Чи мріють андроїди про електричних овець? - Філіп Кіндред Дік

— Оперна співачка. Нібито з Німеччини. На цю пору співає в «Оперній трупі Сан-Франциско», — він автоматично кивав головою, ніби в задумі погоджуючись із даними про Любу Люфт на аркуші паперу. — Видно, має добрий голос, коли так швидко здобула визнання. Добре, я почекаю тут на Кадалія, — Рік повідомив Браєнту своє місце перебування і поклав слухавку.

«Доведеться стати шанувальником опери, — вирішив Рік і читав далі. — Хотілося б побачити її в ролі донни Анни в опері Моцарта „Дон Жуан“. У моїй фонотеці — записи таких колишніх знаменитостей, як Елізабет Шварцкопф, Лотта Леман, Ліза делла Каза; поки налаштую тестер Войґта-Кампфа, буде про що поговорити».

Задзвенів телефон у говеркарі. Рік підняв слухавку.

Поліцейський оператор доповів:

— Містере Декард, з вами хоче поговорити Сієтл; містер Браєнт наказав з’єднати з вами. Це «Корпорація Роузен».

— Гаразд, — відповів Рік і чекав.

«Чого їм від мене треба?» — здивувався він. Добре розумів: Роузени — передвісники недобрих новин. «І, поза сумнівом, будуть ними й надалі, хай би якими були їхні наміри».

На невеликому екрані з’явилося обличчя Рейчел Роузен.

— Привіт, офіцере Декард, — її голос видався майже запобігливим; це одразу привернуло його увагу. — Ви зараз зайнятий, чи я могла б із вами поговорити?

— Будь ласка, говоріть.

— Ми в «Корпорації Роузен» обговорювали вашу ситуацію із втікачами, оснащеними мозком «Нексус-6», а позаяк ми знаємо про цей тип мозку якнайбільше, то вважаємо за потрібне запропонувати свою допомогу, тобто відрядити до вас когось із наших представників для роботи в парі з вами.

— А як ви збираєтеся мені допомагати?

— Ну, хтось із нас перебуватиме поряд із вами під час пошуків андроїдів-утікачів.

— Ну, і що далі?

— Кожен «Нексус-6» дуже обережний, коли за ним полює людина. Але якщо інший «Нексус-6» намагається увійти з ним у контакт...

— Ви пропонуєте свою кандидатуру.

— Так, — кивнула вона головою, її обличчя було серйозним.

— Ви вже мені й так багато в чому допомогли.

— Але я насправді можу стати вам у великій пригоді.

— Щось не віриться. Я обдумаю вашу пропозицію й зателефоную вам сам.

«Десь у далекому невизначеному майбутньому, — сказав він подумки сам до себе. — Або ж ніколи. Аякже, мені ще тільки бракувало, щоб Рейчел Роузен сновигала за мною по п’ятах запорошеними сходами».

— Ви тільки так говорите,— вгадала його помисли Рейчел.— А насправді навіть не збираєтеся мені телефонувати. Ви просто не знаєте, наскільки тямущі андроїди з мозком «Нексус-6», наскільки складно вам буде з ними мати справу. Мусимо вам якось віддячити... ви ж розумієте.

— Гаразд, візьму ваші застереження до уваги, — він хотів уже було покласти слухавку.

— Якщо мене не буде поряд із вами, — випалила Рейчел, — один із них дістане вас швидше, аніж ви встигнете дістати їх.

— До побачення, — сказав він і поклав слухавку.

«І що це за такий у біса світ, — питав він у самого себе, — телефонує андроїд і пропонує мисливцеві за головами свою допомогу?» Він передзвонив поліцейському операторові.

— Більше не з’єднуйте мене із Сієтлом, — промовив Рік.

— Так, містере Декард. Містер Кадалій ще не зв’язувався з вами?

— Ще ні. Чекаю. Але нехай поквапиться, бо я не збираюся тут вічно сидіти, — і знову поклав слухавку.

Щойно він почав читати орієнтування на Любу Люфт, як на дах за кілька ярдів від нього сіло говеркар-таксі. З нього вийшов червонолиций, рожевощокий чоловік років десь так за п’ятдесят, одягнений у довгу розкішну шинель російського покрою і, усміхаючись та подаючи руку, пішов у напрямку Рікового говеркара.

— Містер Декард? — запитав він зі слов’янським акцентом. — Мисливець за головами з управління поліції Сан-Франциско? — порожнє таксі піднялося, і росіянин провів його неуважним поглядом. — Мене звати Шандор Кадалій, — сказав чоловік і відчинив двері, щоб протиснутися всередину кабіни до Ріка.

Вітаючись за руку з Кадалієм, Рік помітив, що представник ВПУ має при собі незвичну модифікацію лазерного пістолета, якої особисто він ще ніколи не бачив.

— А! Оця штука? — запитав Кадалій. — Незвична, правда? — він вийняв пістолет із кобури. — Роздобув на Марсі.

— Я думав, що знаю всі марки пістолетів, які є на озброєнні в поліцейських,— протягнув Рік.— Навіть вироблені на планетах-колоніях.

— Ми самі його удосконалили, — заявив Кадалій, усміхаючись, немов слов’янський Санта-Клаус, його рум’яне обличчя аж сяяло від гордості. — Подобається? Його функціональна перевага полягає в тому, що... візьміть, — він передав пістолет Ріку, який вивчав зброю з виглядом знавця своєї справи.

— То в чому його функціональна перевага? — запитав Рік. Він так нічого і не помітив.

— Натисніть спусковий гачок.

Спрямувавши дуло угору з вікна говеркара, Рік натиснув на курок. Але нічого не сталося; промінь не з’явився. Здивований, він розгублено обернувся до Кадалія.

— У ньому нема спускового механізму, — бадьоро проговорив Кадалій. — Він — у мене. Бачите? — він розтулив кулак і показав невеличку пластинку. — І я також можу ним управляти, до певної межі, звісно. Незалежно від того, куди він націлений.

— Ви ж не Полоков, ви — Кадалій, — сказав Рік.

— Упевнені, що не хотіли висловитися навпаки? Ви трохи збентежені.

— Я мав на увазі, що ви — Полоков, андроїд; ви не з радянської поліції, — Рік ногою натиснув на кнопку екстреного захисту в говеркарі.

— Що це з моїм лазерним пістолетом? Чому він не вистрілив? — Кадалій-Полоков вставляв і знову виймав мініатюрну спускову схему, цілячись із міцно затисненого в руці пістолета в Ріка.

— Синусоїдна хвиля, — промовив Рік. — Вона повністю нейтралізує лазерну енергію й перетворює її на звичайний пучок світла.

— Тоді мені нічого не лишається, як скрутити твою довгу шию, — андроїд відкинув зброю і з ревом схопив Ріка обома руками за горло.

Щойно андроїдові пальці вп’ялися у його шию, Рік вистрелив зі свого старомодного пістолета, який він завжди носив у кобурі під пахвою; куля з «Маґнума» 38-го калібру поцілила андроїду в голову і розтрощила його черепну коробку. «Нексус-6», який керував його діями, розлетівся на друзки, і вони шаленим вихором заповнили кабіну говеркара. Його частки, схожі на радіоактивний пил, опускалися на Ріка.

Прошите кулею тіло андроїда похитнулося назад, вдарилося об