краще замкненою в піраміді тримати.

— Я вам не піраміду хотів показати, — згадав