Поріг безсмертя - Кшиштоф Борунь

— Я не бачився з сеньйориною Далі чотири дні.

— Звідкіля ж ви тоді знаєте про галюцинації?

— Я скажу вам пізніше. Зараз ми не маємо часу. Комісія вже, мабуть, нетерпеливо чекає на нас, — пробував я виграти час.

— Але ж, напевно, не від Долорес? — запитав він підозріло.

— Ні. Я ж вам уже сказав. Ходімо! — поквапив я його, щоб уникнути розпитувань.

З-поміж чоловіків, що чекали на нас перед церквою, я особисто знав тільки двох: слідчого Кастелло і де Ліма. Сеньйори Долорес не було. Мене здивувала присутність якогось поштивого, сповненого гідності священика. Як виявилося згодом, це був благочинний Алессандрі, близький приятель родини де Ліма і колега Альберді по семінарії, а тепер одна з найвпливовіших осіб у курії.

Як експерта було запрошено професора Гомеза, видатного фахівця в галузі судової медицини, його супроводив молодий лікар-асистент, а також дантист, котрий протягом кількох років лікував Хосе Браго.

Після знайомства священик Альберді провів нас до цвинтарної брами, де вже чекали двоє тамтешніх поліцейських разом з найнятими у селі трьома копачами. Залишивши одного поліцейського коло брами, щоб він не пускав за паркан цікавих, ми вузькою стежкою рушили поміж могилами. Це були здебільшого бідні й занедбані могили, тільки поблизу церкви і просто під її стінами я помітив кілька величних, напевно, дуже давніх пам'ятників.

Могила Хосе Браго була в глибині цвинтаря, майже біля самісінького муру. На новій, мабуть, недавно покладеній плиті сяяли золоті літери й цифри. Ми поставали довкола могили, розбившись на кілька груп. Слідчий Кастелло разом з протоколістом підійшов до Альберді і голосно, щоб усі чули, мовив:

— Запитую присутнього тут священика Еетебана Бартоломео Альберді, настоятеля парафії в Пунто-де-Віста, чи може він підтвердити, що на цьому місці дня 25 березня 1994 року в його присутності була похована домовина з прахом, визнаним прахом Хосе Браго, письменника, що народився 4 травня 1955 року в Ріо-де-Жанейро і помер 20 березня 1994 року в інституті нейрокібернетики імені Самуеля Бурта, поблизу Пунто-де-Віста?

— Підтверджую, — відповів Альберді.

— Запитую парафіяльного священика Естебано Бартоломео Альберді, — вів далі слідчий, — чи дає він згоду на відкриття могили, визнаної могилою згаданого Хосе Браго?

На мить погляди Альберді й Алессандрі зустрілися.

— Даю згоду! — відповів Альберді, але в його голосі я відчув тривогу.

— Прошу відкрити могилу, — повернувся Кастелло до копачів.

Я підійшов до слідчого.

— Ви повідомили про ексгумацію професорові Боннарду? — спитав я впівголоса.

— Не думаю, щоб у цьому була необхідність, — лаконічно відповів Кастелло і наказав поліцейському, який стояв по другий бік могили — Сержанте! Проженіть отих дітей!

Кивком він показав угору: на мурі сиділо кілька сільських бешкетників, з цікавістю розглядаючи нас.

— Геть звідси! — гримнув сержант, і на мурі тої ж миті нікого не стало.

Я відчув дотик чиєїсь руки. Це де Ліма підійшов до мене і, беручи мене попідруч, сказав:

— Пройдемося трохи… Ви не заперечуєте?..

Копачі зрушили кам'яну плиту й притулили її до сусідньої могили.

— Ходімо, — відповів я.

Де Ліма повів мене на бічну стежку. За нами вже чувся скрегіт лопат об кам'янистий грунт.

Якусь хвилину ми йшли мовчки. Я чекав, коли де Ліма заговорить, але він зволікав, певно, не знаючи, з чого почати.

— Я чув, що ви казали слідчому… — нарешті промовив він пошепки, ніби трохи збентежившись. — Не зрозумійте мене хибно, але… краще не питати про це… так прямо…

— Про Боннарда?

— Авжеж. Це справа… делікатна. Зрештою, ви й самі розумієте. Повідомляти Боннарда було б тактично неправильно. А формально в цьому немає потреби. Це могло б дуже ускладнити справу. Річ у тім, що існують дві можливості. Уявімо собі, що прах, який ми знайдемо в могилі, справді належить Хосе Браго і нам до того ж не вдасться виявити на ньому ніяких пошкоджень, які вказують на експериментування… Слідство буде припинене… а втім, формально воно взагалі ще й не почато… Проти інституту Бурта ніхто не висував звинувачень. Тому Боннард не може мати ніяких претензій. Навіть коли він довідається про ексгумацію, ми можемо сказати, що в нас були інші причини…

Він якось дивно наголосив на останніх словах, але перш ніж я встиг запитати, що він має на увазі, де Ліма повів далі:

— Проте є серйозні підстави сподіватися, що справа поверне на інше. Скажімо, труп не буде трупом Хосе Браго або ж виявиться, що на ньому провадили якісь підозрілі лікувальні процедури… Тоді ситуація стане ясна. Офіційне порушення слідства буде цілком виправдане, і ми інакше поговоримо з Боннардом! Якщо ж він передчасно довідається, до чого ми прагнемо, йому. легше буде протидіяти. У директора Боннарда чимало друзів… В країні і за кордоном… Натиснуть десь на якусь кнопку, і справа перейде до рук іншого слідчого.

— Розумію! Хитро задумано…

— Кастелло — міцний горішок, з ним вони не впораються. Йому б тільки знайти за що зачепитися. Зрештою, ви знаєте — це людина з ідеально чистими руками. Йому ніхто не може ні за що дорікнути.

— Так, я його знаю. То він відкопав цього дантиста?

— Ні. Про нього згадала Долорес. Але запросити, звичайно, запропонував він. Перевірка зубів дуже допомагає при ідентифікації. Правда, основною прикметою має бути відсутність ребер, але ж скелет міг зазнати значних змін…

— Я бачу, ви передбачили все. Боюся, ви маєте до мене слушні претензії, що я так мало допоміг…

— Ні, ні! — квапливо заперечив де Ліма. — На вашу ініціативу ми сподіваємося лише в другій фазі. Вас, так само, як і Кастелло, наші суперники не можуть ні в чому звинуватити. А це дуже важливо!

— Здається, ви забули тільки про одне: слід було все-таки запросити на ексгумацію фотографа.

— Знімки