Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко
Довкруг гори продовжував шаленіти вогненний смерч. Звиваючись у несамовитих корчах, довжелезні язики полум’я були схожі на гігантських змій, що пустилися в дикий танок. Ночі як не було.
— Не звертайте на це уваги, — вперше обізвався до принишклих землян їхньою мовою мешканець планети з сузір’я Змієносця. — Відбувається те, що мало відбутися. Слухайте гірке одкровення знехтуваної істини…
Шафорост бачив, як Тристан пересунув на столі кілька важелів і застиг у позі напруженої уваги.
«Люди, хоч би ви хто були, послухайте нашу гірку сповідь і візьміть собі на карб, — почувся підсилений гучномовцем голос. — Наша цивілізація народилася під променями теплого і лагідного світила. Ми були слухняними і вільними дітьми матері-природи, ні в чому не перечили їй, жили в унісон з її законами і ні в чому не знали нестатків. Ми не зводили будівель, не ховалися в штучні індивідуальні шати, не створювали ні наземного, ні водного транспорту, не винаходили літальних апаратів і думаючих за нас машин. Усе це нам давала природа, і ми платили їй тим же — свято берегли і примножували її багатства, спрямовуючи на це весь свій фізичний і духовний потенціал. Саме в служінні природі, яка породила, годувала і утримувала нас, ми вбачали сенс свого буття. Ми розвивалися в одному напрямку — нарощували свої фізичні сили і паралельно вдосконалювали роботу мозку. Цей процес був нероздільний, його не можна було розірвати, бо, коли випаде одна ланка — порветься весь ланцюг, — голос на хвилину вмовк, почулося тяжке зітхання, після чого розповідь тривала, але вже без особливого піднесення. — Та ось знайшлися «мудрі» голови, яким не до вподоби були фізичні навантаження. Їм забаглося розвивати тільки свої духовні засади. Але одне без другого не могло існувати. Сталася страшна і фатальна помилка. Фізичну працю було перекладено на плечі роботів, а чудесний людський інтелект замінено холодним і байдужим розумом машин. Ми порушили основний закон свого існування, ми зрадили матір-природу. Вона нам цього не пробачила. Почалася наша як фізична, так і розумова деградація. Щоб стримати виродження венерян, ці ж самі голови, сповнені примарних ілюзій, з ще більшим завзяттям продовжували нарощувати псевдонауковий технічний прогрес, який в реалі виявлявся регресом. Вся планета була запруджена громіздкими промисловими монстрами, які, щоб функціонувати, поїдали віками леліяні природні багатства. Зужиті речовини отруйними горами виростали по колись квітучих долинах, на берегах водойм, під боком наших осель, виносились в атмосферу. Забруднення навколишнього середовища сягнуло такого рівня, що похитнулась і насамкінець урвалась екологічна рівновага. На планеті почалася теплова задуха, спровокована надзвичайно енергонасиченим технічним виробництвом. Утворився щільний хмарний покрив, який стояв пасткою як для променів, що їх щедро лило наше світило, так і для внутрішнього тепла, продукованого самими нами. Закупорене тепло перетворило нашу планету на гігантську парильню. Поступово зникли вода і кисень, натомість на поверхні і в атмосфері запанували агресивні хімічні кислоти, які в процесі еволюції породили свої форми життя потворних мутантів-самоїдів. Під їхнім натиском біологічні форми життя почали по схилах високих гір підійматися у вищі шари атмосфери, де було прохолодніше і менш брудне середовище. Рослини і тварини не вижили — загинули у сутичках з кислотними хижаками. Лишилися одні ми — розумні, але такі легковажні й необачні істоти. Відступаючи, ми поселилися на шпилях найвищих гір планети. Але й сюди дісталися вампіри-самоїди. Борючись за виживання, за місце на планеті, вони її поїдали одне одного, спричиняючи небажані стихійні лиха, які вигублювали планету, геть усе з неї стираючи, — голос знову урвався, а коли відновився, у ньому вчувалися глибокий розпач і біль за втраченим. — І тоді ми почали залишати планету. Ті, що вже раніше оволоділи своїм духовним єством і вміли вільно пересуватися у часі і просторі, полинули у далекі світи, а решта, так-сяк спорядивши вутлі літальні апарати, подалися на сусідню, третю від світила планету. Невідомо, чи вдасться там вижити і пустити своє коріння, бо ж те небесне тіло віддаленіше від нашого світила, а позатак холодніше і менш пристосоване для теплолюбних венерян. Але в нас немає іншого виходу. Кислотні дияволи сплюндрували поверхню планети, випалюють атмосферу. Ми не маємо місця у рідному домі — нам у спину дихає смерть…» — на цьому Тристан вимкнув апарат.
— Далі, — звернувся він до своїх краян, — йде застереження не повторювати допущеної помилки, тобто, як говорили наші пращури, не поганити криниці, з якої доведеться напитися водиці, чи, — не рубай сучка, на якому сидиш…
— Пращури… — вхопився за слово астробіолог Попович. — То виходить, що нашими пращурами були венеряни, тобто, що люди Землі пішли від мешканців цієї нещасної планети?
— Однозначно стверджувати, — спроквола мовив психолог, — що прабатьківщиною землян є Венера, не можна. За словами нашого гостя, — Тристан подивився на Змієносця, — втікачам з Венери таки вдалося прижитися на новій планеті, яка на той час ще не мала своїх гуманоїдів. Правда, по дорозі багато з них загинуло, не всі й адаптувалися у новому світі, але найвитриваліші призвичаїлися до нового дому і посіяли свої зерна. Проте це було мільйони років тому, отак з певністю говорити про пряме кревне споріднення нинішніх землян з венерянами важко. І все ж, якщо зважити на те, яким страдницьким було життя первісних людей на Землі, в яких муках вони пристосовувалися до навколишнього середовища, ця думка не виключається…
— Справді, — відгукнувся Шафорост, — людина — єдина істота на Землі, яка найменше пристосована до навколишнього середовища. Чи не з часів «прописки» венерян на Землі це тягнеться? По-перше, немає на нашій планеті іншої істоти, яка після народження вимагала б так багато часу, щоб почати самостійне життя. Згадаймо: справіку жодне дитя на межі так не гедзує, не, вередує і не хворіє, як маленька дитина. Колись гадали, що людина на Землі пішла від мавпи, і це вважалось незаперечним фактом. Але сама мавпа, скажімо, шимпанзе, стає дорослою до дев’яти років, а людина у цьому віці ще тільки починає осягати суспільні взаємовідносини, а до «біологічних» вона
