Поріг безсмертя - Кшиштоф Борунь

— А може, мені все-таки ще трохи побути з вами… — невпевнено промовив я.

— Ні… ні… Ідіть уже… Скажіть Ноці, хай побуде тут… коло мене.

Я підвівся. Альберді запитливо дивився мені в очі. Я не знав, чи мені вже йти, чи почекати.

— Ви бачили… отой… хрестик? — нарешті спитав він тихо.

Я кивнув головою.

— Це я… — уривчасто прошепотів священик. — Не можу собі простити.

— Але ж… Нічого страшного не сталося, — намагався я його втішити. — Зрештою, ще нічого не відомо. Спершу прочитайте книжку…

Альберді заплющив очі.

— Ідіть і повертайтеся, — промовив він згодом уже майже спокійно.

Коло церкви я зустрів благочинного Алессандрі. На настирливі запитання репортерів він відповідав ввічливо, але рішуче.

— Я не даю ніяких інтерв'ю. З усіма запитаннями звертайтеся до слідчого Кастелло.

Побачивши мене, він зупинився і, подавши репортерам знак, аби відійшли, спитав:

— Священик Альберді у себе вдома?

— Так, але йому дуже зле. Ви хочете його провідати?

— Авжеж, — коротко відповів Алессандрі і за мить додав: —Дякую вам, сеньйоре адвокате, що ви про нього потурбувалися.

— Є вже результати експертизи? — запитав я, стишуючи голос, щоб не почули репортери.

Він кивнув.

— Деякі, — відповів ухильно і, злегка пригнувшись, зник у дверях церкви.

Я прискорив ходу.

Труна вже була опущена, і копачі прикривали могилу дошками. Професор Гомез, уже без халата, диктував щось протоколістові, а його асистент складав інструмент. Біля нього на землі стояла закрита кругла металева скринька. Слідчий Кастелло віддавав якісь розпорядження сержантові поліції.

Я підійшов до де Ліма, який стояв, дослухаючись до того, що диктує професор. Той уже, власне, кінчав, і я міг нарешті задовольнити свою цікавість.

— Де ви поділися, сеньйоре адвокате? Ви вже знаєте наслідки? — вигукнув де Ліма, побачивши мене.

— На жаль, я мусив подбати про священика Альберді. Сердешний заслаб. Ну, як наші експерти?

— Побоювання підтвердилися! — сказав де Ліма з погано приховуваним задоволенням.

— Отже, це не Браго?

— Браго. Немає сумніву — це він. Річ у експериментах! Бідолашний Хосе!.. З ним поводилися, як із піддослідним кроликом.

— Отець благочинний казав мені, що немає ще остаточних результатів…

— У принципі висновки однозначні. Залишилися тільки додаткові дослідження. У професора немає тут умов і всього необхідного інструменту. Тому вія забирає череп до себе в лабораторію.

— Для цього потрібно кілька днів, — додав Гомез.

Я глянув на круглу скриньку і відчув спазму в шлункові.

— Чи впевнені ви все-таки, професоре, що то експерименти, а не необхідні лікувальні процедури? — запитав я по хвилі.

— Так. Я цілком упевнений. А втім, це видно відразу. Якби ви побачили, що вони з ним витворяли… Жахливо!.. Зрештою, я можу вам показати, — він підійшов до скриньки і вже потягся до вічка, але я заперечив.

— Дякую… Ні, ні, я не хочу… Я вам вірю.

Професор поблажливо всміхнувся.

— Я бачу, нерви підводять. Однак попереджаю: як адвокат і уповноважений звинувачувальної сторони, ви мусите ознайомитися принаймні з знімками.

Над ранок мене розбудив телефон. Стомлений і напівсонний — майже всю ніч мене мучили страхіття, — я підняв трубку, проклинаючи в душі винахідника телефону, а також того, хто дзвонить до мене в таку ранню годину.

Одначе вже перших слів було досить, щоб сон миттю щез. Телефонувала Катерина.

— Даруй, що піднімаю тебе з ліжка, але пізніше ми не зможемо зв'язатися, а справа дуже пильна. Вранці зателефонуєш або краще особисто поїдеш до де Ліма і скажеш їм, що відмовляєшся вести їхню справу. Можеш їм, звичайно, допомогти знайти іншого адвоката. Зроби це спокійно, без скандалу… Зрештою, ти це вмієш.

Я був геть ошелешений.

— Це… неможливо. Опівдні я, як адвокат де Ліма, повинен офіційно подати позов проти інституту Бурта.

— Отже, ти його ще не подав? — щиро зраділа вона. — То й не подавай. Це зробить за тебе твій наступник.

— А якщо вони не згодяться? Я зобов'язаний протягом двох тижнів з моменту відмови подавати юридичну допомогу своїм клієнтам.

— Ніхто не може тебе примусити. Мені здається, ти маєш право відмовитися від справи, сказавши, що вона тобі не до снаги.

— Тоді мені треб, а подати апеляцію до адвокатської колегії…

— Ну, то й подай.

— Але чому саме зараз? Що я скажу де Ліма? З якої причини?

— Причина проста і переконлива: ти не віриш, що професор винен, що він експериментував над Хосе Браго. Ясно?

— Ба! Саме зараз у мене й виникли щодо цього серйозні сумніви. Розтин засвідчив — на Браго експериментували. Професор Гомез — безперечно авторитет. Не кажучи вже про те, що це людина чесна і заслуговує повної довіри.

— Це не має ніякого значення, — голос Катерини звучав на диво байдуже.

— Як це — не має значення? Що ти кажеш?! — обурено вигукнув я.

— Та ти не нервуй. Це справді не має ніякого значення. Вір мені! Здається, ти можеш мені довіряти, — я відчув у її голосі нетерпіння.

— Гомез забрав череп Браго в лабораторію для докладного вивчення…

— Ну й нехай собі вивчає. Тебе це не обходить.

— Нічого не розумію…

— Ти сьогодні ж дізнаєшся про все. В полудень поїдеш у Пунто-де-Віста…

— Я тільки вчора ввечері звідти повернувся!

— Знаю. Можливо, цього разу ти додому не повернешся. Заночуєш в інституті.

— В інституті?!

— Нам треба багато про що поговорити. Може, професор Боннард доручить тобі вести справу Браго.