Чи мріють андроїди про електричних овець? - Філіп Кіндред Дік

— Он, пустолобий припер його сюди, — Слоут ще ніколи не вживав цього слова в присутності Ісидора.

— Якби ще був живий, могли б віднести до справжнього ветеринара, — докинув Мілт. — Цікаво, а скільки він коштує? Маєте каталог «Сідні»?

— Х-хіба ва-ваша с-страховка не-не п-покриває ви-витрат? — запитав Ісидор містера Слоута. Під ним затряслися ноги, а в очах потемніло: темно-бордовою кімнатою пішли зелені плями.

— Покриває, — нарешті прогарчав Слоут. — Але мене турбує інше. Втрата ще одного живого створіння. Скажи, Ісидоре, ти що, не помітив різниці?

— Я подумав, — ледве вимовив Ісидор, — що це якісна підробка. Настільки якісна, що я піймався на гачок; маю на увазі, що він видавався живим, і я подумав, що виріб дуже якісний...

— Не думаю, що Ісидор може відрізнити одне від іншого, — сказав Мілт м’яко. Для нього вони всі живі, підробні також. Він, мабуть, намагався його врятувати, — і запитав у Ісидора: — А що ти робив? Хотів підзарядити його батарею? Чи знайти зону, де трапилося коротке замикання?

— Т-т-так, — визнав Ісидор.

— Імовірно, кіт був настільки кволий, що йому вже нічого не допомогло б, — припустив Мілт. — Тут нема провини пустолобого, Гане. Він має слушність; підробки стали до біса схожими на справжніх тварин з отими схемами, що симулюють хворобу. А живі тварини насправді вмирають; у цьому і полягає найбільший ризик для їхніх власників. Ми просто до цього не звикли, бо завжди маємо справу з підробками.

— Це кляте згасання, — вилаявся Слоут.

— Згідно з М-м-е-мерсером, — зауважив Ісидор, — в-все живе повертається. Це-цей ци-цикл замкнутий для т-тварин також. Ми всі підіймемося ра-разом з ними, коли помремо...

— Розкажеш це власнику кота, — відрубав містер Слоут.

Не будучи певним, що саме має на увазі його бос, він перепитав:

— Ви хочете, щоб я з ним поговорив? Але ж це ви завжди спілкуєтеся з клієнтами відеофоном.

Він боявся відеофонів, тож для нього зробити дзвінок, особливо незнайомій людині, видавалося чимось майже неможливим. Містер Слоут про це, безперечно, знав.

— Не муч його, — мовив Мілт. — Я сам зателефоную, — він потягнувся за слухавкою. — Який номер?

— Зараз. Я десь тут маю, — Ісидор заметушився, шукаючи у кишенях свого робочого комбінезона картку із записаним телефоном.

— Я хочу, щоб подзвонив пустолобий,— наполіг Слоут.

— Я-я не-не в-мію ко-ристуватися ві-відеофоном, — запротестував Ісидор, а його серце аж гупало зі страху. — Я непідстрижений, незугарний, брудний, згорблений, з кривими зубами і сивий. Через радіацію я себе дуже зле почуваю; здається, мені вже лишилося недовго.

Мілт усміхнувся і сказав Слоутові:

— Якби мені було настільки зле, то я б також не користувався відеофоном. Ну, шукай, Ісидоре, шукай; бо як не даси мені номера, то я не зможу подзвонити, і тоді це доведеться зробити тобі, — він дружелюбно простягнув руку.

— Зателефонує пустолобий, — заявив Слоут, — або я його звільняю.

Він не дивився на Ісидора чи на Мілта, а люто вглядався в далечінь.

— Ох, облиш, — запротестував Мілт.

— Я-я не-не хочу, щоб ви н-називали мене п-пусто-лобим. А пи-пилюка і на вас в-вплинула, фі-фізично. Але, мо-може, не так с-сильно на в-ваш мо-мозок, як на м-мій, — заїкався Ісидор.

«Мене звільнили з роботи, — промайнуло в нього в голові. — Бо я не можу зателефонувати». Але раптом він пригадав, що власник кота поквапився на роботу. Тож удома нікого немає.

— Ду-думаю, я зателефоную йо-йому, — сказав він, виймаючи картку з номером телефону.

— От бачиш? — озвався містер Слоут до Мілта. — Він усе зробить, якщо ніде дітися.

Сівши біля відеофону, зі слухавкою в руці Ісидор набирав номер.

— Так, — мовив Мілт, — але навіщо його мучити. Він правильно каже; пилюка вплинула на тебе; ти вже майже незрячий, а за кілька років ще й до біса оглухнеш.

— І на тебе, Бороґрове, також вплинула, — відповів Слоут. — Твоя шкіра вже як те собаче лайно.

На екрані з’явилося уважне середньоєвропейське жіноче обличчя з волоссям, стягнутим у високий пучок.

— Слухаю вас, — сказала вона.

— М-м-місіс Пі-пілзен? — запитав Ісидор, страх пронизав усе його єство; звичайно, він цього аж ніяк не чекав, але власник кота мав дружину, яка, безперечно, була вдома. — Я-я би х-хотів по-поговорити п-про ва-вашого ко-ко-ко... — він запнувся і потер, немов при судомі, підборіддя. — Вашого кота.

— Так, так, ви забрали Горація, — провадила місіс Пілзен.— Пневмонія підтвердилася? Містер Пілзен припускав, що це пневмонія.

— Ваш кіт помер, — вимовив Ісидор.

— Боже милостивий.

— Ми його замінимо. Маємо страховку,— він поглянув на містера Слоута, який, здається, не заперечував. — Власник нашої фірми, містер Ганнібал Слоут... — він завагався,— особисто...

— Ні, — заперечив Слоут, — ми їм видамо чек. За ціною каталогу «Сідні».

— ...особисто вибере вам кота замість померлого, — почув Ісидор свої слова з подивом. Почавши нестерпну для себе розмову, тепер він не знав, як її закінчити. У всьому, про що казав Ісидор, був здоровий глузд, тож він говорив і говорив. Адже розмова має дійти до свого логічного завершення. І містер Слоут, і Мілт Бороґров лишень витріщилися на нього, а він торохтів і торохтів: — Опишіть нам кота, якого б вам хотілося мати. Масть, стать, порода, ну, безхвостий, перський, сіамський...

— Горацій — мертвий,— повторила місіс Пілзен.

— Пневмонія,— підтвердив Ісидор.— Він помер по дорозі до клініки. Наш старший ветеринар, доктор Ганнібал Слоут, висловив думку, що на такій стадії пневмонії його вже неможливо було врятувати. Але, думаю, для вас стало приємною несподіванкою, що ми можемо його замінити. Я правильно вас зрозумів?

Зі сльозами на очах місіс Пілзен сказала:

— Такого кота, як Горацій, більше не буде. Він бувало... коли він був іще малим кошеням... бувало стане і дивиться на нас, ніби хоче щось запитати. Ми ніяк не могли зрозуміти, що ж саме він хоче запитати. Тепер він уже, мабуть, знає відповідь, — їй на очі знову навернулися сльози. — Думаю, ми всі колись дізнаємося.

На Ісидора найшло натхнення.

— А як щодо точної електричної копії вашого кота? Ми створимо пречудову копію ручної роботи з комплектуючими фірми «Вілрайт і Карпентер», у якій відтворюється кожна дрібниця вашої тварини...

—