Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

«Сципіон Африканський», патрульний винищувач, повертався на Марс після дворічного маршруту Поясом. Вони обидва йшли до захопленого гравітацією ядра комети за кілька сотень тисяч кілометрів від Хірона, аби поновити запаси води.

Коли старательске відро вперше потрапило в зону дії озброєння, «Сципіон» помітив високошвидкісний корабель, який прямував приблизно в їхній бік. Усі марсіянські прес-релізи як один повідомляли, що «Сципіон» декілька разів намагався його зупинити. Піратські касти всі вели про те, що це лайно і жодна зі станцій прослуховування в Поясі нічого подібного не зафіксувала. Усі погоджувалися, що марсіянин відкрив вогонь з гармат точкового захисту і перетворив «Сінлунь» на тліючий шлак.

Реакція була передбачувана, мов у елементарній фізиці. Марс направив пару десятків бортів для «підтримки» порядку. Базіки з АЗП закликали до війни, і все менше й менше незалежних сайтів і кастів з ними не погоджувалися. Величезний невблаганний механізм війни став ще на крок ближче до відкритої битви.

Ну і хтось на Церері віддав на восьми чи дев’ятигодинні тортури уродженого на Марсі Енріке Дос Сантоса, а залишки приколотив до стіни в дев’ятому секторі біля водоочистки. Його було ідентифіковано за терміналом, який кинули на долівці поряд з обручкою і тонким гаманцем зі шкірзаму з кредитними картками і трьома тисячами нових єн, що були в обігу на Європі.

Мертвого марсіянина було прибито до стіни за допомогою однозарядного геологічного костиля.

Шість годин по тому повітроочищувачі так і не змогли видалити кислий сморід з приміщення. Криміналісти узяли проби. Вони готувалися зрізати нещасного.

Міллера завжди дивувало, наскільки спокійно виглядали мерці. Якими б жахливими не були обставини, розслаблений спокій, що приходив наприкінці, походив на сон. Його завжди цікавило, чи відчуватиме він у призначений час такий релакс.

– Камери спостереження? – запитав детектив.

– Вимкнено три дні тому, – повідомила його нова напарниця, – діти поламали.

Октавія Масс спочатку працювала у відділі злочинів проти особистості, ще в ті часи, коли «Стар Ґелікс» розділив насилля по дрібнішим напрямам. По тому вона була в підрозділі з розслідування зґвалтувань. Згодом декілька місяців у злочинах проти дітей. Якщо у жінки й залишалася душа, то настільки тонка, що через неї можна було дивитись. Її очі ніколи не виражали нічого, крім посередньої здивованості.

– Ми знаємо, що то за діти?

– Якісь бахури згори, – відповіла напарник, – зафіксовані, оштрафовані, відпущені.

– Тре їх повернути, – порадив Міллер, – цікаво, чи не платив їм хтось, щоб винесли камери.

– Я б закладалася проти.

– Ну, тоді хто б це не зробив, він знав, що камери зламані.

– Хтось із техніків?

– Чи копів.

Масс облизнула губи і знизала плечима. Вона була белтером у третьому коліні. Її родина була на кораблях, як той, котрий знищив «Сципіон». Шкіра, кістки і хрящі, які висіли перед нею, не були для неї новиною. Ти відпускаєш молоток під прискоренням – і він падає на палубу. Твій уряд вбиває шість родин етнічних китайських старателів – і хтось прибиває тебе до жилої скелі Церери метровим костилем з титанового сплаву. Зуб за зуб.

– Мають бути наслідки, – сказав Міллер, а подумки додав: «Це не мертвяк, це заява. Це виклик на війну».

– Їх не буде, – відповіла Масс.

«Війна вже тут, заявлена чи ні».

– Еге ж, ти права. Їх не буде.

– Ти хочеш повідомити родичів? Я піду перегляну відео з віддалених камер. Вони не в коридорі палили йому пальці, а приперли звідкілясь.

– Угу, – мовив Міллер, – в мене є бланк зі співчуттями. Можу заповнити. Жінка?

– Не в курсі, не дивилася.

У відділку Міллер сидів собі сам за столом. Масс вже мала свій стіл за два відсіки і обладнала так, як їй було зручно. Стіл Гейвлока стояв пустим, його вже двічі протерли, так, наче режимники хотіли, щоб і дух землянський не пах над їхнім добрим старим белтерським стільцем. Міллер відкрив справу мерця, знайшов найближчого родича. Жун-Їі Дос Сантос, працює на Ганімеді. Шість років одружена. Дітей немає. Ну хоч щось позитивне: якщо мусиш вмерти наглою смертю, то нема для чого залишати по собі слід.

Він перейшов до списку формулярів листів, увів у новому вікні ім’я вдови і контактну адресу. Шановна місіс Дос Сантос, з великою скорботою повідомляю вас бла-бла-бла. Ваш (він вибрав з меню) чоловік був вагомим і поважним членом суспільства Церери, і я запевняю вас, що ми зробимо усе можливе, аби його вбивця чи вбивці були притягнуті до відповідальності за вчинене. Ваш...

Це було не по-людськи. Це було безособово холодно і пустельно, мов вакуум. Той шмат м’яса в коридорі був реальним чоловіком з бажаннями і страхами, як і будь-хто інший. Міллеру стало цікаво, як його характеризує ситуація, в якій він так легко ігнорує факти? Та все він знав і так. Листа відправив і спробував не заглиблюватися в біль від того, що відбувається.

На табло повно повідомлень. Кількість пригод була вдвічі більша від звичної. Ось так воно і виглядає, подумав детектив. Ні заворушень, ні боїв, ані перестрілок з морпіхами в коридорах. Просто купа нерозслідуваних вбивств.

Але тут же виправив сам себе: ось як воно виглядатиме незабаром. Та це не робило його наступне завдання легшим. Шаддід була у своєму кабінеті.

– Чим можу допомогти?

– Мені потрібно зробити запит стенограми розслідування, – мовив він, – але це трохи нестандарт, тому, як мені здається, запит має проходити через вас.

– Я гляну, – відповіла капітан і відкинулась на кріслі. – Що нам треба отримати?

Міллер кивнув, немов підтверджуючи, що саме таких слів він від неї і очікував.

– Джим Голден. Землянин з «Кентербері». Приблизно зараз Марс мав би вже підібрати його людей. І мені треба лист для запиту розшифровки допиту.

– Ви ведете справу, яка пов’язана з «Кентербері?»

– Так, відповів Міллер, схоже, що так.

– Ану розповідайте.

– Це додаткове завдання по Жулі Мао. Я ж її розшукую...

– Я бачила ваш рапорт.

– Отже, ви знаєте, що вона була пов’язана з АЗП. Наскільки мені відомо, вона була на фрейтері, який виконував рейс на замовлення Альянсу.

– Докази є?

– Мені розповів один АЗПшник.

– Під запис?

– Ні, неформально.

– І як це пов’язано зі знищенням марсіянським флотом «Кентербері»?

– Вона була на «Скопулі», – відповів Міллер, – цей борт було використано як наживку,