Невидимий риф - Григор Угаров

До каюти ввійшов Абдул Хамід. Його чоло було зрошене потом, губи тремтіли:

— На кораблі заворушення, сер! Люди вважають, що йдуть на неминучу загибель. Одні моляться, інші погрожують! Ми з Беном Хедою гадаємо, що тільки дивом…

Кульгавий Бен Хеда був лаборантом. Він учився на фізика й після навчання мріяв повернутися в Алжір.

— Браун може покарати підбурювачів, але ліків від страху немає, сер! — докинув і свого алжірець.

Загорський мовчки дивився на екрани приладів. Потім запитав:

— А як себе почуває Жозеф Браун?

— Гризе яблука на капітанському містку! — відповів Хамід.

— Той не ворухнеться навіть і тоді, коли на борту вибухне вулкан! — додав Бен Хеда.

— Тут щось скоїлось, — показав професор па прилади. — Лабала чимось схвильований! Спробуйте з'ясувати, що то воно, а я тим часом приляжу здрімнути…

— Ви йдете відпочивати? — здивувався Хамід.

— А чому б ні?

Перш ніж піти за ширму, де стояло ліжко, Загорський запитав негра:

— Що означає оте «брррр»?

Лабала підхопився з місця, скривив обличчя і, збуджено махаючи руками, повторив:

— О, погано, бама!

— В якому апараті?

— В білій коробці, сер!

— Стабілізатор! — пробурмотів Загорський.

Так, це був саме стабілізатор. Але яким чином у стабілізаторі виникла іскра? Радар показував ледь помітні збурення, стрілка компаса не відхилялася, магнітометр зафіксував незначні зміни сили й напрямку магнітного поля. І раптом іскра, блискавичний спалах над стабілізатором, — це вже щось зовсім несподіване.

Відпочивати Загорському не довелося. Тільки-но він зібрався прилягти, підбіг Бен Хеда.

— Що сталося?

— Не питайте, професоре! Це не вкладається мені в голові! Іскра! Такого спалаху не дає навіть кілограм фосфору! Ось погляньте!

Алжірець показав на металеву пластину, встановлену на високому залізному триніжку. В центрі пластини зяяла дірка завбільшки з кулак.

— Ого-го! — вигукнув Загорський.

— Добре, що мене тут не було!

Загорський мовчав.

— Якщо пробито таку металеву пластинку… — почав професор.

— … то, значить, ми маємо справу з когерентними електромагнітними хвилями, — докінчив його думку Вен Хеда.

— Так, так, — кивнув Загорський.

Алжірець стояв блідий, як крейда.

— Перший сигнал!

— Добрий сигнал, — відповів професор.

Легкий поштовх труснув корабель. Гучно грюкнули металеві бочки. Це не було схоже ні на удар розбурханої хвилі, ні на зіткнення корабля з підводною скелею. Здавалося, наче крізь судно пустили електричний струм…

До острова Абалули було ще далеко. Згідно з повідомленням капітана Ліпмана, на такій відстані загадкова перешкода ще не давилася взнаки.

Прибіг захеканий Абдул Хамід.

— Професоре, починається…

— Що показують прилади? — урвав його Загорський.

— На радарі незначне збурення…

Загорський підійшов до приладів. На чорному циферблаті світилася стрілка, що невпинно описувала кола. На екрані не спалахувала жодна цятка. Це означало, що дно океану рівне. На мапі в цьому місці теж не позначено скелі. Загорський мовчки дивився на радар. Думка його напружено працювала. «Може, вибухнув вулкан, як тоді, поблизу острова Різдва?»

Абдул Хамід чекав на відповідь.

— Землетрус? — хитро запитав професор.

Хамід заперечливо похитав головою.

— Сейсмограф не зафіксував ані найменшого коливання!

— Чому у вас такий вигляд? — звернувся до алжірця Загорський, змірявши його поглядом з голови до ніг.

Бен Хеда був неголений, в зім'ятому халаті, із скуйовдженим чубом.

— Чому у вас такий вигляд? — повторив Загорський.

— Я якось не думав про свій вигляд, — почав був виправдовуватися алжірець.

— Зайдете до мене рівно о п'ятій годині! — урвав його Загорський.

Лаборант добре знав, що це означає: через десять хвилин він має стояти перед професором поголений, у новому, випрасуваному халаті…

Тим часом на палубі стояли невеличкими гуртами матроси й шушукалися між собою. В середньому гурті був Макс Шнайдер-Акула. Раптом він сіпнувся й кинув погляд через плече. Моряки замовкли. Ішов Загорський. Помітивши, як скоса дивляться на нього ці перелякані люди, професор зрозумів, що назріває те, чого так боявся його асистент.

На східцях Загорський мало не зіткнувся з Фенімором Кріпсом.

— Чи є загроза нашому життю? — запитав Кріпс.

— У відкритому морі ніхто нікому не може гарантувати життя! Та ще й пливемо ми в найнебезпечнішу зону земної кулі! — відповів Загорський.

— Що означають ці поштовхи?

— Сер Кріпс! Я не люблю, коли мене екзаменують, наче студента! — пролунала ухильна, але категорична відповідь.

— І все ж таки?

— Може, ви закурите, сер? — запропонував йому Загорський сигарети.

Кріпс простяг руку до пачки сигарет, але насилу встояв на ногах — корабель знову струснуло. Довірений Джона Равена припав до парапету й, на смерть переляканий, пошепки запитав:

— Джеймс Лабала тут?

— Що це — допит?

— Ні, але…

— Годі про це, сер! — знову спробував ухилитися від прямої відповіді Загорський. — Зараз важливіше інше — чи допливемо ми до Абалули?

— А як ви вважаєте?

— Це від мене не залежить.

Фенімор Кріпс розсердився й мало не закричав:

— Ви неввічливі!

— А вам треба заспокоїти свої нерви, сер!

Професор пішов собі.

Фенімор Кріпс провів його тривожним поглядом. Загорський повільною ходою прямував до своєї каюти.

Так закінчилася перша сутичка між ними.