Чи мріють андроїди про електричних овець? - Філіп Кіндред Дік

Поліцейські в уніформі, зайняті своєю рутинною роботою, стояли або ж сиділи геть усюди вздовж коридору; ніхто з них навіть не поглянув у їхній бік і не звертав уваги на те, як Філ Реш провадив Ріка вестибюлем до ліфта.

— Чого я остерігаюся, — ділився Реш, поки вони чекали на кабіну ліфта, — так це того, що Ґарланд міг мати вмонтований пристрій, який тепер сигналізує про його смерть. А якщо... — Реш здригнувся,— пристрій уже спрацював, то нам доведеться дуже сутужно.

Розчинилася кабіна ліфта; з неї вийшло кілька схожих на поліцейських непримітних чоловіків і жінок і розійшлися вестибюлем у своїх справах. Вони не звертали уваги на Ріка та Філа Реша.

— Як ви гадаєте, мене візьмуть на роботу до вас в управління? — запитав Реш, коли двері ліфта зачинилися, замкнувши їх усередині кабіни; він натиснув на горішню кнопку з написом «ДАХ», і ліфт повільно рушив угору. — Бо відтепер я вже безробітний. М’яко кажучи.

— Що ж, чом би й ні, — обережно промовив Рік. — Хоча у штаті ми вже маємо двох мисливців.

«Але я мушу йому про це сказати, — подумав Рік. — Було б неетично і жорстоко промовчати з цього приводу. Містере Реш, ви — андроїд, — говорив він подумки. — Ви витягли мене з цього лігва андроїдів, і ось вам винагорода; ви — те, що ми разом з вами ненавидимо. Ви — те, що ми з вами зобов’язані знищувати».

— Ніяк не можу збагнути, — бідкався Філ Реш. — Просто неймовірно. Як я міг протягом трьох років працювати під керівництвом андроїдів і ні про що не здогадуватися? Навіть нічого не підозрювати.

— Невже аж три роки. Може, вони нещодавно інфільтрувалися в оцю будівлю.

— Вони були тут повсякчас. І Ґарланд був моїм безпосереднім начальником від самого початку, протягом усіх трьох років.

— Якщо вірити йому,— уточнив Рік,— то на Землю вони прибули цілим гуртом. І не три роки, а всього кілька місяців тому.

— Значить свого часу жив справжній Ґарланд,— припустив Філ Реш. — І в якусь мить андроїд посів його місце, — Філове худе, схоже на пащу акули обличчя скривилося, і він натужно намагався збагнути. — Або ж мені інсталювали систему фальшивих спогадів. Можливо, з цієї причини я і пам’ятаю тільки Ґарланда. Але... — на його обличчі з’явився вираз страшенних мук, воно ще більше скривилося й засіпалося в судомах. — Тільки андроїдам можна інсталювати систему фальшивих спогадів; її недієвість щодо людей вже давно доведена.

Ліфт зупинився; розсунулися двері, і перед ними постав злітно-посадковий майданчик. Жодного поліцейського, лишень порожні припарковані говеркари.

— Мій говеркар, — сказав Філ Реш, відмикаючи двері найближчого говеркара й закликаючи Ріка якнайшвидше сідати до кабіни; сам умостився за кермо й запустив мотор. За мить вони знялися і, повернувши на північ, взяли курс на оперний театр. Філ Реш поринув у роздуми й вів говеркар машинально; дедалі похмуріші думки роїлися в його голові. — Послухайте, Декарде, — раптом мовив він. — Після того, як ми деактивуємо Любу Люфт, я хотів би вас попросити... — його хрипкий і втомлений голос обірвався.— Ну, ви мене розумієте... перевірити мене тестом Бонелі або своєю емпатичною шкалою. Щоб знати, хто я.

— Про це подбаємо пізніше,— ухильно відповів Рік. — А мене вам перевірити не хочеться?

Філ Реш поглянув на нього з розумінням.

— Думаю, ви знаєте, яким буде результат; Ґарланд, видно, вам ще щось розповів. Щось таке, чого я не знаю.

— Навіть нам обом нелегко буде впоратися з Любою Люфт; вона хитріша, ніж я собі думав. Зосередьмо всю увагу на нашому завданні.

— Але річ не тільки в хибних спогадах, — сказав Філ Реш. — Я маю тварину; і не підробну, а справжню. Білку. Я дуже люблю свою білку, Декарде; щоранку її годую й міняю підстилку, ну, і таке інше, чищу її клітку, а тоді ввечері, коли йду на роботу, випускаю її з клітки у квартиру, і вона стрибає, куди їй заманеться. Вона має колесо у клітці; коли-небудь бачили, як білка біжить у колесі? Вона біжить і біжить, а колесо крутиться й крутиться, але білка залишається на тому самому місці. Баффі це страшенно подобається.

— Здається, білки не дуже розумні, — кинув Рік.

Далі летіли у цілковитій тиші.

Розділ 12

В оперному театрі Рікові Декарду та Філові Решу повідомили, що репетиція закінчилася. Тож міс Люфт пішла.

— Вона не сказала, куди збирається йти? — запитав Філ Реш у робітника сцени, показуючи своє поліцейське посвідчення.

— У музей, — робітник сцени роздивлявся посвідчення. — Сказала, що хоче відвідати виставку Едварда Мунка; отам музей, недалеко. Завтра — вже закриття виставки.

«А в Люби Люфт,— подумав Рік,— закриття вже сьогодні».

Коли вони обоє пішли тротуаром униз до музею, Філ Реш запитав:

— Ви що, гадаєте, ніби вона насправді пішла в музей? Вона втекла; її там немає.

— Можливо, — мовив Рік.

Вони підійшли до будівлі музею, дізналися, на якому поверсі розміщена виставка Мунка, і вийшли нагору. Незадовго вже тинялися серед картин і ксилографій. На виставку прийшло багато відвідувачів, зокрема й увесь клас школярів середньої школи; пронизливий голос учительки проникав у найвіддаленіші зали виставки, і Рік подумав: «Може здатися, що саме такий голос і вигляд повинен мати анді. Але аж ніяк не такий, як у Рейчел Роузен і Люби Люфт. Або, скажімо, у того чоловіка, що стоїть біля мене. Чи, точніше, штуки, що стоїть біля мене».

— Чи відомі вам випадки, коли б анді тримали вдома тварину? — запитав його Філ Реш.

З якоїсь незрозумілої причини Рік відчув потребу бути брутально відвертим; можливо, починав готуватися до завдання, яке мав незадовго виконати.

— Мені відомо про два випадки, коли анді піклувалися про тварин. Таке трапляється надзвичайно рідко. З того, що мені відомо, їхня затія з домашніми улюбленцями, як правило, не вдається; анді неспроможні по-справжньому за кимось доглядати, тому тварини в них помирають. Живим тваринам потрібне тепло господаря. За винятком плазунів і комах.

— А білці потрібне тепло? Атмосфера любові? Баффі має чудовий вигляд, блищить, як видра. Я через день розчісую її гребінцем.

Біля одного з полотен Філ Реш зупинився й почав його пильно розглядати. На картині було