Невидимий риф - Григор Угаров

— А ви хіба — співучасник заколотників?

— Співучасник?! — сіпнувся Кріпс.

— Інакше-бо чим ще можна пояснити ваше втручання? — ущіпливо запитав Загорський. — Чи, може, ви вболіваєте за Акулою?

— Що ви маєте на увазі? На що натякаєте? — засичав Кріпс.

— Ви все добре розумієте! Я не маю ніяких сумнівів щодо ролі вашого Шнайдера

— Може, ви ще скажете, що я підбурював матросів бунтувати на власному кораблі?

— Хтозна: можливо, ви маєте від цього користь?

— Я?!

— Ви!

Загорський стискав у руці пістолет. Було зрозуміло, що це — пусті балачки. В особі Акули Кріпс утрачав свою єдину підпору, та хоч-не-хоч йому довелося відступити…

І він відступив… Але це був тільки вправний маневр. Кріпс знав: коли він провадитиме цю суперечку далі, то може викритися те, що він — убивця, що це через нього загинув екіпаж корабля Луїса Ліпмана…

Тим-то Кріпс сягнув рукою до кишені Жозефа Брауна, вийняв звідти пляшку віскі, зробив з неї кілька ковтків і, вдаючи з себе людину, що починає заспокоюватися, промовив:

— Вибачте, панове! Нерви…

Ця раптова зміна вразила капітана.

Загорському теж здалося, ніби сталося щось незвичайне, та ніяких сумнівів бути не могло — Кріпс стояв серед них, і вони чули його слова на власні вуха.

Ту мить Загорському щось сяйнуло, і він звернувся до Кріпса:

— А тепер, сер, коли бунт ліквідовано, я хочу вам сказати, що той негр, в якого стріляв хтось із цих негідників, урятував також і ваше життя!

Кріпса пересмикнуло, та він опанував себе.

— Я вас не розумію…

— Він знешкодив Акулу й Гріна!

— Лабала? Хіба він живий?

Загорський кивнув головою. Кріпс повернув Браунові пляшку, засунув руки в кишені плаща і, не проронивши ані слова, швидко попростував до своєї каюти.

Три години перегодом професор Загорський запросив до себе капітана.

— Яка відстань до Абалули?

— Двісті миль, сер!

— Двісті миль? — задумливо повторив фізик і втупив очі в ілюмінатор. Йому здалося, ніби рухливі кола втрачають яскравість і їхні барви тануть у сонячному сяйві.

— Що це означає? — не стримався капітан.

— Ми входимо в найнебезпечнішу зону, якщо вірити Ліпманові.

— Ліпман був чесний моряк.

— Шкода, що він загинув.

— Що його вбили! — виправив Загорського Жозеф Браун.

Загорський зміряв його тривалим поглядом.

— Убили, сер! — повторив Жозеф Браун.

— Звідки ви знаєте про це?

— Чув від матросів.

— Так, це правда, але поки що не будемо про це говорити. Прийде час, і тоді ми скажемо про це на повен голос! А зараз у нас є важливіші справи!

Жозеф Браун помовчав і запитав:

— Чи ви переборете ті сили, що перетинають кораблям шлях до Абалули?

— Перед нами не чарка віскі, капітане.

— Я це розумію, — відказав Браун.

— Якщо вірити Ліпманові, то коли ми підійдемо до острова на сто миль…

— … нас трусонуть оті невидимі дияволи, — докінчив його думку капітан. — А що ж у такому випадку повинен робити капітан корабля?

— Стояти на містку й поволі вести корабель до Абалули!

Жозеф Браун усміхнувся і простяг руку до пляшки, що стояла на письмовому столі.

Хильнувши з неї добру половину, він шепнув на вухо Загорському:

— Тримай негра якнайдалі від Кріпса! Здається мені, що той негр був єдиним свідком катастрофи на кораблі, яким командував Ліпман. А ця катастрофа, — капітан зробив наголос на останньому слові, — ця катастрофа сталася за дуже таємничих обставин! Вибух! Корабель злетів у повітря — і немає жодної живої людини!

Загорський випростався:

— Звідки ви знаєте ці подробиці?

— Акула звірився Грінові. Акула був знаряддям у Кріпсових руках! Це само собою зрозуміло, — пояснював Браун. — А заколот…

— … заколот — звичайнісінька димова завіса… — розвинув далі його думку Загорський. — Вони хотіли вбити негра й таким чином знищити сліди… А ми їм заважаємо!

— Професоре, що б вони зробили з нами, коли б їхня змова вдалася?

Загорський звів плечима:

— Про це можна лише здогадуватися.

— А як ви гадаєте?

— В ролі арбітра виступав би Кріпс. Він би нас помилував. Потім ви знову піднялися б на капітанський місток, а я пішов би до апаратної!

— Гм! — хитнув головою капітан, натоптуючи тютюном люльку. — Добре скроєно…

Незвичайні події на кораблі на цьому не скінчилися. Надвечір Загорський побачив заарештованих на палубі. Біля них стояв матрос, озброєний автоматом. Раптом з гурту в'язнів у подертому одязі вибіг Педро Грін і, здійнявши над головою зв'язані руки, заволав:

— Сер, змилуйтесь над нами, сер!

Акула люто засичав, штовхнув Гріна в спину, і той гепнувся на підлогу.

«Що все це означає?» — здивувався професор.

Акула визивно кашлянув і сплюнув.

— Сер, я не винний! — знову долинув писклявий голос Педро Гріна.

— Звичайно, не винний! — кинув йому Акула. — Винний його вченість — болгарський професор.

— Не мели дурниць, Шнайдере! — попередив Акулу вартовий.

Акула розлючено сіпнув головою.

— Він веде нас на неминучу смерть!

— Ми пливемо слідом за Ліпманом!

— За Ліпманом! — повторив хтось із заарештованих.

— Замовкніть! — підступив до них вартовий.

Педро Грін вискочив з-під ніг у Акули й поповз до Загорського.

— Я стрілятиму, Гріне! — попередив його вартовий.

— Мене обдурили! — квилив прищавий Педро