Невидимий риф - Григор Угаров

— Привид!

— Це я, сер! — озвався Загорський.

— Якась містифікація! — засміявся Браун.

— Значить, я вас бачу, а ви мене — ні! Оце і є світлова гра!

За мить блиск згас. Вони присіли. Жозеф Браун пригостив Загорського сигарою. Курили мовчки. Нарешті Браун втратив терпіння:

— Чим усе це можна пояснити?

— Якщо вірити теорії океанографа Мерея, то наш організм на якусь мить залишився без гемоглобіну і ми стали прозорі! Саме тому прозора переважна кількість тварин, що живуть під водою. Ми розрізняємо їх тільки з маленьких чорних оченят!

Жозеф Браун помацав свій опуклий живіт.

— Вони абсолютно безбарвні?

— Ми стали схожі на Уелсових героїв!

— Уелсових?

— На його думку, видимість залежить від того, як діють видимі тіла на світло.

— Облиште ці жарти, сер! Я вас запитую, чи бачив ці кола Ліпман? Його матроси теж ставали невидимі?

— Про це в радіограмах не згадується!

— Значить, тут якесь нове явище?

Загорський щось згадав, схопив Жозефа Брауна за руку, і вони збігли сходинками вниз. Проба води все ще стояла біля дверей апаратної. Жозеф Браун зазирнув у воду, і його обличчя спохмурніло. Вода була зовсім спокійна, а в ній вирували барвисті кола, наче стрічки в руках у фокусника.

Загорський відпочивав у ліжку, коли в двері каюти тривожно постукали. Лабала дивився в ілюмінатор. При першому ж ударі в двері він підхопився, його рука сіпнулася назад, і за мить у долоні блиснув пістолет.

— Бама, хто це?

Загорський відкинув ковдру.

— Хто стукає?

— Відчиніть, сер! — упізнав Загорський голос алжірця.

Вен Хеда гарячково стукав у двері. Загорський повернув ключ замка, і в каюту вскочив Вен Хеда.

— Сер, на кораблі заколот!

— Заколот? — пильно глянув на нього професор.

— Так, я чув це на власні вуха!

— Від кого?

— Я чув, як розмовляли між собою Грін з Акулою.

Загорський почав швидко вдягатися.

— І що ж вони казали?

— Що не бажають іти на неминучу смерть!

— Ммм-так, — промимрив спохмурнілий Загорський.

— Вони заарештують вас, Хаміда, Жозефа Брауна та штурмана і повернуть корабель назад.

Загорський мовчки дивився на нього.

«Грін і Акула», — повторив він подумки імена двох матросів.

Педро Грін був присадкуватий дебелий чоловік, з котячими очима й татуїровкою на лівій руці. Він працював у машинному відділенні. А Акула? Перед очима професора зразу ж постала похмура, висока, завжди розхристана, набундючена постать німця. Він ставився до людей зверхньо, з почуттям власної вищості, і завдяки своєму велетенському зросту та неабиякій фізичній силі тримав у покорі весь екіпаж…

Джеймс Лабала стояв біля дверей.

— Жозеф Браун про це знає? — запитав Загорський.

— Ні, сер!

— А Хамід?

— Я йому вже сказав.

Загорський витяг свою жовту подорожню валізку, відкрив її, взяв звідти якусь річ і поклав собі в кишеню.

Повернутися назад? Ні, цього він не допустить!

— Заколот! — повторив Загорський.

Отже, малодушність і страх узяли верх. Повертати назад? Ні, він згоден лишитися на кораблі сам один, але не відступить назад ані на крок. Ніхто в світі ще й не чув про ці невідомі явища природи, а він, людина науки, злякається і втече з Абалули?! Це так само, якби воїн утік з поля бою. Крім ганьби, це ще й зрада…

Негр ніколи не бачив професора таким похмурим. Загорський щось шукав у шухлядці письмового столу. Аж ось він різко повернув голову до Лабали.

— Джеймсе, ти будеш вірний мені?

— До смерті, бама! — відповів Лабала.

Професор нарешті знайшов у шухляді те, що шукав, і кивнув Лабалі:

— Ходи зі мною!

Та тільки-но прочинив він двері, як його шию обвила конопляна мотузка. Загорський сіпнувся, гнівно вилаявся, і в очах йому потемніло. На нього, вишкіривши зуби й по-звірячому вирячивши очі, накинувся прищавий Педро Грін.

Далі події розгорталися так швидко, що згодом Загорський насилу пригадав усі подробиці цього поєдинку. Вільною рукою він намацав шорстку ручку пістолета й поклав палець на курок. Потім, розмахнувшись, одним ударом скинув з себе Педро Гріна. Враз перед професором виросла велетенська ведмежа постать Шнайдера-Акули. Акула розлючено накинувся на нього.

Десь поруч засичав Лабала.

Пролунав постріл.

— Тримайся, Лабало!

Загорський стріляв майже впритул у здоровенну скуйовджену голову німця, але не влучив. Шнайдер і Загорський зчепилися в двобої.

— Ла-ба-ло! — почув негр голос Загорського.

В руках у Лабали блиснув довгастий ніж. Лабала щосили вдарив ногою у величезне черево Акули — той перехнябився навпіл. Гучно пролунав постріл, і Акула гепнув додолу. Мотузка, що допіру стискала професорові шию, враз попустилася. Лабала обплутав нею руки Акулі. Цю мить спробував був підвестися Педро Грін, та наразився на чорний, важкий, наче гиря, п'ястук і, мов підкошений, знову впав навзнаки.

Загорський ледве зводив подих. Раптом важкий удар збив його з ніг і повалив на Акулу. Однак професор швидко схопився на ноги.

— Бережіться, сер! — почувся Лабалин голос.

Над Загорським промайнула якась постать. Загорський стояв, згорбившись, знемагаючи від страшного болю в голові. Зненацька він відчув, як хтось міцно вхопив його за