Українська література » Фантастика » Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко

Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко

Читаємо онлайн Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко
надсвітових швидкостей. В ілюмінаторі Георг ще бачив пошматований і розгублений стрій потвор, здалося, навіть трохи здивованих. Це був для них перший відомий чужинець, що торкнувся їх землі і не скорився гіпнозу, вольовим діям, не піддався їм.

Корабель деяку мить ще висів над вируючими дюнами, потім здригнувся раптово і зник за хмарами. Рой розігнав його до швидкості світла і повів між холодними зорями, по широких просторах, все далі у Галактику, до своєї Планети.


Анатолій Лазаренко
ЧЕТВЕРТА ЦИФРА
Фантастичне оповідання

За стіною продзвонило сімнадцять. Годинник цокотів монотонно. Так само, як і вчора, заходило сонце, золотилися бані собору, над кедрами пролопотіла зграйка. Ледь-ледь відчинена кватирка, поволі коливалася штора. Час плинув непомітно, але відчувалося, що не так, як раніше. Артур в задумі пройшов з кутка в куток і знову сів за невеличкий, з червоного дерева, столик. На папери рівненькими рядками лягають формули. Якщо врахувати припущення конструктора, з пульсарами можна зустрітися в третьому ряду. Але чому? Артур насупився і швидко записав ряди: перша і друга цифри зійшлися, — третя не виходила. Мабуть, варто ще раз перевірити прилади і апарати в лабораторії. І все ж йому здавалося: третя близько, але ниточка, що вела до розгадки і знайдена з такими труднощами, втрачалася, мовби хтось навмисне перешкоджав йому і підсвідоме він потер скроні, вкотре зринули слова короля «космічної опери» Едмонда Гамільтона. «Розум — це електронна структура в мозку. Апарат перетворює іі в фотонну. А фотонну свідомість можна переслати через будь-яке вимірювання, в тому числі і четверте, тобто час…» Артур зняв окуляри, глянув у вікно і жахнувся: невже все зупинилося? Певно досліджують комбінаційну машину. Він схопив розрахунки і подався в лабораторію міжпланетних зв’язків.

Двоповерхові котеджі біля пагорбів мало скидалися на учбовий центр, скоріше на житло фермерів. Артур піднявся гвинтовими сходами до напівкруглої зали з полірованими меблями. Шафи, вщерть наповнені книгами, тислися біля стіни з фотошпалерами. За дубовим столом дрімав, поголений до синяви, дужий і лисий, схожий на жерця, конструктор. Артур мовчки присів на канапу, зиркнув на ватман і мовби прикипів до креслення. Він пізнав супутник. Фобос. Два місяці тому його запустили до сузір’я. Апарат відмінно пройшов шлях до Козерога і раптом зник. Причину з’ясувати не вдалося. Гіпотези були різні, але не переконали Джона. Конструктор замкнувся в обсерваторії, щось досліджував, на дзвінки не відповідав.

— Ти знаєш, пульсари грають, — порушив мовчання Джон і втупився почервонілими очима, начебто бачив його вперше. «Натренований і мускулястий, — думав, — бліде, загострене обличчя, очі дивилися твердо і задумливо. Цей слова на вітер не кидає і хоча голос тихий, але додає впевненості, викладки його змістовні, не дають підстав для заперечень. Що ж там в нього з четвертою?».

Конструктор стукнув олівцем по стопу. Артур слухав мовчки.

— Вони сходяться і розходяться, зринає ледве вловима приладами мелодія і на лічену мить з’являється отвір, за якими, певно, існує інша міра числення. От, якби дійти до абсолютно точної, неперевершеної швидкості, апарат за командою увійшов би в новий світ. Артур підсів ближче і таємниче так повів:

— Ось дійшов до третьої цифри і, якби відшукати четверту, можна було б зрівняти час відрахунку. А які ж це перспективи? Невідома ще досі галактика відкрила б свої таємниці. — Джон хруснув пальцями. Комбінаційна машина підтверджує наші думки. Через тиждень Фобос наблизиться до Квазера. Думаю, на цей раз апарат пройде в загадковий отвір. Але вийти звідти вже не зможе. Для нас важлива і незбагненна мить важлива, бо саме вона і підведе впритул до розгадки. Задзвонив телефон. Джон підняв трубку і спохмурнів.

— Знову про село Молебка. Селяни втекли звідти, зараз в лікаря скаржаться на якісь невідомі істоти. Мовляв, з’явилися зненацька, вигнали з будинків, поселилися там і надсилають загадкові сигнали, ніби спалахи. Артур хмикнув.

— Пришельці. Сигнали.

— Ось бачиш, — вигукнув Джон, — і ти з недовір’ям. А тут щось є. І сигнали, спрямовані не в бік, а до ваших квартир, біострум діє негайно і де вже тут до розрахунків.

Двері відчинилися і зайшла секретар, повновида і русява дівчина років двадцяти п’яти подала журнал спостережень за супутником.

Арнольд вирушив, як і наказали, в Молебку. Селяни захворіли. Джон хитнув і уважно почав переглядати папери. Артур заквапився: «Є деякі припущення. Думаю, сьогодні ж і перевірити. Третя цифра, певно, знайшлася». Він потер чоло і прожогом кинувся на вулицю. В квартирі, навіть не роздягаючись, присів біля журнального столика, формули заповнювали папірець. Інтеграли, ряди, різні умовні позначки. Так, ось вона. Значить припущення вірні. Треба встигнути з розрахунками ще до входження Фобоса в отвір між пульсарами і послати йому інші команди. Є третя; залишилася остання, четверта. Артуру здалося: час вже інший і сам він начебто інший. І раптом відчув, як до його мозку доторкнувся холодний і чужий розум. Ледве підвівся і навіть дивувався, чому це так, і спробував оглянути себе в овальному дзеркалі над шафою. Риси на його обличчі застигли, в очах спалахнули і згасали іскорки, Артур хапав повітря широко розкритим ротом.

— Вони проходять крізь мене, — ледве шепотіли його губи, — я більше не можу їм протидіяти, вони в моїй свідомості, я безвладний як-небудь вивести розум з такого стану. — Він раптом відчув сильне психічне навантаження, здавалося, мозок ось-ось закипить від перенапруги. Його охопив страх, чоло вкрилося краплинами поту, намагався опуститися на коліна та лише жадібно хапав ротом повітря. І знову з жахом відчув чужий, холодний і телепатичний дотик до мозку.

— Ваш аналітичний метод пізнання згубний нашій цивілізації. Ви не дійдете четвертої цифри, — твердила в його мозку чужа думка і воля.

Десь начебто збоку щось загуркотіло, кімнату перетнули блакитні спалахи, що йшли з невеличкими інтервалами і впиналися в стінку, як голочки. Молоточками застукотіло в скронях, папери на столику зашелестіли, мовби їх здувало вітром. «І все ж до четвертої близько, — сяйнула його думка, — ось лише кілька рядків, ще пару інтегралів». Артур стиснув губи і, обливаючись холодним потом, схопив фломастер, умовні позначки слухняно лягали на аркуші нерівно. «Ось він, — це вже довершений ряд, —

Відгуки про книгу Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: