Чи мріють андроїди про електричних овець? - Філіп Кіндред Дік

— Звісно, не мав, — докинув Ґарланд, його обличчя зморщилося від обурення; а слова пролунали різко й геть незадоволено.

— А яким тестом ви користуєтеся? — поцікавився Філ Реш.

— Шкалою Войґта-Кампфа.

— З такою я не знайомий, — Реш із Ґарландом поринули в глибокі, професійні роздуми... але порізно.— А я завжди казав, — провадив Реш далі, — що андроїдові найліпше буде у структурі великої поліцейської організації на кшталт ВПУ. Відколи я вперше познайомився з Полоковим, мене не полишало бажання перевірити його на емпатію, але ніяк не знаходив приводу. І не знайшов би... Його місце роботи було просто знахідкою для такого заповзятливого андроїда.

Повільно звівшись на ноги, інспектор Ґарланд повернувся до Філа Реша.

— Може, тобі й мене хочеться перевірити тестом на емпатію?

Стримана усмішка промайнула на обличчі Філа Реша; він почав щось казати, але тільки стенув плечима. І мовчав. Він, здавалося, нітрохи не запобігав перед своїм начальником, навіть попри відчутну лють Ґарланда.

— Боюся, ти не до кінця розумієш стан справ,— сказав Ґарланд. — Оцей чоловік, а може, андроїд Рік Декард заявився до нас із якогось примарного, фантомного, неіснуючого поліцейського управління, яке нібито працює у старій штаб-квартирі на Ломбард-стрит. Він ніколи нічого не чув про нас, і ми ніколи нічого не чули про них... хоча ми явно мали б стояти по один бік барикади. Він застосовує тест, про який ми нічого не знаємо. У списку підозрюваних, який він носить із собою, немає андроїдів, а тільки люди. До того ж він уже вбив одну людину, щонайменше одну. А якби міс Люфт не встигла дотягнутися до телефону, то він, дуже ймовірно, вбив би і її також, а тоді б винюхував, як підібратися до мене.

— Гм-м, — гмикнув Філ Реш.

— Гм-м, — гнівно перекривив Ґарланд підлеглого. Тепер він мав вигляд, ніби його з хвилини на хвилину має розбити апоплексичний удар. — І це все, що ти хотів мені сказати?

У розмову вклинився інтерком, і жіночий голос повідомив:

— Інспекторе Ґарланд, лабораторний аналіз кісткового мозку Полокова готовий.

— І що там? Думаю, нам слід ознайомитися з результатами, — промовив Філ Реш.

Ґарланд зиркнув на нього, аж скипівши від люті. Але нагнувся і натис кнопку інтеркому.

— Так, міс Френч, кажіть.

— Аналіз кісткового мозку,— повідомляла міс Френч, — свідчить, що містер Полоков був гуманоїдним роботом. Якщо вам потрібні подробиці...

— Ні, дякую, — Ґарланд відкинувся на спинку свого крісла й насуплено розглядав дальню стіну кабінету; жодного слова ані Ріку, ані Філу Решу.

— А на чому ґрунтується ваш тест Войґта-Кампфа, містере Декард? — запитав Реш.

— Емпатична реакція на різноманітні життєві ситуації. Здебільшого перевіряється ставлення до тварин.

— Наш тест, здається, простіший, — мовив Реш. — Ґрунтується на рефлекторній реакції спінальних гангліїв верхніх сегментів спинного мозку, що триває в гуманоїдних роботів на кілька мікросекунд довше, ніж у нервовій системі людини, — підійшовши до столу інспектора Ґарланда, він узяв аркуш паперу й намалював кульковою ручкою схему. — Використовуємо звуковий або світловий спалах як подразник, після якого об’єкт, що проходить тестування, має якнайшвидше натиснути кнопку, відтак фіксуємо час між подразненням і реакцією на нього. Робимо кілька таких замірів. Час між подразненням і реакцією не є сталим як для робота, так і для людини. Але після десяти замірів ми вже маємо досить переконливу картину і робимо висновок. А тоді, як у випадку з Полоковим, ще й підтверджуємо висновок аналізом кісткового мозку.

Настала мовчанка, а тоді Рік сказав:

— Ви можете мене перевірити. Я готовий. Безперечно, хотілося б також і вас перевірити. Якщо не заперечуєте.

— Ні, не заперечую, — відповів Реш. Саме в цю мить він уважно стежив за Ґарландом. — Я вже давно кажу, — пробуркотів Реш, — що рефлекторний тест Бонелі має проходити весь особовий склад поліції і то на постійній основі, і що вищий чин, то ретельніша перевірка. Хіба не так, інспекторе?

— Так, так, ти маєш рацію, — відмахнувся Ґарланд. — Але я завжди виступав проти. Вважав, що такі перевірки тільки погіршать психологічний клімат серед службовців управління.

— Думаю, тепер ви з цим погодитеся, — докинув Рік. — Особливо після отримання лабораторного висновку щодо Полокова.

Розділ 11

— Так, я погоджуюся, — Ґарланд тицьнув пальцем у мисливця за головами Філа Реша. — Але застерігаю: тобі не сподобаються результати тестів.

— Заздалегідь їх знаєш? — запитав Реш із помітним подивом; він мав невдоволений вигляд.

— Знаю, і то навіть дуже добре, — заявив інспектор Ґарланд.

— Гаразд,— Реш кивнув головою.— Тоді я негайно йду нагору по пристрій Бонелі, — він попрямував до дверей кабінету, відчинив їх і зник у коридорі. — Повернуся за три-чотири хвилини, — кинув він Рікові. Двері зачинилися.

Висунувши праву горішню шухляду свого письмового стола, інспектор Ґарланд навпомацки вийняв звідти лазерний пістолет; відтак повільно підняв його, націливши на Ріка.

— Пістолет вам не допоможе, — сказав Рік. — Реш усе одно проведе лабораторний аналіз мого кісткового мозку, як і у випадку з Полоковим. До того ж він наполягає на застосуванні — як же ви його називаєте? — рефлекторного тесту Бонелі щодо вас і самого себе.

Усе ще цілячись із лазерного пістолета, інспектор Ґарланд промовив:

— Щось мені не щастить сьогодні від самого ранку. Відколи здогадався, кого привів мені патрульний Крамс; здогадався інтуїтивно й устиг вас перехопити, — поволі він опустив пістолет; сидів із міцно затисненою зброєю в руці, відтак судомно пересмикнув плечима, поклав пістолет у шухляду й замкнув її на ключ, який поклав собі в кишеню.

— Про що свідчитимуть тести щодо всіх нас? — запитав Рік.

— Триклятий недоумок Реш, — вилаявся Ґарланд.

— Він насправді не знає?

— Не знає; навіть не підозрює; навіть не може припустити. Бо в іншому разі він не зміг би стати мисливцем за головами, це робота не для андроїдів, — Ґарланд показав на Ріків портфель. — А тих підозрюваних, на яких ви маєте орієнтування і яких ви після тестування збираєтеся деактивувати... Я їх усіх знав, — на мить він затих, а тоді сказав: — Ми всі прибули сюди на одному кораблі з Марса. Але без Реша; він залишався там ще тиждень; йому інсталювали синтетичну систему спогадів.

Потому