Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– Джиме, коридор зовні та кімната з іншого боку у вакуумі, – мовила жінка, – корабель має пробоїни.

Голден почав відповідати, та звернув увагу на теку, якою Наомі заклеїла пробоїну. На білій обкладинці було надруковано чорними літерами «Аварійні процедури КРФМ». Він мусив задушити сміх, аби не виглядати маніяком.

– Джиме? – звернулася Наомі стурбовано.

– Я в порядку, Наомі, – відповів Джим і глибоко вдихнув. – Як довго латки протримаються?

Старпом знизала руками, потім почала збирати волосся на голові в пучок, збираючись перев’язати їх червоною еластичною стрічкою.

– Поки повітря не закінчиться. Якщо довкола нас вакуум, це означає, що кімнату живлять аварійні балони, та їх стане не більш ніж на декілька годин.

– Типу, шкодуєш, що ми не наділи наші довбані скафандри?

– Та це не має значення, – відповів Алекс, – якби ми прийшли в них, то все одно мусіли б зняти.

– Варт було б спробувати, – не здавався Амос.

– Ну якщо хочеш повернутися у часі і зробити це – то будь-ласка.

Наомі твердо прикрикнула:

– Агов!

Про Шеда всі мовчали. Що є сил намагалися не дивитися на тіло.

Голден прочистив горло, аби привернути увагу, потім підплив до Шеда, дивлячись на нього. Застиг, даючи усім час оглянути обезголовлене тіло, потім витяг ковдру з шухляди під кушеткою, обмотав тіло та прив’язав ременями з тієї ж кушетки.

– Шеда вбито. Ми у серйозній небезпеці. Розборки не продовжать наші життя ні на секунду,– промовляв Голден, оглядаючи команду, – а що продовжить?

Ніхто ні слова не вимовив. Джим звернувся перше до старпома:

– Наомі, що може втримати нас живими довше, аніж те, що ми щойно зробили?

– Я подивлюся, чи зможу знайти аварійне повітря. Кімната розрахована на шістьох, а нас лише... четверо. Можливо, мені вдасться прикрутити струмінь, аби надовше стало.

– Добре, дякую. Алексе?

– Якщо хтось ще є, крім нас, то вони шукатимуть вцілілих. Я почав грюкати в переборку. У вакуумі вони нас не почують, але якщо є приміщення з атмосферою, то звук проходитиме металом.

– План нівроку. Я відмовляюсь вірити, що ми єдині вцілілі на судні, – Голден повернувся до механіка. – Амосе?

– Дай-но перевірити панель зв’язку. Мо, вдасться додзвонитися на місток чи до аварійної команди, або, холєра, хоч кудись.

– Дякую, мені дуже подобається ідея повідомити комусь, що ми живі.

Люди взялися до роботи, Голден плавав біля Шеда. Наомі висмикувала панель доступу з переборки. Алекс заліз на палубу, вперся руками в кушетку і почав грюкати черевиками в переборку. Кімната трохи вібрувала після кожного удару. Амос дістав з кишені мультитул, щоб розібрати комунікаційну панель.

Упевнившись, що всі зайняті, капітан поклав руку на Шедове плече біля червоної плями.

– Мені дуже шкода, – прошепотів він тілу. Очі пекло, і він натиснув на них кісточками пальців.

Модуль зв’язку було приєднано до стіни лише дротами, коли він продзижчав один раз. Амос зойкнув і відштовхнувся так сильно, що полетів через кімнату. Голден перехопив механіка, викрутивши йому плече у спробі загасити стодвадцятикілограмовий імпульс здорованя-землянина.

Комунікатор задзижчав ще раз. Голден відпустив Амоса і підплив до пристрою. Жовтий діод загорівся біля білої кнопки. Щойно Джим натиснув її, пролунав голос лейтенанта Келлі.

– Відійдіть від люку, ми заходимо.

– Хапайтесь за щось, – крикнув Голден команді, потім схопив ремені кушетки і намотав їх на руку та передпліччя.

Коли люк відкрився, Голден очікував, що все повітря вийде. Натомість почувся гучний тріск і тиск лише трохи знизився. У коридорі тонкі шматки пластику, пристиковані до стін, утворили імпровізований шлюз. Стіни камери небезпечно напнулися від атмосфери, але тримались. Всередині новоствореного шлюзу Келлі і три його морпіхи, зодягнені у важку вакуумну броню, перли достатньо зброї для перемоги у декількох невеликих війнах.

Піхота залетіла в кімнату зі зброєю напоготові та зачинила за собою люк. Один з них штовхнув Голдену велику сумку.

– П’ять скафандрів. Одягайте, – наказав лейтенант. Його очі перебігли від кривавої ковдри Шеда до латок на стіні.

– Втрати?

– Наш медик, Шед Гарві, – відповів Голден.

– Отож. Якого біса? – голосно запитав Амос. – І хто ж це накостиляв вашій веселенькій яхточці?

Наомі і Алекс мовчки діставали костюми з сумки.

– Я не знаю, – відповів Келлі, – але ми відходимо прямо зараз. Мені наказано відправити вас геть на рятівному кораблі. У нас менше десяти хвилин, аби дістатися ангару, перевірити корабель і залишити зону бою. Швидше вдягайтесь.

Голден одягав костюм і уявляв цю евакуаційну гонку.

– Лейтенанте, «Доннаджер» розвалився?

– Ще ні, але нас узяли на абордаж.

– Тоді чого ми втікаємо?

– Ми програли.

Келлі не стукав з нетерпінням ногою по палубі, поки вони герметизували скафандри. Голден міг заприсягтися, що це лише через активовані магніти у взутті. Щойно всі були готові, лейтенант швидко перевірив радіо кожного, тоді вийшов у коридор. Восьмеро осіб, четверо з яких у силових обладунках, зробили міні-шлюз затісним. Келлі дістав з піхов на грудях важкий ніж і швидким рухом розпанахав пластиковий бар’єр. Люк за їхніми спинами з грюкотом закрився, повітря з коридору зникло разом із беззвучним шурхотом пластику. Келлі вибіг у коридор, команда намагалася не відставати.

– Ми рухаємось якнайшвидше до кільових ліфтів, – розповів морпіх по радіо, – після абордажної тривоги вони заблоковані, але я можу відкрити одні двері і ми полетимо по шахті в ангар. Все продубльовано. Побачите ворогів – не зупиняйтесь. Постійно рухайтесь, ми потурбуємось про ворога. Прийнято?

– Прийнято, лейтенанте, – видихнув Голден. – Навіщо вас брати на абордаж?

– Командно-інформаційний центр, – відповів Алекс, – це ж Святий Грааль. Коди, призначення, ядра комп’ютерів, процедури. Захоплення КІЦу лінійного судна – це жаданий сон будь-якого стратега.

– Припинити теревені, – мовив Келлі, та Голден не звернув на нього уваги.

– То це означає, що вони радше підірвуть реактор, аніж дозволять такому статися?

– Угу. Стандартний алгоритм при абордажі. Морпіхи тримають місток, КІЦ і машинне. Якщо хоч одне буде захоплено, хтось з двох інших натисне кнопку, і на кілька секунд корабель стане сонцем.

– «Стандартний алгоритм», – огризнувся Келлі, – там же мої друзі.

– Пробач, Ель Ті, – мовив Алекс, – я служив на «Бендоні». Навіть і не думав шуткувати.

Вони повернули за ріг і вперлися в ліфти.