Чи мріють андроїди про електричних овець? - Філіп Кіндред Дік

— Моє начальство поінформоване про цей тест. Його проведення не підлягає обговоренню.

— А може, колись жила собі людина, дуже схожа на вас; одного чудового дня ви її вбили і посіли її місце. А ваше начальство навіть не здогадується, — вона всміхнулася. Наче запрошувала погодитися зі своїм припущенням.

— Ну що ж, перейдімо до тестування, — сказав він, виймаючи аркуш паперу із запитаннями.

— Я погоджуся пройти тест тільки в тому разі, коли спочатку ви самі його пройдете, — заявила Люба Люфт.

Він знову витріщився на неї й на мить завмер від подиву.

— Це ж справедливо, хіба ні? — запитала вона.— У такому разі я вже буду впевнена. А так не знаю; ви мені видаєтеся дуже незвичним, дивним і бездушним, — вона здригнулася, наче змерзла, і знову всміхнулася. Обнадійливо.

— Ви не зможете провести тест Войґта-Кампфа. Потрібна спеціальна підготовка. А тепер слухайте уважно. Запитання стосуватимуться звичайних життєвих ситуацій, у яких ви, можливо, й опинялися; мені потрібна від вас чітка відповідь про те, як ви діяли б у тій чи інший ситуації. Відповідайте якнайшвидше. Зокрема, я фіксую також проміжок часу між запитанням і відповіддю, — він вибрав перше запитання. — Ви сидите, дивитеся телепрограму і раптом бачите, що по вашому зап’ястку повзе оса, — він поглянув на годинник, засікаючи секунди. Потім перевів погляд на обидва індикатори.

— А що таке оса? — запитала Люба Люфт.

— Комаха, що літає і жалить.

— Як дивно, — її величезні очі розширилися, немовби у здивованої дитини, що раптом відкрила для себе таїну світобудови. — А що, вони досі живуть? Жодного разу їх не бачила.

— Вони вимерли через пилюку. Ви справді не знаєте, що таке оса? Ви мали б застати час, коли оси ще існували; минуло не так вже й...

— А як звучить «оса» німецькою?

Він намагався пригадати слово «оса» німецькою, але так і не зміг.

— Ваша англійська — бездоганна, — сказав він роздратовано.

— Хіба що вимова,— виправила вона його,— бездоганна. Це завдяки моїм партіям у творах Перселла, Волтона і Воан-Вільямса. Зате словниковий запас невеликий, — вона поглянула на нього дещо боязко.

— Wespe, — вимовив він, пригадавши, німецький відповідник.

— Ach, mak; eine Wespe, — засміялася вона. — А яке було запитання? Вже й забула.

— Візьмімо інше запитання, — тепер уже неможливо щось установити. — Ви дивитеся по телебаченню старий фільм, ще довоєнний. Показують бенкет, що саме в розпалі; гості смакують, — він пропустив першу частину запитання, — вареним собакою, нафаршированим рисом.

— Кому це спаде на думку вбивати собаку, — здивувалася Люба Люфт. — Собаки страшенно дорогі. Ага, зрозуміла, це муляж собаки: ерзац. Ні? Ну, такі зроблені з дроту і з моторчиками; але як їх їсти.

— Фільм довоєнний, — сердився він.

— А я народилася вже після війни.

— Але ви бачили старі фільми по телебаченню.

— Фільм зняли на Філіппінах?

— Чому?

— Тому, — мовила Люба Люфт, — що на Філіппінах колись таки їли варених собак, нафаршированих рисом. Якось про таке довелося прочитати.

— Ваша відповідь, — наполягав він. — Я хочу почути від вас соціальну, емоційну, моральну оцінку почутого.

— Того фільму? — вона замислилася. — Я б одразу перемкнула канал на Бастера Френдлі.

— А чому ви б перемкнули канал?

— Ну, знаєте, — торохтіла вона збуджено, — хто захоче дивитися старий фільм, поставлений на Філіппінах? Хіба там, на Філіппінах, колись щось цікаве відбувалося, окрім того Батаанського маршу смерті? І вам схочеться на таке дивитися? — вона люто поглянула на Ріка. На його приладах стрілки стрибали у всіх напрямках.

Після паузи він обережно сказав:

— Ви винаймаєте будиночок у горах.

— Ja, — вона кивнула головою. — Продовжуйте; я уважно вас слухаю.

— У рекреаційні зоні.

— Прошу? — вона приклала до вуха руку. — Я не знаю цього слова.

— Ділянка, де все ще ростуть дерева і кущі. Грубі, сукуваті, соснові колоди, великий камін. На стіні висять старовинні мапи, гравюри Каррієра та Айвза, а над каміном — голова оленя, дорослого самця з розгалуженими рогами. Люди навколо вас захоплюються декором будиночка, а ви...

— А що таке «Каррієр», «Айвз» і «декор»? — запитала Люба Люфт; але, здається, натужно намагалася сама здогадатися про значення цих слів. — Стривайте, — вона піднесла руку і цілком серйозно сказала: — Ага, з рисом, як і у запитанні з собакою. Каррієр — це приправа для приготування рису. Німецькою — каррі.

Тепер він, хоч убий, уже не міг точно сказати, чи Люба Люфт насправді не розрізняє значення цих слів. Трохи поміркувавши, вирішив узяти ще одне запитання; а що йому було робити?

— Ви йдете на побачення з чоловіком,— почав Рік, — і він запрошує вас у свою квартиру. Ви заходите до нього...

— Nein, — перебила його Люба. — Я туди не піду. Дуже проста відповідь.

— Це ще не запитання!

— Ви неправильно сформулювали запитання? Але я все зрозуміла; чому запитання, яке я розумію, неправильне? Чи я не повинна розуміти запитання? — вона метушливо замахала руками, потерла щоку і скинула зі щоки адгезивний диск. Він упав на підлогу, підстрибнув і покотився під її туалетний столик. — Ach, Gott, — прошепотіла вона і нахилилася, щоб дістати диск. Пролунав звук тканини, що тріснула. Її вишуканий костюм.

— Я сам дістану, — пробурчав він, відсторонюючи Любу; Рік став навколішки і почав нишпорити рукою під туалетним столиком, аж поки його пальці не намацали адгезивний диск.

Коли він підвівся, то вже дивився в дуло лазерного пістолета.

— Ваші запитання, — промовила Люба Люфт сухим офіційним тоном, — почали стосуватися сексу. Я думала, що так врешті-решт і трапиться. Ви не з поліцейського управління; ви — збоченець.

— Тоді погляньте на моє посвідчення, — він потягнувся рукою до кишені. Його рука знову дрібно затремтіла, як і тоді, під час сутички з Полоковим.

— Якщо ви торкнетеся свого одягу, — проговорила Люба Люфт, — я вас уб’ю.

— Ви вб’єте мене в будь-якому разі, — він подумав про те, як би все повернулося, якби він почекав, поки до нього приєднається Рейчел Роузен. Що ж, яка користь тепер про це думати.

— Дайте мені глянути на інші ваші запитання, — вона