Невидимий риф - Григор Угаров

— Ні, — змахнув рукою той. — Якось забув!

— А може, він хотів, щоб ви його повідомили?

Жозеф Браун збагнув натяк Загорського.

— В цьому я не сумніваюся, сер!

— Добре все продумано!

— Вони роблять усе можливе, аби тільки не викрили їхнього злочину!

— Тепер слід чекати від німця нових несподіванок! Кріпс ще й досі використовує його!

— Це ж німець і скинув Гріна за борт.

— Атож, він!

— А може, Грін сам спіткнувся! — іронічно додав Жозеф Браун.

— Як це сталося? — підійшов до них Фенімор Кріпс.

— Посковзнувся, мерзотник!

— Ще один інцидент?

— На сьогодні останній! — коротко відказав Браун.

Коли Гріна підняли на палубу, прибіг лікар Раск. Потерпілий був непритомний. Матроси з'юрмилися навколо нього, та, побачивши, що до потерпілого йдуть Кріпс, Загорський і Жозеф Браун, швидко розступилися перед ними.

— Як він, пане Раску? — запитав Кріпс. але було видно, що доля цієї маленької миршавої людини аж ніяк не хвилює директора пароплавної компанії.

— Небезпеки немає! — відповів лікар і схилився над потерпілим:

— Як ви себе почуваєте, Гріне?

Жовтий, з запалими очима, схожий на мерця, Грін поворухнув синіми губами, але не почулося навіть шепоту.

— Пульс? — запитав Загорський.

— Ледве відчутний.

— Віднесіть його в тінь! — наказав Браун.

Фенімор Кріпс трохи постояв і, не промовивши жодного слова, попростував уздовж борту.

Тільки-но Кріпс пішов, Жозеф Браун зробив знак штурманові, аби той переніс Гріна в інше місце. Раск сховав своє лікарське приладдя, вийняв з вух рурки стетоскопа й звернувся до матросів:

— Йому потрібний цілковитий спокій!

За годину Жозеф Браун знову підійшов до Гріна, схилився над ним і запитав:

— Як це сталося?

Грін лежав геть знеможений і тільки кліпав очима. Зібравшись на силі, він прошепотів:

— Я заснув і впав!

— А хіба це не він тебе скинув? — підказав йому капітан.

Грін перелякано дивився на Жозефа Брауна, ніби той викрив його таємницю.

— Хто тобі таке сказав? — прошепотів він.

Це правда? — наполягав капітан.

Не знаю, — усе ще вагався Грін.

— Але таке можливе?

— Він мене ненавидить, сер!

— Він тобі погрожував?

— Погрожував. Бережіть фізика й Лабалу!

— Це він примушував тебе нападати на них? — допитувався Жозеф Браун, щоб пересвідчитись у своїх припущеннях.

— Так.

Капітан пішов.

Педро Грін ледве дихав, розпити помітно втомили його. Він спробував був підвестися, засунув руку собі під сорочку, намацав на волохатих грудях медальйончик, підніс його тремтячими пальцями до губів і поцілував.

Професор Загорський і Жозеф Браун стояли на капітанському містку й курили. Відколи зникло таємниче кольорове сяйво, на кораблі стало спокійніше. Перед тим як піднятися на місток до капітана, Загорський сказав Абдулу Хамідові, що слід було б обплисти навколо острова, то наближаючись, то віддаляючись від нього, щоб дослідити, чи справді невидима перепона оточує Абалулу з усіх боків, чи скрізь виникають поштовхи й сяйва і, нарешті, чи й за таких обставин переслідуватимуть корабель оті два супутники. Саме з такою пропозицією й пішов Загорський до Жозефа Брауна.

— Як накажете, сер! — люб'язно відповів йому капітан.

— У нас вистачить пального?

— Про це не турбуйтесь! Жозеф Браун не вперше подорожує! Можете спокійно провадити ваші дослідження! Здається, ваша праця буде корисною для людей.

— Кріпс про це іншої думки.

— Кріпс робить бізнес, сер.

Цю мить на кормі корабля, мов блискавка, спалахнуло сяйво.

— Сер!.. — тільки й зміг вимовити Браун, бо вже й на всіх пластмасових та скляних деталях корабля яскраво сяяли й мінилися сині, червоні, жовті, ясно-зелені промені.

Професор Загорський квапливо побіг до апаратної і мало не зіткнувся з Фенімором Кріпсом. На Кріпсові геть усе світилося — ґудзики, дашок морського кашкета, пряжка ременя. Навіть його білий штучний зуб палав ясно-червоним вогнем.

— Професоре! — лякливо скрикнув директор. — Ми згоримо!

Загорський не зупинився.

— Як буде треба, то й згоримо! — відказав він сердито.

— Чи це небезпечно, сер? — не відставав од нього схвильований Кріпс.

— Ні, — махнув рукою Загорський.

На палубу висипали матроси. Побачивши професора, вони оточили його.

— Тільки без паніки, хлопці!

— Ми згоримо, як смолоскипи! — почулися голоси.

— Займіть свої місця! — наказав професор. — У вас не все гаразд із нервами. А в нашій справі треба бути вольовим, спокійним і сміливим! — І, оглянувши присутніх, додав — Беріть приклад з Жозефа Брауна!

— Без паніки! — пролунав з містка гучний голос капітана.

Майже одночасно долинув крик з лівого борту:

— Тримайте Гріна!

Педро Гріна тіпало, мов у пропасниці. Він затулив обличчя руками й дико ревів. Медальйон на ньому світився жовтогарячим сяйвом, і здавалося, ніби Педро Грін оточений якимось світловим ореолом. Потім, відчайдушно вереснувши, нещасний кинувся вперед, здійняв догори руки, рвучи на собі волосся, клякнув перед професором і втупив у нього божевільні, страхітливо палаючі очі.

— Пекло-о-о! — несамовито волав Грін.

Якийсь плечистий, волохатий матрос схопив цього нещасного під пахву, мов неслухняну дитину, і поніс у трюм.

Скажений порив вітру налетів на корабель і накренив його.

— Вахтові! — пролунав у мікрофонах голос Жозефа Брауна.

— Ось і почалося! — Загорський витер з чола холодний піт.