Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко

class="book">— Поки що — ні, — сказав Джеймс, недовірливо позираючи на Клайда.

— Брешеш, Коротун, прекрасно все розумієш! Наприклад, якщо дивитися на такі світила, як сині очі нашої знайомої на літеру «Меджі»…

— Облиш, б-будь ласка, ці д-дурні з-зауваження, — раптом розсердився Джеймс Марчі, войовничо висунувши вперед борідку, немов наїжуючись. — Я к-кажу тобі цілком с-серйозно, а т-ти… І взагалі, що за манера говорити так про дівчину — «на літеру Меджі»!.. Зовсім неповажливо! — Він скоса поглянув на палатку Фреда, наче Меджі Бейкер могла почути їхню розмову.

— Гаразд, не буду, — весело відгукнувся Клайд. — Отож про що ти питав?

— Що слід, мабуть, розповісти Меджі історію з плісенню… ну, як усе це трапилося.

— Та я й сам подумую про це, — сказав Клайд, — тільки от — чи зрозуміє вона?

— Вона? Чи зрозуміє? Та як же вона може не зрозуміти? — обурився Джеймс. — Якщо Фред, товстошкірий Фред усе зрозумів, так Меджі з її вдумливою світлою голівкою…

— Ти повторюєшся, Коротун, — повчально зауважив Клайд. — Здається, ти вже не раз говорив про «світлу голову» на мою адресу… І я ще просив тебе не улещувати мене, чи не так?

— Ну гаразд, нехай, — покірно погодився Джеймс. — А що, хіба не може бути світлою голова і в тебе, і в неї? — простодушно додав він, з ваганням дивлячись на приятеля.

— Та ні, будь ласка, я не заперечую, — усміхнувся Клайд. — До речі, он і товстошкірий Фред, — вказав він очима на узлісся. — Фред, іди швидше! — гукнув він. — Знаєш, хто до нас приїхав? Ніколи не вгадаєш!

— А ось і я, хлопці!

З палатки Фреда вийшла свіжа, сяюча і ледь-ледь засоромлена Меджі Бейкер у короткій смугастій спідниці і білій кофті. Вона підставила руки гарячому промінню сонця, легкий вітерець грався з її пухнастим бронзовим волоссям.

Дівчина привітно усміхалась, але Клайд бачив, як тривожно тремтять її довгі вії, а сині очі вп’ялися у високу плечисту постать Фреда, який прямував, розмахуючи рушницею, до палаток.

17

Так чи інакше, зустріч відбулася на високому рівні, у дружній і теплій обстановці, як охарактеризував би її в думці Клайд. Фред шумно вітав Меджі й заявив, що вона прекрасно зробила, приїхавши сюди. Він навіть не заперечував проти того, що вона оселилася в його палатці, і сказав, що влаштується на свіжому повітрі. Все склалося чудово. Навіть Джеймс Марчі, який спочатку неспокійно переступав з ноги на ногу і непевно переводив погляд то на Фреда, то на Меджі, почав усміхатися й сказав:

— Ну, ось, бачите, Меджі, а ви хвилювалися, що нема Фреда!..

— Та невже? — раптом з незрозумілою іронією поцікавився Фред Стапльтон, відшукуючи пачку сигарет у кишенях. Вийнявши її, він байдуже спитав: — Чи, немає в тебе сірників, Клайд? Мої кудись пропали… Значить, хвилювалася?

Меджі щось швидко й засоромлено заговорила, немов виправдовуючись і пояснюючи, що вона спитала тільки між іншим, де він, і Джеймс, мабуть, жартував, коли сказав, що вона хвилювалася. А Коротун лише розгублено кліпав очима, підтакуючи їй: він не розумів ані дивної іронії, що була в словах Фреда, ані раптової засоромленості Меджі. Адже ж він сказав щиро. І раптом отака реакція… Навіть коли Фреду Стапльтону і здалося щось не так, то навіщо було підкреслювати це іронічним зауваженням? А якщо Меджі запитувала й хвилювалася, так хіба це не природно? До кого ж вона їхала, як не до Фреда? Не до нього ж, Джеймса, і не до Клайда, зрозуміло… хоч, звичайно, це було б дуже приємно, коли б Меджі… ні, ні, не треба й думати про таке. «А проте — о Меджі!» — подумав ще Джеймс і злякано прикрив собі рота рукою: йому здалося, що він промовив її ім’я вголос, так воно ще дзвеніло в його вухах. Фред позіхнув.

— Щось я, братці-кролики, втомився в лісі, хоч і невдале було полювання, — сказав він, потягуючись. — Треба трішечки відпочити, чи що.

— Будь ласка, Фред, іди в свою палатку, я вже зробила все, що треба було, — квапилась Меджі, зазираючи йому в очі. — А я… я пройдуся тут з Клайдом і Джеймсом, мені буде дуже приємно, — додала вона, немов благаючи в них підтримки.

— Ну що ж, можна й так, — великодушно погодився Фред, кидаючи недокурок у траву. — Знаєш, у нас тут деякі труднощі з палатками. У Джеймса, наприклад, живе його космічна плісень, їй надано окреме приміщення…

— Яка плісень? — здивувалася Меджі.

— Е, Коротун тобі все розповість, — поблажливо усміхнувся Фред. — Я вже втомився слухати всю цю нісенітницю. В крайньому разі, і Клайд допоможе, бо у них з Джеймсом ось уже другий день тільки й розмов, що про плісень, комах і навіть про мишей.

І він, позіхаючи, рушив до своєї палатки, Меджі розгублено поглядала то на нього, то на Клайда і Джеймса. І важко було зрозуміти, що більше вразило її: чи згадування Фреда про якусь космічну плісень, сказане з такою зневагою, чи ще зневажливіше ставлення Фреда до її приїзду в табір. Він стомився, йому, бач, треба поспати саме тоді, коли вона приїхала, а їй так хочеться побути з ним, саме з ним, а не з його друзями!

Уже входячи в палатку, Фред обернувся й, чарівно усміхаючись, сказав:

— А ввечері ти, певна річ, займеш моє місце в палатці, Меджі. Спати вночі на свіжому повітрі мені буде навіть корисно, отож ти не турбуйся!

Він прикрив за собою завісу.

Меджі відчувала, як у неї до очей підступають сльози, і, щоб приховати це, стрімголов помчала до іншої палатки. Навіщо Клайду і Джеймсу бачити, як вона засмучена й збентежена?

— Подивимось, що у вас тут за плісень! — гукнула вона так весело й жваво, мов нічого й не сталося. — Ану, показуйте!

— Меджі, туди не можна! — крикнув стривожений Клайд.

— Меджі! О Меджі, стоп! — Джеймс Марчі одним стрибком перехопив дівчину й зупинив її вже біля входу